Главная Экономика Книги Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

1.3. СВІТОСИСТЕМНА ТЕОРІЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: КЛЮЧОВІ АКЦЕНТИ, ОСНОВА І ВНУТРІШНІЙ РЕГЛАМЕНТ

Фундаментальні труднощі щодо наукового розуміння ЗЕП значною мірою пов'язані з великою кількістю складових її основи, передусім різноманітних теорій економічної політики, парадигм, їх інтерпретацій, високою динамікою суспільних змін. Перший і найпростіший крок, що дає можливість ефективно аналізувати це питання, — аналіз проблеми взаємодії економіки і політики, економічних і політичних явищ.

1.3.1. Економіка і політика

Проблему взаємодії політики і економіки, що є основоположною в науці про економічну політику й ЗЕП, розв'язують різні суспільні теорії.

Динамічне збільшення обсягу знань зумовлює необхідність розв'язання цієї проблеми на сучасному рівні. Цікаво, що старі проблеми в новому теоретико-методологічному контексті формулюються як нові. Тим самим їх розв'язання дають змогу збагатити попередні знання. І це можливо, якщо вдається використати ефективні вимірювальні інструменти. Перший крок до їх оволодіння — критика, сумнів у істинності попередніх положень. Сучасне суспільство розширює поле таких можливостей пізнання і дій. Це позитивний бік нового розв'язання проблем, зорієнтований на прогрес наукового пізнання ЗЕП як засобу її реалізації.

Яку суспільство має обрати стратегію реалізації ЗЕП, щоб вона була для системи "особистість — суспільства — держава" прийнятною?

Сучасна суспільно-політична та економічна думка дає змогу виявити кілька стратегій:

• ліберальну;

• консервативну;

• громадську (комунітарну);

• дискусійно-теоретичну.

Кожній з цих стратегій відповідає певний тип (модель) розв'язання проблеми взаємодії економіки і політики.

Ліберальна модель корінь помилкового розуміння вбачає в тому, що економіка підпорядковується політиці, тобто суб'єкт політики — держава — прагне встановити режим тотального регулювання. Через нього виявляються паралізованими спонтанні сили розвитку, зрівнювання й регенерація суспільства, стагнація і руйнування економіки.

В основу ліберальної стратегії покладено модель ідеальної взаємодії політики та економіки, основний механізм якої подано у вигляді вільного (від державного регулювання) ринку і стихійної регенерації, а також розподілу незліченних індивідуальних товарів і послуг. Потрібно визнати, що ліберальна стратегія "сліпа" до жорсткої конкурентної боротьби тих, хто для цього менше готовий (озброєний). Така модель узгоджується з класичним лібералізмом (ранній капіталізм): щоразу треба починати знову, принагідно, методом спроб і помилок. Розвиненим країнам притаманні консервативно-ліберальні, або ліберально-консервативні, моделі, що враховують реалії сучасності.

В основу консервативної стратегії покладено модель взаємодії політики і економіки, в якій особливий авторитет мають система управління та її інститути, що покликані утримувати під контролем сили, які руйнують порядок. Ця стратегія передбачає міцну державу і стійкі інститути, які підтримують порядок силою. Водночас консервативна стратегія, а отже, і консервативна модель неефективні, коли суспільству і його інститутам бракує зв'язків із суспільством, підтримки, технологій і правдивості, коли політика набирає самодостатнього характеру.

Інтерес становить дискусійно-теоретична стратегія, в основі якої покладено таку модель взаємодії політики і економіки, коли ефективною виявляється політика регулювання мовної комунікації. Іншими словами, гроші й влада є самостійними комунікаційними засобами політики інтеграції, що найчастіше здійснюється без соціальної інтеграції. Основними інструментами оптимальної взаємодії політики та економіки є гроші, наявність влади і максимальної кількості голосів у виборчій боротьбі. Базовим принципом такої моделі покликана бути домовленість, що дасть змогу звільнити соціально-інтегративні сили мови політики і тим самим забезпечити їй контроль за функціонуванням та розвитком економіки, а отже, й суспільства. Очевидно, дискусійно-теоретична модель є ефективною в умовах розпаду "омертвілих" економічних і соціальних відносин. Дискусії справді виконують функцію пояснень суті політичних дій і рішень. Водночас було б неправильно розраховувати на інституціо-налізацію дискусійного методу підриву діалектики взаємодії політики та економіки. Взаємодія — це рух, а будь-який рух не дає змоги передбачити все. Мало того, дискусійно-теоретична модель має як позитивні, так і негативні сторони. Крім того, механізм дискусії не дає змоги дійти остаточного рішення, інколи паралізує політичні дії. Як свідчить історія, дискусії у 80-ті роки ХХ ст., що мали місце у СРСР — мовна влада, — здатні були перетворити суспільство на недієздатне співтовариство людей, тобто на дебатклуб.

Отже, час висунув глобальну проблему синтезу моделей взаємодії політики та економіки як точок балансу між дерегуляцією, реструктуризацією, новим усуспільненням і домовленістю.

Супермодель без промахів ескізної моделі — дуже сильне, а отже, неконцептуальне твердження. Тому спробуємо визначити певну концептуальну межу, яка охоплюватиме як позитивні, так негативні сторони, а також перебуватиме під владою діалектики модернізаційного процесу формування і реалізації економічної та зовнішньоекономічної політики. Подальший рух цього процесу потребує забезпечення врівноваженого співвідношення сил, які, звичайно, піклуються про достатність представництва своїх стратегій, своїх моделей взаємодії політики та економіки. На європейському векторі, наприклад у Німеччині, найбільш рельєфно й чітко подано світосистемну модель (суміш елементів різних моделей) з дерегулювання, реструктуризації й домовленостей.

Динамічний, діалектичний процес взаємодії політики та економіки поданий в економічній політиці у формі інтеграції сторін. Цей процес потребує умоглядного міркування, теоретичного узагальнення, що об'єднує час, гроші, інститути влади, кооперацію, політичні дії і економічні відносини в інтегративний проект, відкритий діалектиці модернізації. У сучасному світі врівноважити прогресуючу радикалізацію і глобалізацію життя покликана конструктивна економічна та зовнішньоекономічна політика. Головна умова конструктивності — їх теорії.