Главная Налоги Податкова політика - Литвиненко Я.В.

Податкова політика - Литвиненко Я.В.

Розділ 6. ПОДАТКИ ЯК ЗАСІБ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

6.1. Розвиток інвестиційних процесів у світі в XX ст.

Розвиток підприємництва на сучасному етапі в Україні значною мірою стримується відсутністю коштів на розвиток науково-техніч­ного прогресу та впровадження результатів в економіку. Малий та середній бізнес через специфіку своєї діяльності не може використо­вувати великі кошти на наукові дослідження.

На жаль, в Україні процеси інвестування протягом тривалого часу перебували в стадії інертності. Причинами цього були скоро­чення обсягів виробництва, неефективне використання основних фондів, призупинення процесів технічного переоснащення та онов­лення виробництва.

У світі, навпаки, ці процеси в період після 1945 р. набули широко­го розвитку. Держави, які до 1940 р. перебували в стадії жорсткого кризового стану (наприклад, США), знайшли можливості фінансува­ти розвиток науково-технічного прогресу, подальшого розвитку еко­номіки і виходу з кризового стану. Але потрібно відзначити, що тем­пи зростання їх економіки були нижчими, ніж в інших країнах. Дер­жави, які не мали катастрофічних наслідків у результаті бойових дій (наприклад, Великобританія), частково використовували свої кошти для фінансування розвитку науково-технічних досліджень та розро­бок, а частково — інвестиції інших держав або окремих фізичних осіб. Темпи розвитку економіки цих держав були середніми. Третя група держав, які дуже постраждали від бойових дій, мали катаст­рофічні наслідки (наприклад, Німеччина, Японія, Франція та ін.), не мали власних коштів для фінансування розвитку науково-технічного прогресу і могли розвиватися тільки за рахунок інвестицій інших держав. При цьому потрібно визначити напрями використання цих інвестицій. Деякі держави, які потім об'єдналися в держави так зва­ного соціалістичного табору, використовували ці кошти на придбан­ня продуктів харчування або товарів споживання (головним чином, товарів легкої промисловості). Інший напрям — використання інве­стицій для розвитку виробництва: на наукові дослідження, розроб­ки нових технологій (цим шляхом пішли Японія, Німеччина). У ре­зультаті економіки цих держав розвивалися швидкими темпами, і через 10-15 років вони увійшли в першу п'ятірку країн світу.

У цей же час в цих країнах створюється нова концепція державно­го регулювання і відбувається формування нових фінансових мето­дів, серед яких кредитні та податкові важелі, які пізніше стали голов­ними в інвестиційній політиці держав. Надалі інвестиційна політика стала індикатором економічного стану держави, а її коливання свідчать про зміни сукупного попиту, а пізніше — обсягу національ­ного виробництва і зайнятості населення. У межах податкової та кре­дитної політики постійно трансформуються системи різних економі­чних методів і пільг, які спрямовуються на стимулювання приватної ініціативи, підтримку розвитку підприємництва, модернізацію ви­робництва, прискорення впровадження досягнень науково-технічно­го прогресу в промислове виробництво.
Одним із засобів стимулювання компаній і фірм до інвестування коштів в основний капітал і розширення власних витрат на проведен­ня науково-технічних досліджень було застосування податкових пільг, особливо в 50-ті роки XX ст. Це пов'язано з різними причинами.

По-перше, розвиток податкової політики здійснювався під впли­вом чинників, які формували розвиток економіки держави, насампе­ред на макроекономічному рівні. До них передусім належать приско­рення темпів науково-технічного прогресу, поява нових видів сиро­винних ресурсів та альтернативних матеріалів, поява та використання ядерних енергоносіїв, що суттєво вплинуло на перебу­дову окремих галузей промисловості. Водночас почали розвиватись різні напрями теорії оподаткування, сутність яких полягала у тому, що в умовах жорсткої конкуренції на світовому ринку в національ­них системах більше уваги стали приділяти стимулюючим функціям податків. Як найважливіший чинник впливу держави на прискорен­ня розвитку науково-технічного прогресу, розширення експорту, впровадження екологічних заходів, збільшення зайнятості населення використовувались різні податкові пільги, особливо коли держава була зацікавлена в розвитку окремих галузей, підприємств, фірм. Але при цьому їм не забезпечувався рівень прибутковості в середньому нормативному прибутку або стандартні умови діяльності.

