Главная Право Трудове право України - Грузінова Л.П.

Трудове право України - Грузінова Л.П.

3.2. Система основних принципів трудового права

Правові принципи лежать в основі всіх норм трудового права, зокрема правового регулювання праці. Вони дають змогу створювати певну систему і мають бути узгоджені із загальними принципами права, з принципами міжнародно-правового регулювання праці, а також між собою.

Досі залишаються недослідженими питання, що стосуються переліку принципів трудового права, їхні система, зміст і узгодженість з принципами міжнародно-правового регулювання праці.

У навчальній літературі принципи трудового права поділяють на групи. Професор О. В. Смірнов вирізняє чотири принципи трудового права:

• принципи, що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

• принципи, що містять керівні засади, які визначають умови праці;

• принципи, що регулюють застосування праці найманих працівників;

• принципи, які відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників1.

Професори К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова принципи трудового права поділяють на три групи:

• принципи щодо залучення до праці, забезпечення зайнятості й використання робочої сили;

• принципи високого рівня умов праці та охорони трудових прав;

• принципи виробничої демократії та розвитку особистості пра-цівника2.

Н. Б. Болотіна і Г. І. Чанишева, виходячи з класифікації суспільних відносин, які є предметом сучасного трудового права України, принципи трудового права поділяють на два види:

• принципи трудового регулювання індивідуальних трудових відносин;

• принципи правового регулювання колективних трудових відносин3. Професор В. І. Прокопенко називає такі принципи трудового права України (рис. 3.1)4.

У чинному КЗпП немає окремої статті, яка б визначала основні принципи регулювання трудових відносин5. Не всі принципи трудового права отримали текстуальне оформлення в КЗпП. Конституційний принцип збереження існуючих прав і свобод (ст. 22, 157 Конституції України) не закріплений в КЗпП.

1 Трудовое право: Учебник / Под ред. О. В. Смирнова — М.: "Статус ЛТД +", 1996. —С. 23.

2 Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник. — М.: Юристъ, 1999. —С. 55.

3 Трудове право України. Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. — С. 87.

4 Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма "Консум", 1998. —С. 45.

5 У Трудовому кодексі РФ основним принципам правового регулювання трудових відносин та інших, безпосередньо пов'язаних з трудовими, присвячені спеціальні статті. Забороняється дискримінація у сфері праці та примусова праця.

Рис. 3.1. Принципи трудового права

На думку Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, необхідно назвати і такий принцип трудового права, як недопущення погіршення становища працівника щодо рівня, передбаченого законодавством (ст. 9, 9-1 КЗпП), і принцип соціального партнерства. Принцип, згідно з яким договори про працю не можуть погіршувати становища працівників порівняно із законодавством України, — це основний принцип, що має універсальний характер. Принцип соціального партнерства як принцип міжнародно-правового регулювання праці набув поширення і в Україні1.

Основні принципи трудового права за їх спрямованістю можна поділити на три групи.

До першої групи входять принципи, що визначають правове регулювання застосування праці з огляду на міжнародно-правове регулювання праці — забезпечення основних прав свобод людини і громадянина (рис. 3.2)

Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. — С. 89.

Рис. 3.2. Принципи, що визначають правове регулювання ринку праці та зайнятості

Принцип забезпечення свободи праці закріплений у ст. 43 Конституції України і реалізується у нормах інститутів працевлаштування та трудового договору (починаючи з виникнення трудових відносин і закінчуючи їх припиненням). Свобода праці виявляється у добровільному, свідомому обранні конкретної форми застосування праці. Тільки громадянин визначає, де йому застосувати свої знання та здібності. Свобода праці означає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю. Незайнятість громадян не може бути підставою для притягнення їх до відповідальності. Принцип забезпечення свободи праці — це сукупність таких можливостей громадянина як суб'єкта трудового права (рис. 3.3).

1. Можливість отримати роботу і бути працівником організації будь-якої форми власності конкретизується в інститутах працевлаштування й трудового договору. Конвенція МОП "Про політику в галузі зайнятості" № 122 (1964 р.) передбачає активну політику, спрямовану на здійснення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Сприяння державними службами зайнятості у виборі підходящої роботи й працевлаштуванні — засіб забезпечення свободи праці. Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина для себе обирає чи на яку погоджується.

2. Можливість отримати підходящу роботу. За нинішнього безробіття деякі громадяни не можуть реалізувати можливість отримати бажану роботу.

