- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная Инвестиции Книги Страховий та інвестиційний менеджмент - Федоренко В. Г. |
Страховий та інвестиційний менеджмент - Федоренко В. Г.
РОЗДІЛ 9. ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ КОШТАМИ 0ОРГАНІЗАЦІЙ
Оборотні кошти, кругообіг оборотних коштів, класифікація оборотних коштів, норма оборотних коштів; виробничі запаси, поточний запас, страховий запас, транспортний запас, технологічний запас; ненормовані оборотні кошти, власні оборотні кошти, прибуток; стійкі пасиви, позикові засоби, кредиторська заборгованість; оборотність оборотних коштів, коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, загальна оборотність, приватна оборотність
9.1. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Кожна організація, що здійснює господарську діяльність, повинна мати оборотні кошти (оборотний капітал), що забезпечують безперебійний процес виробництва і реалізації продукції. Оборотні кошти суб'єктів господарювання беручи участь у кругообігу засобів ринкової економіки, становлять органічно єдиний комплекс. Оборотні кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обертання. Поняття оборотних коштів визначається їх економічною сутністю, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає як процес виробництва, так і процес обігу.
Оборотні кошти організації, беручи участь у процесі виробництва і реалізації продукції, роблять безупинний кругообіг. При цьому вони переходять зі сфери обігу у сферу виробництва і назад, приймаючи послідовно форму фондів обертання й оборотних виробничих фондів. Таким чином, проходячи послідовно три фази, оборотні кошти змінюють свою натурально-речовинну форму.
У першій фазі (Г-Т) оборотні кошти, що мають спочатку форму грошей, перетворюються у виробничі запаси, тобто переходять зі сфери обертання у сферу виробництва. У другій фазі (Т...В...Т1) оборотні кошти беруть участь безпосередньо у процесі виробництва і набувають форми незавершеного виробництва, напівфабрикатів і готових виробів. Третя фаза кругообігу оборотних коштів (Т1-Д1) відбувається знову у сфері обертання. У результаті реалізації готової продукції оборотні кошти перебирають знову форму грошей.
Різниця між грошовим виторгом, що надійшов, і на початку витраченими коштами (Д1-Д) визначає розмір грошових нагромаджень підприємств. Таким чином, роблячи повний кругообіг (Д-Т...В...Т1-Д1), оборотні кошти функціонують на всіх стадіях паралельно в часі, що забезпечує безперервність процесу виробництва і обертання. Кругообіг оборотних коштів являє собою органічну єдність трьох його фаз.
На відміну від основних засобів, що неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі і цілковито переносять свою вартість на знову виготовлений продукт.
Класифікація оборотних коштів. Оборотні кошти організації за джерелами їх формування поділяються на: власні і позикові (притягнуті). Власні засоби організацій з розвитком підприємницької діяльності й акціонування відіграють визначальну роль, тому що забезпечують фінансову стійкість і оперативну самостійність суб'єкта господарювання. Власні оборотні кошти приватизованих підприємств перебувають у їх цілковитому розпорядженні. Підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб'єктам господарювання, громадянам, здавати в оренду тощо.
Позикові засоби, залучені головним чином у вигляді банківських кредитів, покривають додаткову потребу організації в коштах. При цьому головним критерієм умов кредитування банком служить надійність фінансового стану організації й оцінка її фінансової стійкості.
Розміщення оборотних коштів у відтворювальному процесі поділяє їх на оборотні виробничі фонди і фонди обертання. Оборотні виробничі фонди функціонують у процесі виробництва, а фонди обертання — у процесі обігу, тобто реалізації готової продукції і придбання товарно-матеріальних цінностей. Оптимальне співвідношення цих фондів залежить від найбільшої частки оборотних виробничих фондів, що беруть участь у створенні вартості. Обсяг фондів обертання повинен бути достатнім, і не більшим за той, що потрібен для забезпечення чіткого і ритмічного процесу обігу.