По-друге, в 50-70-ті роки XX ст. почали зменшуватися витрати на наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) з державного бюджету. Це пояснюється тим, що віддача від них у більшості державних програм низька. На практиці відбувалось тільки просте перекачування коштів у різні науково-дослідні ін­ститути та центри з бюджетних фондів державних програм, які були орієнтовані на розвиток окремих напрямів військових досліджень. Неефективне використання бюджетних коштів викликало протидію з боку платників податків.

По-третє, суттєво скоротилася зацікавленість приватних компа­ній та фірм в отриманні державних інвестицій. Це пояснюється тим, що в укладених угодах обов'язково вказується напрям використання інвестиції, і тим самим дуже скорочувалася можливість вільного ви­бору напряму дослідження. Крім того, бурхливий науково-технічний прогрес значно скоротив строки морального зносу нової техніки та технологій, що вплинуло на пряме регулювання інвестиційних про­цесів з боку держави.

Надалі більшість держав почала переходити від процесів техніч­ного переоснащення виробництва до економічних методів заохочен­ня приватних фірм і підприємств, які самостійно йшли на ці витрати. У цей же період розробляється система стимулювання приватного капіталу до інвестування в НДДКР. Найперше вводились суттєві пільги на податок на прибуток.

Усі методи, які застосовувались у більшості країн з розвиненою ринковою економікою, можна поділити на три групи:

• прискорена амортизація обладнання та машин;

• інвестиційний податковий кредит;

• стимулювання вкладання коштів у НДДКР.

Прискорена амортизація обладнання та машин. Це дієвий інстру­мент державного регулювання темпів обігу основного капіталу, роз­поділу інвестицій по сферах загального виробництва. За допомогою підвищення коефіцієнтів і строків амортизації обладнання здійсню­ється зменшення розміру між податковою та економічною амортиза­цією і при цьому зменшується розмір оподатковуваного прибутку. Вперше цей метод був застосований у США 1954 року (детальніше це питання було розглянуто в розд. 3).

Інвестиційний податковий кредит. Він являє собою фінансування державою капітальних вкладень приватного бізнесу, а фактично це податкова знижка. Головною метою його є стимулювання розши­рення парку обладнання та заміна застарілого. Він розраховується, як звичайно, у відсотках до вартості обладнання та вираховується безпосередньо з суми податку на прибуток підприємства або оподат­ковуваного доходу. Особливо поширеним цей метод став в енерге­тиці та матеріалозберігаючих технологіях. Він має непостійний ха­рактер і застосовується залежно від кон'юнктури ринку та зацікавле­ності держави в розвитку того чи іншого підприємства або галузі. Ця пільга сприяла введенню в дію та в експлуатацію нового обладнання та машин.

Стимулювання вкладання коштів у НДДКР. Уперше цей метод був застосований у США. Його сутність полягає в тому, що з оподатко­вуваного прибутку або доходу фірми вилучаються і включаються як витрати ті кошти, які витрачаються на НДДКР. У деяких державах (наприклад, у Великобританії, Бельгії, Голландії, Швеції) ці кошти включаються до витрат підприємства в повному обсязі.

Застосування податкових пільг вплинуло на суттєве зниження до­хідної частини місцевих і державного бюджетів країн. Деякі корпо­рації почали використовувати податкову політику для визначення своєї економічної стратегії незалежно від попередніх напрямів діяль­ності. Тому керівництво держав стало дещо змінювати політику на­дання пільг й застосовувати принцип "швейцарського сиру". Всі по­даткові пільги концентрувались навколо тих галузей, які, на погляд держави, мали пріоритетний розвиток. До них належать електроніка, автомобілебудування, ракетна промисловість, авіабудування, хіміч­на промисловість та інші галузі національної економіки. Але з друго­го боку, таке ставлення до окремих секторів економіки створювало ситуацію економічної нерівності, негативно впливало на психологі­чний настрій платників податків та утворювало передумови до при­ховування доходів від оподаткування та інші зловживання.