Підходяща робота — це робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він живе. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попереднім місцем роботи з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки. Для громадян, котрі бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, підходящою вважається робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості цього — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю)1.

3. Можливість вільно обирати рід заняття та професію. Громадяни можуть реалізувати право на працю, що дає можливість заробляти на життя працею, яку вони вільно обирають, або на яку вільно погоджуються. Громадянин має право не вступати у трудові відносини і в цьому разі на нього не поширюються принципи трудового законодавства.

Див.: ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

4. Можливість реалізувати здатність до праці у безпечних умовах (права на належні, безпечні й здорові умови праці).

5. Можливість при звільненні та безробітті на сприяння у працевлаштуванні. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. У випадку незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення відповідно до закону1.

6. Можливість захисту права на працю. Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянину гарантується захист від незаконного звільнення. Працівник має можливість вимагати захисту прав і свобод через відповідні органи.

Принцип свободи праці доповнюється принципом заборони примусової праці та принципом свободи трудового договору, пов'язаного з принципом визначеності трудової функції.

Заборонена примусова або обов'язкова праця2. Заборонений будь-який примус виконувати роботу під загрозою застосування покарання (примусового впливу), в тому числі:

• для підтримання трудової дисципліни;

• для покарання за участь у страйку;

• як метод мобілізації й використання робочої сили для потреб економічного розвитку;

• як засіб політичного впливу, виховання, чи покарання за політичні погляди або ідеологічні переконання, протилежних установленій політичній, соціальній або економічній системі;

• як міра дискримінації за расовою, соціальною і національною ознаками або віросповідання3.

Не вважається примусовою працею:

1) військова чи альтернативна (невійськова) служба;

2) робота, необхідна в надзвичайних обставинах, тобто у випадках оголошення надзвичайного чи воєнного стану, під час пожеж,

Див.: Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

Див.: Конвенцію МОП № 29 "Про примусову чи обовязкову працю" та № 105 "Про скасування примусової праці".

У Трудовому кодексі РФ визначено, що примусовою працею є також невиконання роботодавцем обов'язку щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, зокрема не у повному розмірі, а також виконання роботи працівником, яка загрожує його життю та здоров'ю.

повеней, голоду, землетрусів, а також в інших випадках, що ставлять під загрозу життя або нормальні життєві умови всього або частини населення;

3) робота, виконувана внаслідок вироку суду, що набрав чинності під наглядом державних органів, відповідальних за дотримання законодавства при виконанні судових вироків.

Кожна з означених можливостей змісту права на працю забезпечується конкретними нормами інститутів трудового права (працевлаштування, трудового договору, оплати праці, охорони праці, трудових спорів, нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю).

Юридичними гарантіями права на працю є:

1) заборона необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу (ст. 22 КЗпП);

2) установлений порядок в укладенні, зміні й припиненні трудового договору (ст. 24, 31, 36 та інші КЗпП);

3) недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників (ст. 9 КЗпП).

Принцип забезпечення свободи праці стосується всіх суб'єктів трудового права. Зміст цього принципу виявляється у вільному вираженні волі суб'єктів щодо укладання, зміни і припинення трудового договору.

Свобода праці не сумісна з дискримінацією у сфері праці. Принцип недопущення дискримінації у сфері праці, зайнятості — один із основних принципів трудових відносин. Забезпечення рівності трудових прав громадян (рівність у трудовій правосуб'єктності) конкретизується у всіх інститутах трудового права. Конвенція МОП №111 (1958 р.) "Про дискримінацію у сфері праці та зайнятості" передбачає викорінення всякої дискримінації у праці й зайнятості. Кожний має рівні можливості в реалізації своїх трудових прав. Рівноправність, яка ґрунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному громадянинові надаються рівні з іншими юридичні можливості у сфері праці.

В Україні забезпечується рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин (ст. 2-1 КЗпП). Відповідно до Конституції України та ст. 22 КЗпП не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством України, що обумовлено особливостями трудової діяльності працівників. Не є дискримінацією обмеження, обумовлені турботою держави щодо осіб, які потребують соціального і правового захисту. Не розглядається як дискримінація заборона приймати на роботу без обов'язкового медичного огляду осіб, які не досягли 18 років, а також осіб у випадках, установлених КЗпП чи законами України.

