Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

1.2. ФІЛОСОФІЯ ЯК СВІТОГЛЯД. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ СВІТОГЛЯДУ

Філософія як специфічний феномен людської культури виникла у VII-VI ст. до н. е. Саме там, в архаїчних структурах стихійного світогляду, формувалися ті характерні моменти та особливості, що згодом стали відмітними рисами філософської форми суспільної свідомості. Таким чином, філософія своїм походженням і специфікою свого існування найтісніше пов'язана зі світоглядом, вона є своєрідною формою його існування.

Що таке світогляд? У найзагальнішому розумінні - це усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе, своїх претензій і намірів щодо світу і шляхів реалізації життєвих програм. Отже, світогляд - це певного роду знання про світ, людину і одночасно оцінка людиною світу і самої себе.

Головна специфіка світоглядних знань полягає в тому, що вони визначають відношення людини до світу, до природи, до суспільства, до свого «Я», адже кожний з нас - «дзеркало і ехо Всесвіту», і в той же час - унікальна частина світу.

У свій час англійський філософ Ф. Бекон поділив світ на три частини: природа, суспільство, людська свідомість. Звідси і пішла традиція виділяти три аспекти світогляду: натуралістичний (відношення людини до природи), соціокультурний (відношення до суспільства) і егоїстичний (відношення «Я» до себе, до своїх власних суб'єктивних можливостей). Відповідно до цього, узгоджуючись зі своїм світоглядом, кожна людина, як проголошує давньоіндійська мудрість, послідовно реалізує три мети. Перша мета - жити, друга - жити краще, третя - бути кращою. Знання про те, як потрібно відноситися до світу, щоб успішно реалізувати три мети, - це і є світоглядні знання.

Будь-яка філософська система є світоглядним знанням, але не кожний світогляд є філософією. Поняття «світогляд» ширше, ніж поняття «філософія». Подібно до того як поняття «людина» передбачає, наприклад, не тільки українця, але й француза, китайця, італійця і т. д,, так і поняття «світогляд» не можна звести тільки до філософії. Воно містить інші види світогляду: міфологічний, релігійний тощо.

Ціннісний характер світоглядного знання визначає поєднання в ньому інтелектуально-розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Світогляд — це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості. Інтегративний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність у ньому різних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний рівень -світовідчуття і світоспоглядання Тут фіксуються лише окремі, зовнішні прояви буття, світ явищ, а не сутностей. Наступні за глибиною відображення рівні - світосприйняття і світоуявлення. На цих рівнях формується вже цілісна картина світу, визначається взаємозв'язок

«Мудрість — це не актуальне знання, а потенційність розуму, не скутого ніякими аксіомами науки і догмами віри. Мудрість відноситься до знання, як потенційне до актуального. Філософія ж сама по собі є навіть не мудрість, а тільки любов до мудрості, тобто потенція потенцій. Філософ хоче досягти можливості знання».

М. Епштейн

процесів і явищ, відбувається фіксація їх тотожностей і відмінностей. Однак світогляд тут обмежено безпосереднім досвідом, почуття відіграють більшу роль, ніж розум. І тільки тоді, коли відображення відбувається через поняття, формується світогляд, здатний розкрити закономірності та сутність явищ і процесів. Світогляд на цьому рівні пов'язується з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, і його можна назвати світорозумінням. Саме його і демонструє філософія.

Світогляд - це система узагальнених, ціннісно-орієнтаційних знань про відношення людини до світу. Системність світогляду полягає в тому, що він репрезентує цілісність переконань, які не суперечать одне одному. Ці переконання поєднуються одне з одним за принципом необхідності і достатності, і виходить, що світогляд прагне до цілісності, закінченості, завершеності Світогляд захищає психіку людини від сумбурності зовнішньої інформації, служить фільтром, який послаблює, розділяє інформаційний потік.

Світогляд вбирає в себе знання тільки узагальнені, тобто правильні для широкого класу явищ. Світоглядні знання допомагають нам орієнтуватись у світі цінностей: «добре - погано», «шкідливо - корисно», «прекрасно -потворно», «розумно - безглуздо» тощо.

Світогляд - це систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями, програмами та іншими складовими поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну і спонукально-діяльну настанову людської життєдіяльності. Філософія є найвищим рівнем і видом світогляду, його теоретичним оформленням.

Успішне функціонування специфічно людської життєдіяльності світогляд допомагає здійснювати на різноманітних рівнях За ступенем загальності існує світогляд особистості, груповий, професійний, національний світогляд, загальнолюдські світоглядні настанови. Стосовно ступеня історичного розвитку виділяємо античний, ренесансний і т. п. світогляд, а щодо ступеня теоретичної «зрілості» - стихійно-повсякденний, «житейський» і теоретичний, філософський світогляд

Світогляд постійно пульсує, оскільки весь час прагне до змістового наповнення. Але все ж таки світогляд має в собі певний стійкий «осад», який вміщує головні принципи (правила) відношення до світу, любов, справедливість, доброзичливість, впевненість у своїх пізнавальних можливостях, сенс життя. Філософія - квінтесенція світогляду, концентрат найважливіших методів і принципів світовідношення.

