Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Додаток 5.3.1 Все може початися із зачіски

Для іміджу політика дуже важливим є все: включаючи зачіску та інші атрибути зовнішності людини. В цьому можна переконатися на прикладі видатного німецького політика Гельмута Коля, який, ставши наймолодшим в історії своєї країни канцлером (у 52 роки), відтоді ще тричі виборював право очолювати уряд Німеччини.

Але перед тим над першою особою політичних змагань ретельно попрацювали фахівці-психологи. Вони "зняли" з обличчя "груші" (як називають канцлера місцеві гумористи і зображають карикатуристи) — важкі рогові окуляри, замінивши на металеву оправу і "відкривши" німцям чесні очі Гельмута Коля.

І результат не забарився. Більшість німців, які брали участь у соціальних опитуваннях, заявили, що... купили б у канцлера старий автомобіль. Треба знати німецьку ментальність, аби зрозуміти, що для них такий вислів є свідченням дуже високої довіри до людини, яка займається такою неоднозначною справою, як політика.

До речі, німецький глава уряду має дуже великий гардероб костюмів. Ви подумали, що він є франтом і марнотратцем? Не поспішайте з висновками. Вся річ у тому, що Коль постійно змагається з власною зайвою вагою. І через те, що постійні спроби схуднути майже не приносять успіху, він змушений мати костюми на всі випадки життя.

Але не гроші спонукають видатного політика щорічно на два тижні "сідати на дієту" в одному з альпійських санаторіїв. Знов-таки, на імідж політичного діяча дуже впливає його фізична форма, стан здоров'я. І хоча ніхто за законами не може вимагати у політика медичну довідку, це питання надзвичайно цікавить громадськість.

Не вимагають довідок і в США, але з часів президентства Р. Ніксона бюлетені про стан здоров'я публікують практично всі президенти і кандидати на цю посаду під час передвиборних баталій.

Яскравою ілюстрацією важливості для виборців чинника здоров'я може слугувати передвиборча президентська дуель між Джорджем Бушем і Уїльямом Клінтоном. Буш, перебуваючи на посаді президента і маючи за плечима перемогу США над Іраком, за результатами соціологічних досліджень постійно отримував найвищий рейтинг популярності, який коли-небудь мав президент США. Але варто було йому на мить втратити свідомість під час обіду з японським прем'єр-міністром (про що відразу дізналися журналісти), як рейтинг Дж. Буша почав стрімко падати. Не врятувала і дотепність його дружини, яка повідомила, що президент просто перевтомився напередодні під час гри в теніс, а тут ще цей підступний грип... і хоч як переконували американців лікарі Буша, що він у змозі виконувати обов'язки президента, як кажуть, "процес пішов".

Щоправда, і Уїльям (аби показати свою "народність", він зветься Біллом) Клінтон мав подібні проблеми після того, як під час телевізійних дебатів раптово втратив голос. Це спонукало його лікарів і політичну команду під час зустрічей з виборцями видавати замість листівок з програмою і біографією бюлетені про стан здоров'я кандидата у президенти.

Ще прискіпливіше ставляться американці до психічного здоров'я політиків. Як свідчать спостерігачі, суперник Дж. Буша на президентських перегонах 1988 року Майкл Дукакіс програв ще й тому, що журналісти дізналися про його неодноразові відвідини психіатра. І хоча самі американці надзвичайно часто звертаються до психоаналітиків, але, на їхню думку, ризик, пов'язаний з перебуванням на найвищих посадах у державі людей з нестійкою психікою, є неприпустимим.

Разом з тим слід зауважити, що президент є таким самим громадянином, як і всі інші. Відтак йому має бути забезпечений той самий рівень конфіденційності, як і в будь-якому іншому випадку відносин "лікар і пацієнт".

Повертаючись до нашої політичної практики, зазначимо, що парламентські вибори 1994 року в Україні "засвітили" такі типи політичних іміджів, які впроваджувалися кандидатами у депутати: "діловий", "інтелектуальний", "народний", "жіночий", "місцевий" тощо.

"Діловий імідж" найкраще характеризується ідеологією "ми заробили гроші для себе, заробимо і для вас". Кандидати у депутати, які відпрацьовували цей варіант, намагалися переконати виборців, що ініціатива, енергія, цілеспрямованість, ділова хватка, що вже реалізована у бізнесі, допоможуть і в політичній діяльності.

