Главная Экономика Книги Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

2.3.2. Зовнішньоекономічна політика і критерії структури системи міжнародних відносин

Кількість держав, охоплених центросиловими відносинами, безперечно, впливає на специфіку і характер функціонування системи міждержавних відносин. Але в центрі структурних досліджень західних учених перебуває переважно найвищий рівень відносин — відносин центросилових, і всі відносини між державами визначаються характером центросилових відносин. Однак структура системи міждержавних відносин не обмежується лише центросиловими відносинами, а охоплює також відносини в межах вузлів суперечностей, у межах структурно-політичних відносин, автономних відносно цен-тросилових відносин, специфіка яких позначається на зовнішній і зовнішньоекономічній політиці сучасних держав, на процесі її розробки та реалізації.

Так, у структурній ієрархії центросилові відносини є визначальними. Це виправдовує частково такі поняття, як "біполярність", "мультиполярність". Однак потрібно пам'ятати, що в цьому разі наведені терміни відбивають переважно характер центросилових відносин. Проте головне не в цьому. За кожною структурою системи міждержавних відносин слід вбачати глибинні процеси світових соціально-економічних відносин, які визначають їх суть і є причиною корінних перетворень. Саме на це не звертають увагу деякі вчені, які вважають, наприклад, що "однополярність" визначає суть сучасних міждержавних, а також міжнародних відносин загалом. У цьому особливо виявляється обмеженість їхнього підходу: один з елементів форми, що виражає відносини між великими державами, вони вважають сутністю відносин у межах системи міжнародних відносин загалом.

Проте такі відносини відображають у трансформованому вигляді основні процеси, що відбуваються в системі світових соціально-економічних відносин і визначаються боротьбою та співробітництвом на світовій арені. У системі міждержавних відносин у вигляді в певний спосіб організованої структури вони набирають певної специфіки і самостійності, стають необхідним моментом функціонування й розвитку системи, потребують спеціального аналізу саме в тій формі, в якій вони виявляються в системі.

Дослідження лише центросилових відносин має суто структурно-функціональний характер. У відриві від змісту, від аналізу соціально-економічних відносин такий аналіз не може дати наукового розуміння глибинних процесів, що визначають суть і причини змін у системі міждержавних відносин.

З урахуванням цих положень, очевидно, можна умовно використати терміни "багатополярність", "мультиполярність" як структурно-функціональні поняття, що характеризують особливість функціонування системи при деяких типах центросилових відносин і особливості детермінації ними зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності держав.

Центросилові відносини є відносинами загальносистемними або, якщо говорити про систему сучасних міждержавних відносин, глобальними. Однак саме через це вони не вичерпують різноманіття зв'язків і відносин у системі. Крім них існує багато інших, локалізованих відносин. Передусім необхідно виокремити комплекси відносин, що виникають внаслідок суперечностей, які можна визначити як підсистеми з власною ієрархією відносин. Держави, що входять у ту чи іншу підсистеми, зазнають значного впливу на свою зовнішню й зовнішньоекономічну політику і процес їх розробки та здійснення не лише з боку центросилових чи загальносистемних відносин, а й безпосередньо з боку підсистемних відносин. Останні впливають на ЗЕП держав центросилового рівня, що зумовлює значущість вивчення підсистемних комплексів відносин як важливих чинників ЗЕП держав.

У процесі будь-якого дослідження підсистем постає природне питання про критерії їх виокремлення. Питання це стосується не лише дослідження системних відносин, а й визначення чинників процесу розробки та здійснення ЗЕП. До сучасної системи міждержавних відносин входить близько двохсот суверенних держав, багато міждержавних організацій. Разом вони становлять безліч елементів, з яких складається незліченна кількість різних поєднань, кожне з яких може абстрактно розглядатися як підсистема. Будь-яке випадкове поєднання державних міжнародних організацій, хоча формально й можна, звичайно, розглядати як підсистему, насправді не завжди є нею. Визначення підсистеми, що відповідало б вимогам системного підходу, а відтак могло б бути виокремлене як стійкий чинник ЗЕП держав, потребує інших критеріїв.

