special

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

2.2.5. Міжнародно-правова основа функціонування державних торговельних підприємств

Державну торгівлю слід відрізняти від державних закупок, при яких товари, вироблені місцевими виробниками або імпортні купуються урядовими зацікавленими організаціями (міністерствами, департаментами, та іншими центральними органами уряду; організаціями, що керуються центральними органами, об’єднаннями та іншими місцевими органами влади тощо) для власного споживання, або для виробництва товарів (послуг) для продажу на внутрішньому ринку. При державній торгівлі імпорт товарів здійснюється головним чином з метою їх продажу на внутрішньому ринку, а продукція вітчизняного виробництва купується для продажу на внутрішньому ринку або для експортування.

Ще одна суттєва відмінність державних закупок та державної торгівлі в межах СОТ полягає в тому, що Угода про державні закупки є угодою з обмеженою кількістю учасників, і, на відміну від системи багатосторонніх угод, Члени СОТ та преденденти на членство не зобов’язані до неї приєднуватися. Державна ж торгівля, хоча і не регулюється окремою Угодою, є складовою частиною ГАТТ, а отже вимоги до неї є обов’язковими і багатосторонніми. В Статті XVII ГАТТ 1947 “Державні торговельні підприємства зазначається, що такі підприємства мають здійснювати будь-яку “купівлю чи продаж, керуючист винятково комерційними міркуваннями, включаючи ціну, якість, корисність, товарність, умови транспортування та інші умови купівлі чи продажу, і мають надавати підприємствам іншої сторони достатню можливість конкуренції за участь у такій купівлі чи продажу відповідно до звичайної діловоої практики” [ГАТТ, с.459]. Виключно важливим в цьому положенні є те, що регулювання державної торгівлі в рамках ГАТТ було націлене на зниження дестабілізуючого впливу на торгівлю державних торговельних підприємств. Навіть в випадку, коли метою уряду, діючого через державні торговельні підприємства не є внесення диспропорцій в міжнародну торгівлю, їх діяльність може вплинути на неї негативно. Наприклад, захист здоров’я суспільства, який обумовлює заснування і підтримання державної монополії на алкоголь і алкогольні напої, може серйозно вивести з балансу торгівлю цими товарами. Тому вплив на торгівлю з боку державних торговельних підприємств повинен перевірятися, аналізуватися і контролюватися. Однак основним недоліком цієї Статті ГАТТ була відсутність будь-якого чіткого визначення того, що таке державне торговельне підприємство, або що таке державна торгівля.

В ході Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів була прийнята Домовленість про тлумачення Статті XVII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994, яка визначила державні торговельні підприємства як: “Урядові і неурядові підприємства, включаючи Маркетингові доми, яким було надано виняткові або особливі права чи привілеї, в тому числі законодавяі або конституційні повноваження, при здійсненні яких вони впливають шляхом купівлі чи продажу на рівень або напрямок імпорту чи експорту”. [1, с.21]

Таким чином, навіть приватне підприємство, яке отримує деякі спеціальні права або привілеї від держави (які не розповсюджуються серед інших учасників приватного сектору в певній галузі, і надають перевагу над іншими підприємствами) в результаті чого здобуває можливість впливати на рівень або напрямок торгівлі, може вважатись державним торговельним підприємством.

Необхідно зауважити, що державне торговельне підприємство не повинно бути у власності держави, а також мати монопольне положення для того, щоб підлягати під дію вищезгаданої Статті XVII і бути предметом правил СОТ щодо державних торговельних підприємств. Основним критерієм є те, що воно користується ексклюзивними або спеціальними правами і привілеями, і що використовуючи ці права і привілеї в своїх торговельних операціях вони впливають на обсяги імпорту або експорту.