Серед позитивних рис цього типу іміджу — певні надії на відродження дисципліни і порядку, доведення розпочатих справ до кінця, благодійництво тощо. Серед негативних — підозрілість і недовіра до багатих, викликана природою і походженням набутих капіталів.

"Інтелектуальний імідж" створювався кандидатами у народні депутати на основі твердження, що для роботи у парламенті необхідні компетентні люди, які мають необхідний рівень знань та інтелекту.

Неоднозначність цього типу іміджу полягає в тому, що буденна суспільна свідомість передбачає повагу до розумних, але любов (якщо так можна сказати) — до сильних, грубуватих, комунікабельних і більш простих політиків.

Такому типові людей відповідає "народний імідж", який будувався на класичних популістських настановах:

1. Ми погано живемо тому, що "вгорі" ніхто про нас не дбає.

2. Оберете мене, я захищатиму ваші інтереси.

3. Тоді нам буде краще.

Отже, можна зазначити, що "народний імідж" характеризується намаганням сформувати ставлення до себе як до "свого хлопця". Він, мовляв, не комуніст, націоналіст або демократ, які по черзі і всі разом дурять простий народ. Він — "наш", і цим усе сказано. В такий спосіб, обираючи такого, як і вони самі, виборці задовольняють своє власне бажання дістатися влади.

"Політичний імідж" створювався на контрастному протистоянні комуністів і соціалістів (формальних або прихованих) та націонал-демократів. В обох згаданих випадках ставка робилася на певні, добре відомі базові цінності основних політичних сил суспільства. А власне імідж створювався скоріше на декларуванні прихильності до цих цінностей, аніж на особистих характеристиках кандидатів.

"Жіночий імідж" намагалися "відпрацьовувати" нечисленні у кандидатському корпусі представниці прекрасної політичної "половини". їхнє творче кредо у програмних настановах: "Схоже на те, що чоловіки вже нічого не можуть вдіяти. Обирайте жінок — і вони зроблять цей світ кращим".

До речі, коли серед численних кандидатів з'являлася одна-єдина жінка, вона одразу отримувала певні стартові переваги. Хоча б тому, що її легше запам'ятати. Крім того, жінкам простіше "грати" на емоціях, використовуючи метод контрастів у передвиборних дискусіях.

Використовувався і світовий політичний досвід успішної політичної діяльності жінок. Один із вдалих рекламних матеріалів виглядав так: друкувалися фотографії Маргарет Тетчер (колишній прем'єр-міністр Великобританії, мати двох дітей), Беназір Бхутто (прем'єр-міністр Пакистану, мати трьох дітей) і фотографія кандидата в депутати (керівник страхової компанії, мати трьох дітей) з узагальнюючим підписом "Цим жінкам можна довіряти".

Імідж "місцевого жителя", так само як і "народний", створювався на постулаті "Я — свій, я тут живу, я нікуди не подінусь, бо в мене тут родичі і сім'я. Мене легко знайти, на відміну від чужаків, які шукають дурнів у провінції". В принципі "місцевий" варіант може розглядатися як похідна від "народного іміджу", оскільки створюється на контрасті "свій-чужий". Однак є тут і суттєві відмінності, позаяк імідж "місцевого", який робить ставку лише на місцеві інтереси, провокує розкол депутатського корпусу за регіональними геополітичними ознаками, що є загрозою для державності країни в цілому.

Дуже важливим елементом іміджу (поряд з одягом, зачіскою тощо) є наявність (чи відсутність) аури комунікації. Однією з фундаментальних характеристик останньої є посмішка політика. Зрозуміло, що вона або подобається більшості людей, або ні. Разом з тим слід зазначити, що лідеру треба обов'язково посміхатися, якщо він хоче сподобатися виборцям, особливо — жінкам, і цього, як виявили психологи, також можна навчитися.

Валерій БЕБИК

Наш коментар: Тема здоров'я претендентів на найвищі посади в державі дуже гостро дискутувалася на президентських перегонах 2004 р. в Україні.

Команда В. Ющенка "педалювала" на отруєнні його біологічною зброєю (і це було дуже схоже на правду), а опоненти з боку його основного конкурента В. Януковича з подачі московських мас-медіа говорили про начебто невдалу ін'єкцію омолоджування шкіри.

У будь-якому випадку, вся ця історія абсолютно непристойна з точки зору етики, оскільки парламентська комісія і колегія Міністерства охорони здоров'я у майже повному складі тільки те й робили, що вивчали медичну картку кандидата у президенти і допускали не дуже коректні коментарі в пресі...