На нашу думку, для вирішення цього питання необхідно встановити зв'язок між поняттями "підсистема" і "структура" системи міждержавних відносин. За такого підходу одним з важливих критеріїв виокремлення підсистеми стає неодмінна наявність системних відносин, що розглядаються як підсистема, сукупність основних структурних зв'язків — центросилових, вузлових і політичних. Саме наявність таких зв'язків і відносин у підсистемі й надає їй системного характеру, визначає її значущість, місце і роль у загальносистемних відносинах. У цих зв'язках виявляється характер взаємодії з нею зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного процесів держав. З огляду на це підсистемою можуть бути центросилові відносини, окремі вузли суперечностей, різні поєднання перших і других, а також різні міжнародні організації, як взяті окремо, так і у зв'язку з тим чи іншим рівнем структури.

Однак розглядуваний критерій не повною мірою розкриває природу підсистеми. Існує важлива функціональна характеристика, здатна також бути критерієм виокремлення підсистем, — наявність у відповідному комплексі зв'язків держав власного, зумовленого специфікою таких відносин "механізму" співвідношення й рівноваги сил, що функціонує відносно незалежно від загальносистемного співвідношення та рівноваги сил і є важливим чинником ЗЕП держав, що входять у цю підсистему.

У сучасній системі можна, наприклад, виокремити "близькосхідну підсистему" або будь-яку іншу. Кожній такій підсистемі властиві специфічні підсистемні центросилові відносини, вузли суперечностей, політичні відносини, власне підсистемне співвідношення і рівновага сил. Кожна з таких підсистем тісно взаємодіє і залежить від основних, загальносистемних за характером відносин, які в сукупності впливають безпосередньо на ЗЕП (і процес її розробки та здійснення) не лише держав, що входять у цю підсистему, а й розвинених країн, що не входять в неї (США, Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Японія, Канада).

Із системно-структурного погляду поняття "підсистема" аж ніяк не є відображенням лише регіонального поділу системи. Підсистема завжди охоплює певний комплекс системно-структурних відносин, значущість яких для системи виявляється у процесі її функціонування та розвитку. Отже, підсистема не є довільно "виламаною" або "відрубаною" від цілого якоюсь його частиною, що становить через це щось випадкове з "обрубаними" причинними і структурно-функціональними зв'язками. Навпаки, підсистема — це інтегральна частина системи загалом, причинно і функціонально пов'язана як із цілим, так і з іншими підсистемами.

До речі, такі самі положення стосуються й вузлів суперечностей, що завжди є підсистемами, хоча підсистема не завжди є вузлом суперечностей. Обидва поняття — "підсистема" і "вузол суперечностей" — системно-структурні, однак не географічні і не морфологічні. Ця обставина робить їх чинниками як зовнішньополітичного, так і зовнішньоекономічного процесу держав. У системі сучасних міждержавних відносин такі, скажімо, підсистеми, як США — Росія, СІЛА — Західна Європа, США — Німеччина, Росія — Японія — КНР, не є регіональними у вузькому географічному значенні. Зазначені підсистеми охоплюють як центросилові відносини, так і відносини у вузлах суперечностей, що зумовлює не лише їх підсистемну, а й загальносистемну вагомість, визначає глобальні масштаби їх впливу на зовнішню та зовнішньоекономічну політику держав світу.

У системі, звичайно, можна виокремити й більш локальні підсистеми, що виникають у межах певних регіонів. Однак і в цьому разі регіон — поняття більшою мірою системно-структурне, аніж географічне. Очевидною є відмінність між такими, наприклад, регіональними підсистемами, як Західна Європа, Південно-Східна Азія, Близький Схід. Однак не географічні відмінності характеризують ці несхожі підсистеми в межах загальної системи міждержавних відносин. Порівнянними із системного погляду їх роблять властиві їм загальні ознаки підсистем.

Підсистема як порівняно незалежний комплекс відносин у межах системи має дві взаємопов'язані сторони: власне підсистемну, порівняно локалізовану, що виявляється у високому рівні розвитку внутрішньопідсистемних відносин (суперечностей, конфліктності, співробітництва тощо), є підсистемними чинниками ЗЕП і входять у підсистему держави, і загальносистемну, що виражається в тісному зв'язку і переплетенні підсистемних відносин з відносинами загаль-носистемними, в їх взаємодії і взаємозалежності.