Виходячи з принципів організації і регулювання оборотні кошти поділяються на: нормовані і ненормовані. Нормовані оборотні кошти кореспондуються з власними оборотними коштами, тому що дають можливість розрахувати економічно обґрунтовані нормативи з відповідних видів оборотних коштів. Ненормовані оборотні кошти є елементом фондів обертання. Управління цією групою оборотних коштів спрямоване на запобігання необґрунтованого їх збільшення, що служить важливим фактором прискорення оборотності оборотних коштів у сфері обертання.
Управління оборотними коштами тісно пов'язане з їх складом і розміщенням. У різних суб'єктів господарювання склад і структура оборотних коштів неоднакові, тому що залежать від форми власності, специфіки організації виробничого процесу, взаємин з постачальниками і покупцями, структури витрат на виробництво, фінансового стану й інших факторів. Стан, склад і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства. Визначення структури і виявлення тенденцій зміни елементів оборотних коштів дають можливість прогнозувати параметри розвитку підприємництва.
Найважливішим елементом управління оборотними коштами є науково обґрунтоване їх нормування. За допомогою нормування оборотних коштів визначається загальна потреба суб'єктів господарювання у власних оборотних коштах. Правильне обчислення цієї потреби має велике економічне значення, тому що встановлюється постійно необхідна мінімальна сума коштів, що забезпечує стійкий фінансовий стан підприємства.
Основні принципи нормування оборотних коштів коректуються залежно від змін умов господарювання, розвитку акціонування, а, отже, самофінансування і самооплатності. Нормування оборотних коштів здійснюється в кожній організації відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби, бізнес-плану, що відбиває всі сторони комерційної діяльності. Тим самим забезпечується взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, обов'язкових для успішної підприємницької діяльності.
У процесі нормування оборотних коштів розробляються норми і нормативи. Норма оборотних коштів — це відносна величина, що відповідає мінімальному, економічно обґрунтованому обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей. Норми оборотних коштів залежать від норм витрати матеріалів у виробництві, норм зносостійкості запасних частин та інструментів, тривалості виробничого циклу, умов постачання і збуту, часу додання деяким матеріалам певних властивостей, необхідних для виробничого споживання, та ще від низки інших факторів.
Норми оборотних коштів за відносно незмінних економічних умов — довгострокової дії. Потреба їх уточнення обумовлена істотними змінами технології й організації виробництва, номенклатури виробів, змісту бізнес-плану, зміною цін, тарифів і інших показників.
Норматив оборотних коштів — це необхідна мінімальна сума коштів, що забезпечує підприємницьку діяльність підприємства. Нормативи оборотних коштів визначаються з урахуванням потреби в коштах, як для основної діяльності, так і для капітального ремонту (здійснюваного власними силами) житлово-комунального господарства, підсобних та інших господарств, що не відносяться на самостійний баланс.
Якщо норми оборотних коштів можуть бути встановлені на відносно тривалий період, то нормативи розраховуються на кожен конкретний період (рік, квартал). Нормативи оборотних коштів визначаються як добуток суми одноденної витрати чи випуску і норми по відповідних видах оборотних коштів.
Одноденна витрата чи випуск на підприємствах з рівномірно наростаючим упродовж року обсягом виробництва обчислюється за даними кошторису витрат IV кв. наступного року. Це зумовлюється тим, що обчислений норматив оборотних коштів діє на кінець планованого періоду (року, кварталу) і повинен забезпечити потреби виробництва на початок наступного періоду. Лише в умовах сезонного характеру виробництва одноденна витрата обчислюється за кошторисом витрат кварталу з мінімальним обсягом виробництва, позаяк понадмінімальні потреби покриваються за рахунок позикових коштів.
Нормування оборотних коштів повинне забезпечити оптимальну величину всіх складових елементів нормованих оборотних коштів.
Created/Updated: 25.05.2018