Тому в 80-х роках XX ст. почала проводитись політика стимулю­вання розвитку науково-технічного прогресу, контактів підприємців і переоцінка інвестиційних процесів на міжгалузевому, міжрегіональ­ному та міжнародному рівнях. З'явилась необхідність у стимулюван­ні нових фірм, які здійснювали та реалізовували нові розробки на стику різних сфер виробництва та діяльності. Крім того, були введені особисті пільги на виробниче інвестування, практично повністю ска­сований інвестиційний податковий кредит, відбулася зміна ставок прискореної амортизації. Головним напрямом проведення інвести­ційної політики стає стимулювання науково-дослідної діяльності компаній. Почав налагоджуватись тісний зв'язок науково-дослідних центрів та університетів з різними компаніями. І цей процес заохочу­вався у більшості держав. З'явилась така пільга, як дослідний подат­ковий кредит, суть якої полягала в тому, що підприємства мали змо­гу відраховувати з оподатковуваного доходу визначену частку від суми приросту власних витрат на НДДКР у порівнянні з попереднім періодом. З'явилась система пільг при оподаткуванні нових особли­вих напрямів науково-технічної діяльності.

Водночас у розвинених державах світу більше уваги почали при­діляти фундаментальним дослідженням. Але з урахуванням того, що вони мають відносно довгий період окупності, вкладання коштів у ці дослідження мають невелику питому вагу. Наприклад, у США з усіх коштів, які вкладались у наукові дослідження, тільки 19 % припада­ють на фундаментальні дослідження, у Франції — 9 %, у Великобри­танії — 13 %, у Швеції — 8 %. Особливістю цих досліджень є також те, що вони проводяться здебільшого у вузівських лабораторіях, то­му з цією метою більшість країн для стимулювання інвестицій у фун­даментальні дослідження збільшує кількість та перелік податкових пільг. Так, у США суттєво розширені пільги для промислових під­приємств і компаній, які укладають угоди на дослідні проекти з уні­верситетами (наприклад, введена нова податкова знижка з податку на прибуток).

У той же час почали утворюватись науково-дослідні партнерські об'єднання, тобто корпоративні фонди фінансування НДДКР на під­ставі доходів, отриманих від промислових фірм, корпорацій та під­приємств, а також окремих фізичних осіб. До складу таких об'єднань входить основний партнер, яким може бути або університет або про­мислове підприємство, та кілька "обмежених" партнерів.

Однією з податкових пільг є також стимулювання приватних ін­вестицій в акції. Так, податкова знижка надається для окремих видів інвестицій.

У різних державах діє і система "щадного оподаткування" мало­го бізнесу. Так, у більшості держав встановлюється єдина на держав­ному рівні ставка податку на прибуток. Але для малих підприємств оподаткування може здійснюватись по індивідуальній ставці прибут­кового податку на сукупний дохід власника підприємства, а рівень індивідуальної ставки значно нижчий, ніж ставка податку на прибу­ток підприємств.

Особливу увагу в 80-90-х роках почали приділяти знов утвореним акціонерним товариствам. Для них застосовувалась пільга, коли впродовж одного або двох років роботи це підприємство взагалі не сплачувало або сплачувало тільки частково податок на прибуток.

У цей же час особливої уваги заслуговувала і професійна підго­товка фахівців. Для цього з оподатковуваного прибутку відрахову­вався визначений відсоток суми приросту витрат підприємства на професійне навчання, підготовку та перепідготовку кадрів. У тих ре­гіонах, де був високій рівень безробіття, витрати на підготовку та пе­репідготовку кадрів вираховувались з оподатковуваного прибутку.

У деяких країнах почали застосовувати пільгу при експорті капіта­лу. Так, підприємствам, які утворюють філії за кордоном, можна було впродовж 3-6 років включати витрати на ризик у склад витрат у виз­начених межах у відсотках до вкладеного капіталу і таким чином змен­шувати частину доходу, який оподатковується. Крім того, проводить­ся стимулювання інвестування в сільське господарство та в сільсько­господарське машинобудування. Здебільшого застосовується прискорена амортизація, коли спочатку норма та сума амортизацій­них відрахувань вищі, ніж в наступні періоди. Це дає змогу зменшити в цей період дохід до оподаткування (або прибуток) і стимулювати оновлення сільськогосподарської техніки. У деяких державах (США, Францїї, Великобританії) діє порядок, коли фермер, який бере участь у державних аграрних програмах, має можливість затримувати спла­ту податку на приріст капіталовкладень до завершення інвестиційно­го процесу. Таким чином, розмір податку щорічно зменшується на від­соток інфляції, і його сума розподіляється рівномірніше.