Загальносистемні (центросилові) відносини можуть впливати на ЗЕП держав, що входять до складу підсистеми як опосередковано (через підсистемні відносини), так і безпосередньо. Для підсистеми характерні як власне підсистемні властивості, так і загальносистемні. Загальносистемні відносини (розстановка, співвідношення і рівновага сил) справляють домінуючий у межах системи вплив на функціонування підсистемних відносин (підсистемні розстановку, співвідношення і рівновагу сил), на ЗЕП держав, що входять у підсистему. Підсистемні відносини, у свою чергу, справляють певний, іноді сильний, зворотний вплив на загальносистемні відносини, на розстановку, співвідношення і рівновагу сил на рівні центросилових відносин, на ЗЕП центросилового рівня системи.

Що тісніше підсистемні розстановка, співвідношення й рівновага сил пов'язані із загальносистемними розстановкою, співвідношенням і рівновагою сил, то менш автономною у функціонуванні є підсистема, то більшою мірою вона відображає загальносистемні розстановку, співвідношення й рівновагу сил і більшою мірою ЗЕП держав, що входять у підсистему, зумовлюється цими загальносис-темними ознаками. Однак ця залежність має взаємний характер. Так само справедливим у цьому разі є твердження, що й загальносис-темні розстановка, співвідношення й рівновага сил, а також ЗЕП держав центросилового рівня відчуватимуть безперечний вплив характеру міждержавних відносин у такій малоавтономній підсистемі. Отже, підсистема й система пов'язані відносинами координації та субординації. Вони співіснують, взаємодіють, впливають одна на одну в певних межах, але в межах певної субординації, співпідпорядкова-ності відносин, що виражається в домінуючій ролі загальносистем-них відносин.

Нині перетворення системи міждержавних відносин на глобальну посилило функціональну залежність підсистемних відносин від відносин загальносистемних, тобто, по суті, від характеру центроси-лових відносин, коливань у розстановці, співвідношенні й рівновазі сил на цьому рівні. Така тенденція найповніше відображена в системі сучасних міждержавних відносин, і її дію можна простежити на прикладі будь-якої підсистеми. Водночас сучасній системі міждержавних відносин властива протилежна тенденція: посилення впливу підсистемних відносин на глобальний рівень міжнародних відносин.

Однак загалом обидві тенденції виражають посилення взаємозалежності всіх явищ і процесів у системі сучасних міждержавних відносин. Якщо умовно системну взаємозалежність виразити мірою, в якій події, що відбуваються в будь-якій конкретній частині або всередині будь-якого конкретного компоненту світової системи, впливають (фізично або у сприйнятті) на події, що спостерігаються в будь-якій іншій частині або компонентах цієї системи, то ця міра, очевидно, дуже велика для системи сучасних міжнародних відносин. Зважаючи на глобальний характер сучасної системи міждержавних відносин, що поширюється з розвитком надзвичайно щільної мережі швидкісного транспорту й миттєвого зв'язку та створення нових видів товарних форм, можна дійти висновку, що взаємозалежність сучасних системних міжнародно-політичних та інших процесів стала не лише безпрецедентно великою, а й безпрецедентно чутливою до різних зовнішніх і внутрішніх "збурень".

Розглядаючи проблему підсистем, варто звернути увагу на питання про структурно-політичні відносини і їх вплив на ЗЕП держав. Такий вид відносин є не що інше, як закономірний результат зв'язків між державами, комплекс яких становить власне структуру. Різні міжнародно-політичні організації, установи, інститути, міжнародно-правові норми виникають у процесі і в результаті функціонування та розвитку цієї структури. У кінцевому підсумку всі ці явища утворюють своєрідну структуру над власне структурою системи міждержавних відносин.

Структура у процесі функціонування й розвитку неминуче породжує різні організації, норми, що регулюють відносини між державами, політико-юридичні доктрини тощо. Іншими словами, структура начебто створює наступний рівень надбудови. З огляду лише на цей факт суть відносин між державами виявляється у структурно-політичних відносинах у ще більш трансформованому й викривленому вигляді. Міжнародні організації на кшталт ООН лише більш-менш правильно відображають об'єктивні процеси, що відбуваються поза ними, у власне структурних відносинах і не залежать від їх існування. Те саме стосується й міжнародно-правових норм, що мають регулювати відносини між державами.