Порушення принципу про заборону дискримінації у сфері праці є підставою для звернення до суду щодо усунення дискримінації. Збитки, заподіяні особі дискримінацією у сфері праці, підлягають відшкодуванню. Дискримінацією у сфері праці є також оплата праці працівників, що не відповідає їхній посаді й кваліфікації (має бути відшкодована різниця у заробітній платі). Можлива також компенсація моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з допущеною щодо нього дискримінацією.

До основних принципів правового регулювання відносин та інших безпосередньо пов'язаних з ними відносин належить і принцип договірного регулювання відносин, що є предметом трудового права, — працівників, роботодавців та їх об'єднань.

Принцип захисту трудових прав і свобод працівників здійснюється в різних формах:

• установлення відповідальності роботодавця за порушення закону чи інших нормативно-правових актів;

• створення спеціальних органів за державним наглядом і контроль за дотриманням трудового законодавства;

• відшкодування збитків, заподіяних працівникові у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків;

• судовий захист трудових прав працівників і вирішенням колективних трудових спорів.

Принципом трудового права є виконання взаємних зобов'язань сторін трудових відносин.

До другої групи входять принципи, які визначають рівень умов праці й охорони трудових прав працівників (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Принципи, що визначають застосування праці працівників

Принцип забезпечення права на винагороду не нижче державного мінімуму оплати праці конкретизується й забезпечується нормами інституту оплати праці, гарантійних і компенсаційних виплат. Оплата за працю має забезпечувати гідні умови життя працівника та його сім'ї.

Принцип забезпечення права на відпочинок конкретизується і забезпечується нормами інституту робочого часу і часу відпочинку, нормами щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням. Право на відпочинок охоплює регламентація робочого часу, надання щоденного відпочинку, вихідних і святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки.

Принцип забезпечення виконання трудових обов 'язків працівниками та роботодавцем конкретизується і забезпечується нормами інституту дисципліни праці, трудового договору (дисциплінарні звільнення), відповідальності роботодавця, працівника за заподіяну шкоду, а також інститутом трудових спорів.

Принцип забезпечення права на охорону праці шляхом встановлення роботодавцем умов праці, які гарантують працівникові безпеку праці, захист від каліцтва та компенсацію шкоди, заподіяної його здоров'ю при виконанні трудових обов'язків. Цей принцип забезпечується здійсненням нагляду і контролю за охороною праці, конкретизується нормами інституту трудового договору (при прийнятті на роботу та переведенні працівника на іншу роботу), нормами охорони праці, а також охорони праці жінок та молоді, держаного нагляду за охороною праці, відповідальності роботодавця за ушкодження здоров'я працівника.

Принцип забезпечення права на захист своїх трудових прав (гаран-тованості трудових прав). Працівник має право на соціальне забезпечення, на свободу об'єднань для здійснення й захисту своїх прав, свобод та інтересів. Права і свободи громадян гарантуються, охороняються й захищаються державою. Цей принцип конкретизується і забезпечується нормами інституту нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства, участі трудових колективів і професійних спілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю.

Принцип свободи об'єднання для здійснення та захисту своїх прав і свобод. Такими об'єднаннями можуть бути професійні спілки, молодіжні організації, наукові товариства тощо. Відповідно до законодавства України професійні спілки визнаються представницькими органами трудящих у питаннях виробництва, праці, культури1. Право на їх створення належить тим, хто працює в організації, і гарантується Конституцією України. Основна функція професійних спілок захисна — представництво і захист прав трудящих, а також ви-робнича-економічна.

До третьої групи належать принципи соціального партнерства та розвитку особистості працівника (рис. 3.5).

Принцип забезпечення права на освіту доповнюється принципом трудового права — права на безплатну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, який конкретизується нормами інституту працевлаштування, трудового договору, робочого часу, оплати праці, гарантій і компенсацій.

Принцип забезпечення права на соціальне партнерство (виробничу демократію). Він виявляється в тому, що працівники мають право створювати професійні спілки для захисту своїх прав, вести колективні переговори, укладати колективні договори та угоди — брати участь у встановленні й регулюванні умов та оплати праці. Цей принцип конкретизується й забезпечується нормами інституту

Див.: Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р.

Рис. 3.5. Принцип соціального партнерства та розвитку особистості працівника

колективно-договірного регулювання умов праці, прав професійних спілок і трудових колективів, дисципліни праці та трудових спорів — індивідуальних і колективних.