Державні торговельні підприємства можуть мати різні організаційні форми, обумовлені специфікою діяльності: державні і недержавні підприємства, маркетингові доми, фіскальні монополії, посередницькі агентства, закордонні торговельні підприємства.
Маркетингові доми (або маркетингові відомства, контрольні управління) є найбільш типовою формою державного торговельного підприємства в сільськогосподарському секторі економіки. Вони зазвичай поєднують в собі монополію на зовнішню торгівлю з відповідальністю за управління внутрішнім виробництвом і розподілом. Різновидом є регулятивні маркетингові управління, які мають функції, схожі з маркетинговим домом, але з однією істотною розбіжністю: вони не залучаються безпосередньо в зовнішньоторговельні операції, а передають реальні торговельні функції іншим юридичним особам.

Фіскальні монополії є формою державного приватного підприємства, заснованого, як правило, для організації торгівлі товарами, внутрішній попит на які є порівняно нееластичним а зовнішній, навпаки, еластичним, завдяки чому уряд може вирішувати фіскальеі проблеми і запроваджувати політику захисту здоров’я суспільства. Етиловий спирт, алкогольні напої, цигарки, сіль, сірники і легко запалювальні предмети – це товари , які найчастіше контролюються фіскальними монополіями.

Посередницькі агентства – це термін, який використовується переважно країнами, що розвиваються для зазначення державних торговельних підприємств, які займаються надлагодженням каналів збуту експортної продукції, або відповідного імпорту через продуктово спеціалізоване підприємство. Такі державні торговельні підприємства мають на меті забезпечення визначеного ступеню стабілізації ціни для виробників, а також необхідних поставок на внутрішній ринок.

Закордоними торговельними підприємствами або зовнішньоторговельними організаціями (фірмами) називають державні торговельні підприємства в країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються.

Закордонні торговельні підприємства – це термін, який використовується для державних торговельних підприємств в неринкових економіках. Такі державні торговельні підприємства також відомі як зовнішньоторговельні організації.

В деяких випадках державні торговельні підприємства утворюються урядом для розв’язання проблем націоналізованих галузей. В розвинутих країнах цей метод застосовується для мінімізації таких негативних соціальних явищ, як безробіття, що виникає внаслідок спаду виробництва в галузі.

Основними вимогами ГАТТ до державних торговельних підприємств є:

  1. діяти на суто комерційній основі і недискримінаційно;
  2. не порушувати або нуліфікувати погоджені тарифні поступки;
  3. не слугувати для застосування дестабілізуючих заходів, таких як кількісні обмеження або субсидії;
  4. діяти прозоро – надавати відповідну інформацію про свою діяльність.

Країни-члени СОТ і претенденти беруть на себе жорсткі зобов’язання щодо виконання правил, регулюючих міжнародну торгівлю, які скорочено можна сформулювати наступним чином: недискримінаційність або режим найбільшого сприяння, відсутність кількісних обмежень, захист розміру тарифних поступок і прозорість.

В міжнародній торгівлі теоретично вважається, що торговельні підприємства діють на основі комерційного інтересу, який заснований на теорії відносних переваг, поширюючи свою міжнародну торгівельну діяльність заради отримання прибутку. Однак, приватні фірми, маючи вагому владу на конкретному ринку, можуть застосовувати її в спосіб, який дестабілізує умови торгівлі для інших учасників ринку і, таким чином, обумовлює більше економічну шкоду, ніж вигоду.

Державна торгівля є загальною рисою багатьох економік як в розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, де окремі сектори економіки мають експортний напрямок і є важливими для внутрішньої торгівлі. Це спостерігається в таких галузях економіки як сільське господарство або військово-промисловий комплекс. Державна торгівля є зручним засобом досягнення цілей сільськогосподарської або військово-промислової політик, таких як забеспечення підтримки цін на продукцію, наповнення бюджету, вирішення продовольчої проблеми, проблем національного економічного суверенітету та недоторканості.

Крім того, в секторах виробництва і торгівлі промисловими товарами з еластичним попитом, державна торгівля може виникнути шляхом монополізації секторів економіки, або як засіб ведення урядової політики щодо товарів або промисловості, які мають стратегічну важливість для країни.