Ступінь впливу політичних відносин на зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний процеси держави залежить від взаємних інтересів. Загалом він найменший, коли йдеться про її корінні, життєво важливі інтереси, зростає, якщо зачіпаються специфічні інтереси держави, і найбільший, коли йдеться про другорядні інтереси, що можуть бути предметом зовнішньополітичного й зовнішньоекономічного торгу, компромісу, вчинків. Водночас ефективність політичних організацій залежить від багатьох конкретних обставин у системі міждержавних відносин.

Ступінь зумовленості зовнішньої та зовнішньоекономічної політики держав, процесу їх розробки та здійснення структурою системи міждержавних відносин варіює залежно від структурного рівня, до якого належить у цьому разі розглядувана держава, і від домінуючої форми системно-структурних відносин. Цей ступінь вищий на рівні центросилових відносин, оскільки він, а також характер відносин, що складаються, визначають основну форму міждержавних відносин у відповідний період. На цьому рівні зазначений ступінь може бути жорсткий і зумовлювати окремі аспекти зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних процесів держав. Певна річ, структурна необхідність рідко трапляється в чистому вигляді. Навпаки, зовні вона, як правило, набирає форми специфічних суперечностей. Але, очевидно, у кожному окремому випадку важливо відрізняти суть від форми.

Розвинені держави є активними елементами функціонування й розвитку сучасної системи міждержавних відносин. Керуючись своїми інтересами й цілями, ці держави прагнуть змінити структурні відносини, що склалися, якщо вони не відповідають зазначеним інтересам і цілям. Істотні зміни у структурі й системі загалом породжуються в кінцевому підсумку елементами, тобто державою. Вони такою самою мірою створюють умови для своєї діяльності, якою вона визначається умовами, створеними їх зовнішньополітичною і зовнішньоекономічною діяльністю, що стала структурою системи. Отже, до співвідношення тих чи інших структурних чинників системи зовнішньополітичного й зовнішньоекономічного процесів держав необхідно підходити зважено, не переоцінюючи й не недооцінюючи їх дії. Сучасним державам, навіть на рівні центросилових відносин, доводиться пристосовуватись до об'єктивних умов, зважати на них і відповідно узгоджувати власну ЗЕП. Звідси й той розрив, який існує зазвичай між цілями й намірами держав і реальними умовами, що унеможливлюють їх здійснення. Аналізуючи ЗЕП і особливо її невдачі щодо конкретної держави, можна стверджувати, що внаслідок ускладнення сучасних міжнародних відносин цей розрив між бажаним і дійсним у діях держав, особливо тих, що розвиваються, між їх "національними інтересами" і об'єктивними системними можливостями ще більше поглиблюється.

Не можна, однак, абсолютизувати структурні чинники. Адже структура — це лише форма системи міждержавних відносин, зміст якої визначається процесами розвитку світових соціально-економічних відносин. Зміни саме в цих відносинах визначають суттєві зміни у структурі системи міждержавних відносин.

Структура системи міждержавних відносин є лише схемою взаємодії численних держав. На зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний процеси держав вона впливає через системний процес, тобто через функціонування й розвиток системи, що й спричинює в ній різні зміни, трансформації, зрушення, які позначаються на зовнішній та зовнішньоекономічній політиці держав і на процесі її розробки та реалізації.

Вплив на процес формування і здійснення, функціонування та розвитку ЗЕП держав системи неоднорідний. Функціонування — це "рутинна", повсякденна взаємодія держав з поточних проблем міжнародного життя в межах сформованої (інваріантної) структури відносин. Процес функціонування не викликає сам по собі докорінної зміни структури і переходу системи міждержавних відносин загалом у новий якісний стан. Розвиток, навпаки, сприяє процесу якісних змін у системі. Він пов'язаний з істотними змінами в соціально-економічному змісті системи і в кінцевому підсумку спричинюється до корінних перетворень у структурі відносин, що склалися, з її руйнуванням і створенням нової структури відносин (нової варіантної структури). Процес функціонування структури є інерційним, "консервативним", він певною мірою опирається будь-яким перетворенням, як правило, є гальмом на їх шляху, і в цьому сенсі функціонування ніби протистоїть розвитку. Водночас функціонування системи міждержавних відносин є опорою її історичного розвитку. Відмінність між функціонуванням системи і її розвитком відносна, але її потрібно враховувати, оскільки обидва процеси мають певну специфіку, закономірності, що у відповідний спосіб позначаються як на зовнішній, так і зовнішньоекономічній політиці держав.