Главная Маркетинг Ціни та цінова політика - Тормоса Ю.Г.

Ціни та цінова політика - Тормоса Ю.Г.

2.2. Функції цін

Ціна разом з іншими державними регуляторами відіграє активну роль у вирішенні багатьох соціально-економічних завдань. Значення та місце цін у регулюванні економічних процесів як на мікро-, так і на макрорівні виявляється через їхні функції. В економічній літературі немає єдиної думки відносно кількості функцій цін. Проте найпоширенішою є точка зору, що ціна виконує, як мінімум, п’ять функцій:

обліково-інформаційну;

розподільчу;

стимулюючу;

балансуючу;

раціонального розміщення виробництва.

Обліково-інформаційна функція ціни — це вираз у грошовій формі різних за своєю натуральною формою ресурсів, витрат та результатів виробництва. Тільки за допомогою цін можна визначити вартість витрачених матеріалів, сировини, енергії та праці, обчислити величину сукупних витрат на виробництво продукції та прибуток від її реалізації.

Між тим в умовах ринку облікова функція ціни не може бути зведена тільки до визначення витрат та цін, за якими виробник бажав би продавати свою продукцію. Під впливом таких чинників, як попит, пропозиція, конкуренція, державне втручання в процес ціноутворення та інші, ринкова ціна може істотно відхилятися не тільки від величини витрат виробника, а також від рівня пропонованих ним цін. Тому тільки на ринку, в процесі купівлі-продажу може бути підтверджена доцільність здійснених витрат. Саме тут ціна показує, що коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції.

Таким чином, на цінах базується весь вартісний облік різноманітних економічних процесів та вимір їхніх результатів. Завдяки цьому на основі цін визначаються всі вартісні макро- та мікропоказники, зокрема, валовий внутрішній продукт, національний дохід, інвестиції, обсяг виробництва, товарообіг, рентабельність, продуктивність праці та ін.

Крім того, ціна є особливим носієм інформації, який застосовується як інструмент аналізу, прогнозування та управління розвитком підприємств, галузей, регіонів та економіки країни в цілому. У кінцевому підсумку ціна виступає як засіб обліку результатів економічної діяльності суспільства і є одним із критеріїв вибору певних господарських рішень.

Суть розподільчої функції полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється розподіл або перерозподіл національного доходу між галузями економіки, регіонами, формами власності, підприємствами та соціальними групами населення. Ціновий перерозподіл доходів здійснюється через співвідношення цін на різні види продукції певних галузей, рівень самих цін та їхню структуру. Так, завдяки встановленню високих роздрібних цін на престижні товари та предмети розкоші (вироби з натурального хутра, ювелірні прикраси з дорогоцінних металів та каміння) забезпечується перерозподіл коштів певної частини населення з високим рівнем доходів. Додаткові доходи, які надходять від реалізації цих товарів, а також алкогольних та тютюнових виробів через бюджет використовуються для соціального захисту малозабезпечених верств населення (надання житлових субсидій, безплатного проїзду в міському електротранспорті пенсіонерам тощо).

Реалізація розподільчої функції досягається за рахунок включення до цін окремих товарів акцизного збору, податку на додану вартість та інших податкових платежів, які спрямовуються до загальнодержавного та місцевих бюджетів. Завдяки податковим надходженням до загальнодержавного бюджету забезпечується перерозподіл доходів і в регіональному аспекті. Так, в Україні за рахунок бюджетних коштів дотується розвиток Волинської, Івано-Франківської та деяких інших областей.

Перерозподіл доходів здійснюється також встановленням різних видів цін на ту ж саму продукцію для різних споживачів. Наприклад, тарифи на електроенергію для населення нижчі, ніж у промисловості.

Найактивніше розподільча функція виявляється через ціни, які встановлює або регулює держава. Так, звільнення кам’яного вугілля від податку на додану вартість забезпечує певний перерозподіл доходів між паливно-енергетичними та обробними галузями промисловості. Регулюючи доходи окремих галузей за допомогою цін, держава впливає на темпи їхнього розвитку, певною мірою усуває суперечності між виробниками та споживачами продукції, підпорядковує діяльність підприємств національним інтересам. Але розподіл між галузями через систему цін в умовах державного регулювання не завжди економічно виправданий, тому що в багатьох випадках він веде до низької конкурентоспроможності виробників або до необхідності їхнього бюджетного дотування.

Поряд із цінами особливу, а в багатьох випадках навіть провідну роль у розподільчих процесах відіграє фінансова система. Наприклад, підвищення життєвого рівня окремих верств населення швидше можна досягти шляхом збільшення заробітної плати (пенсій) або зменшення ставок оподаткування доходів громадян.Досягнення цієї ж мети через систему ціноутворення менш ефективне, тому що зміна цін торкається інтересів усього населення, а не тільки його соціально незахищеної частини.