Стаття XVII:1 ГАТТ 1994 формулює поняття недискримінаціного відношення до інших членів СОТ: підприємство “при здійсненні купівлі чи продажу, пов’язаних з імпортом або експортом, повинне діяти способом, сумісним із загальними принципами режиму недискримінації, передбаченими цією Угодою відносно урядових заходів, що впливають на імпортні та експортні операції приватних комерсантів” [2, 459].

Необхідно відмітити, що жорсткий режим найбільшого сприяння не завжди виконується, як це показано в Примітках та додаткових положеннях до статті XVII ГАТТ, яка дозволяє державним торговельним підприємствам встановлювати різні ціни для продажу їх товарів на різних ринках, забеспечуючи це на основі комерційних міркувань і виконуючи умови попиту і пропозиції на експортних ринках. Також, згідно параграфу 1b Додаткових положень до статті XVII, отримання державою "цільових позик" (коли країна A отримує позику від країни B для того, щоб купити товари в країні B) підпадає під категорію "комерційного міркування".[2,496].

Примітки та додаткові положення до статей XI, XII, XIII, XIV, і XVIII, які частково або повністю стосуються з кількісних обмежень, передбачають, що: "терміни “обмеження імпорту” чи “обмеження експорту” включають обмеження, які реалізуються через торговельні операції, здійснювані державою". [2, c.493]

Таким чином, законодавство, яке надає державним торговельним підприємствам ексклюзивні імпортні або експортні права в торгівлі окремою продукцією, не повинно застосовуватись ними шляхом відмови від імпорту або експорту, або шляхом обмеження експорту чи імпорту (крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів), що є порушенням Статті XI ГАТТ “Загальне скасування кількісних обмежень”.

Державні торговельні підприємства можуть бути використані для застосування ряду заходів національної торговельної політики, які не відповідають положенням СОТ. Найбільш розповсюдженими є порушення обов’язків щодо вільного доступу до ринку. Наприклад, державне торговельне підприємство може бути використано для забезпечення захисту внутрішнього ринку окремого товару встановивши ціни на імпортовані товари на високому рівні, що буде входити в протиріччя з зв’язаними тарифними поступками і Розкладом СОТ, а також порушувати Статтю II ГАТТ 1994 “Розклади поступок”. Статті II:4 і XVII:3 ГАТТ стосуються поступок щодо доступу до ринку. Так, Стаття II:4 ГАТТ регулює формування Розкладу поступок ГАТТ і передбачає, що будь-яка монополія імпорту конкретного товару, охопленого розкладом ГАТТ, не повинна, окрім випадків, передбачених цим Розкладом чи в інший спосіб погоджених сторонами, функціонувати таким чином, щоб надавати захист, середній рівень якого перевищує рівень захисту, передбаченого цим Розкладом. Це стосується імпортуючих монополій, навіть якщо вони і не є державними підприємствами. Стаття XVII:4(b) говорить про імпортні монополії, які не є предметом Статті II (тобто, не включені в Розклад ГАТТ) і визначає, що такі монополії повинні, за вимогою, інформувати членів СОТ про підвищення імпорту або ціни протягом минулого періоду. Метою цих додаткових вимог є попередження монополій слідувати погодженим тарифним поступкам, тобто обмежити дії імпортуючих монополій щодо встановлення захисту внутрішніх товаривобників.

Однією з найважливіших проблем державної торгівлі в контексті міжнародної торговельної системи є недостатність прозорості їх діяльності. Хоча обов’язки щодо повідомлення про ці підприємства були накладені на уряди країн-членів ГАТТ з 1947 року, і відповідність реаліям була незначна.

Вимога повідомляти про державні торговельні підприємства і їх операції знаходить своє відображення в Статті XVII (параграфі 4(а)): "Сторони повинні надавати повідомлення сторонам про товари, які імпортуються на їх території чи експортуються з їх територій підприємствами такого типу, які описані у параграфі 1(a) цієї Статті"[2, c.459]. Вимоги до повідомлення є істотним елементом в правилах державної торгівлі. По-перше, повідомлення дають можливість країнам оцінити ступінь використання державних торговельних підприємств в якості замінника іншим заходам, обумовленими Генеральною Угодою, будь-то кількісні обмеження, тарифи або субсидії. По-друге, повідомлення надають Членам можливість оцінити диспропорції в торгівлі, які можуть виникнути з причини здійснення операцій державними торговельними підприємствами. Форматом для таких повідомлень є стандартна анкета, прийнята 24 травня 1960 року (BISD 9S 184-185). Переглянута форма анкети була ухвалена в квітні 1998 року. “Нове і повне” повідомлення повинно бути представлено Раді з торгівлі товарами для розгляду його робочою групою, яка засновується з представників сторін, включаючи повідомлення за кожний з двох минулих років. Зворотні повідомлення можуть бути зроблені Стороною, яка має підстави вважати, що інша Сторона не виконала своє зобов’язання щодо повідомлення.

Це є першим прикладом в історії багатосторонньої торговельної системи ГАТТ/СОТ, коли створен постійний орган для виконання специфічної функції - проведення колективного огляду повідомлень про державні торговельні підприємства. Огляд зазвичай складається з серії запитань до повідомляючої Сторони, які задаються іншими Сторонами, і відповідей, які робляться повідомляючою Стороною. Цей обмін питаннями і відповідями в інтереспах прозорості відображається в матеріалах СОТ. Тільки, тоді коли питання остаточно представлені у письмовому вигляді, відповідаюча Сторона повинна письмово відповісти на питання. Робоча група може робити рекомендації Раді з торгівлі товарами з питань адекватності повідомлень і потреби в подальшій інформації

Важливим завданням, яке постає перед Робочою групою є розробка ілюстративного переліку, який показує вид взаємовідносин між урядами і державними торговельними підприємствами, і вид дій, в яких вони беруть участь. Такий перелік дає сторонам приклади надання повідомлень про державні торговельні підприємства, допомагає Членам в визначенні підприємств, які повинні бути повідомлені згідно Статті XVII.

Функції державних торговельних підприємств повинні бути детально вивчені, в залежності від того, чи підприємство має справу з імпортом чи з експортом, чи дозволяється приватним трейдерам імпортувати або експортувати і на яких умовах, і чи існує вільна конкуренція між приватними трейдерами і державними торговельними підприємствами. На додаток, всі виняткові або особливі права чи привілеї, які надані державним торговельним підприємствам, так як і будь-яка інша підтримка або допомога, забеспечена урядом, повинна бути специфікована. Опис повинен включати, посилання на ілюстративний перелік взаємовідносин між урядом і державним торговельним підприємством.

Відносно цін, повинно бути описано як визначаються експортні ціни і як визначаються націнки на імпортовану продукцію. Також необхідно пояснити, як експортні і реекспортні ціни порівнюються з внутрішніми. Всі ці питання націлені на надання членам можливості перевірити адекватність повідомлень для з’ясування ролі державних торговельних підприємств, а також оцінки їх впливу дій на торгівлю.

Анкетне опитування вимагає від кожного Члена вести відповідну статистику, яка повинна надаватись щорічно охоплювати останні три роки, за які інформація є доступною.

Кожний член СОТ повинен надавати повідомлення про державну торгівлю кожного року, навіть якщо в країні не існує жодного державного торговельного підприємства.

Згідно з Домовленістю про тлумачення Статті XVII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, зворотнє повідомлення може робитись Стороною, яка має впевненість, що інша Сторона неадекватно виконує вимоги повідомлення [1, c.22].

Враховуючи, що дуже мало відомо про державні торговельні операції в світі, обов’язки прозорості мабуть є одними з найбільш важливими на теперешній час. Чим більше стає відомим і зрозумілим щодо функцій і діяльності державних торговельноих підприємств, тим більше виникає намагань подальшого посилення жорсткості правил, що їми управляють. Однак, необхідно зауважити, що СОТ не шукає шляхів заборони підтримання Державних торговельних організацій, а скоріш намагається пересвідчитись, що вони діють у відповідності з принципами і правилами СОТ.



 

Created/Updated: 25.05.2018