Стимулююча функція ціни полягає в заохочувальному або стримуючому впливі ціни на виробництво та споживання різних видів продукції. За допомогою цін можна стимулювати розвиток раціональної структури виробництва, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, економію матеріальних і трудових ресурсів.

Ціна справляє стимулюючий вплив на виробництво, головним чином, через величину прибутку, що входить до її складу. Так, для заохочення виробника до виготовлення нової продукції, в ціні на неї треба встановити вищий рівень прибутку, ніж його існуюча величина в ціні старого виробу. Не зовсім правильно вважати, що сама величина ціни є стимулом для впровадження у виробництво нової продукції, тому що підвищення ціни може супроводжуватись більшим зростанням витрат на виробництво товару, що призведе навіть до зменшення частки прибутку в її складі.

Для споживачів стимулююча функція виявляється не стільки в зменшенні самої ціни, скільки у встановленні нижчої ціни в розрахунку на одиницю споживчої властивості нової продукції в порівнянні з аналогічним виробом. Тобто стимулюючий вплив ціни на споживання відбуватиметься навіть тоді, коли абсолютно ціна зросте, але, завдяки значному підвищенню якості продукції, ціна одиниці її корисного ефекту буде меншою.

Розглянемо реалізацію стимулюючої функції ціни на прикладі формування вартості проїзного квитка в київському метрополітені. Коли встановлена адміністрацією міста вартість однієї поїздки становила 30 коп., повний проїзний квиток на місяць коштував 19 грн. Це означало, що пасажиру одна поїздка в метро (одиниця споживання) коштувала майже 32 коп., якщо він кожного дня, ураховуючи і вихідні, протягом місяця (30 днів) двічі на день користувався цим видом транспорту. Така ціна проїзного квитка економічно не заохочувала до його придбання тих пасажирів, які користувалися метро лише протягом 25 днів (робочі плюс суботи), бо кожна їхня поїздка коштувала 38 коп., що значно дорожче, ніж при використанні жетонів.

При підвищенні вартості поїздки до 50 коп. ціна проїзного квитка збільшилась до 25 грн. За цих умов при користуванні метрополітеном двічі на день протягом 25 днів вартість однієї поїздки становить ті ж 50 коп., а протягом 30 днів — навіть 42 коп. Це, безумовно, заохочує пасажирів до користування проїзними квитками, а не жетонами.

Розкриття стимулюючого впливу на споживання абсолютної більшості товарів (одяг, взуття, меблі, парфуми тощо) через ціну їхніх якісних характеристик пов’язане з певними труднощами, які викликані тим, що за ними практично неможливо визначити кількісно як одиницю, так і суму споживчих властивостей продукції. Тому стимулювання особистого споживання населенням більшості товарів досягається, як правило, за рахунок диференціації ставок непрямих податків (акцизний збір, мито) та регулювання в складі ціни рівня рентабельності і величини торгово-посередницьких надбавок.

Балансуюча функція ціни виявляється в тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, досягається рівновага між попитом і пропозицією. Вище вже зазначалось, що попит і пропозиція вирівнюють ціну. Але на цей процес можна подивитись і з іншого боку — ціна є інструментом забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. Відомо, що між ринковою ціною та кількістю товарів, яка пропонується для продажу, існує обернена залежність. Так, зі збільшенням ціни кількість придбаних товарів зменшується, а при зниженні ціни обсяг продажу зростає.

Навпаки, пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю запропонованих до продажу товарів. Зі збільшенням ціни обсяг зростає, а зі зменшенням — падає. Таким чином, ціна, стимулюючи виробництво при дефіциті продукції і стримуючи його при надлишку товарів, забезпечує динамічний баланс між попитом і пропозицією.

У ринкових умовах така функція ціни автоматично регулює суспільне виробництво шляхом скорочення випуску товарів, що не користуються попитом, і спрямуванням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів на виробництво продукції, попит на яку зростає, або є стабільним. З подальшим розвитком в Україні ринкових відносин, конкуренції та вільного підприємництва балансуюча функція буде відігравати дедалі більшу роль і стане головною при формуванні цін на товари та послуги.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва виявляється в тому, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл капіталів на користь тих секторів, галузей чи виробництв, які мають вищу норму прибутку. Такий перелив капіталів підприємства здійснюють самостійно під впливом ринкових чинників з метою отримання більшої величини прибутку. В умовах української економіки при недостатньому розвитку конкуренції, монополізму багатьох виробників та досить високому рівні інфляції такий перерозподіл капіталів ще досить обмежений. При цьому підприємці основну частку коштів спрямовують не у виробничу сферу, а в торговельно-посередницьку діяльність, де норма прибутку значно вища, ніж в інших галузях.

Усі перелічені функції ціни тісно пов’язані між собою. Так, балансуюча функція є продовженням стимулюючої і також спрямована на збільшення виробництва товарів, що користуються попитом. Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва тісно взаємодіє з розподільчою функцією, а разом вони, через перерозподіл коштів, сприяють розвитку високоприбуткових сфер економіки, де існує підвищений попит на товари та послуги.