Передумовою філософського світогляду є міфологія і релігія Виникнення філософії, її становлення пов'язуються з особливостями історично найдавнішої світоглядної форми, яка по суті була ровесницею самої людської історії - міфології. У міру того як розпочався «відхід» від тваринного існування, як середовище почало перетворюватися на розмаїтий навколишній світ, на своєрідний «фокус», «клубок», активне «ядро» зв'язків, стосунків, претензій і намірів, виникає міфологія (від грец «міфос» - слово, сказання) - первісна світоглядна форма, покликана забезпечити нелегкі вимоги існування на перших щаблях історичного буття. Як початкова світоглядна форма, міфологія містила в нерозчленованому, зародковому (синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості — релігію, мистецтво, мораль тощо, в тому числі й філософію. «Розмитість» меж між індивідом і колективом знаходила світоглядне відображення у розмежуванні образу і реальності, думки і дії, предмета і слова Для первісної міфології характерне іносказання, яке повинно було позбавити людину від появи реального звіра або страшної істоти. Наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки фантастичні істоти позначено як «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве» тощо. Первісні міфи не розповідалися, а колективно «переживалися», «відтворювалися», «програвалися» у колективних містеріях-діяннях Первісна міфологія, реально діяльна, емоційно-життєва, фактично ототожнювала образ-слово з самою реальністю.

З розвитком суспільного буття через міф, тобто сказання, людина намагається відповісти на такі глобальні питання, як поява, упорядкування світу в цілому, виникнення тваринного світу, явищ природи. Значну частину міфологічних поглядів створюють космологічні уявлення, питання народження і смерті, сказання про досягнення людей отримання вогню, винайдення ремесел, розвиток землеробства. Світопорядок у міфі тлумачився як єдність людини і космосу, вона «розчинялася» у природі, зливалася з нею як її невід'ємна складова

Основний принцип розгляду світоглядних питань у міфології - генетичний, тобто проблема початку світу, походження природних і суспільних явищ вирішувалась через розповідь про те, хто кого народив. Розповідаючи про минуле, пояснюючи сучасне і пророкуючи майбутнє, міф забезпечував духовний зв'язок поколінь, був необхідною формою орієнтації (адже завдяки йому світ ставав зрозумілим), здавався правдивою реальністю, яка заслуговувала на абсолютну довіру. Відповідаючи традиційному (наявному) стану речей як єдино можливому і через те гармонійному «порядку» буття, міфи утверджували в суспільстві дану систему цінностей. Вони сформували певні норми поведінки, стабілізували суспільне життя.

Неухильний розвиток суспільного життя приводить до втрати первісною міфологією свого сенсу, вона вже не здатна світоглядно забезпечити

«Відтворюючи себе минулу і створюючи себе майбутню, людина починає глибше і вірніше відчувати не тільки своє сьогоднішнє «Я», але й саме життя».

X. Ортега-і-Гасет

ефективне функціонування нових форм співіснування, що розвинулись на руїнах первісного роду. Міф - «слово», «розповідь» -починає протиставлятися логосу, первісне значення якого також «слово», «мова», а з VII-VI cm. до н. е. - здатність до мислення, розум Відбувається процес формування автономних форм суспільної свідомості, що становили колись (у міфології) синкретичну цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія (від лат. religio - побожність) на ранніх стадіях розвитку суспільства складає одне ціле з міфологією. Але щодо змістової сторони (з точки зору світоглядних конструкцій) вона є відокремленою, відмінною. Специфіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить із принципу монізму (від грец. mono - один). Основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних відносин з надприродним. Кожний міф стає релігійним тією мірою, якою входить у культову систему як її змістова сторона

Певним чином релігія пов'язується з магією, яка поєднує те, що реально не поєднується, - предмет, його зображення чи ім'я. Зв'язок між магічною дією і магічним заклинанням є безпосереднім, тоді як у релігії (між молитвою і релігійним обрядом) він залежить від сили вигаданої, надприродної   особистості,   яка може як прийняти, так і не прийняти молитву.  Магія  в релігії відіграє допоміжну роль.

Світоглядні конструкції, включаючись у культову систему, набувають характеру віровчення, стають основою формальної регуляції, регламентації, впорядкування і збереження звичаїв, норм, традицій. За допомогою культової обрядовості виховуються почуття любові, доброти, терпимості, милосердя, справедливості тощо. Вони стають особливо цінними, якщо пов'язані зі священним, надприродним.

У багатьох відношеннях релігія відіграє позитивну роль, адже її основне значення полягає в тому, щоб допомогти людині подолати історично мінливі, відносні аспекти її буття і досягти абсолютного, вічного

«Очі людини, зосереджені на величі неба, прекрасніші за небо».

Платон

в єднанні з ідеальною істотою - Богом. У духовно-моральному аспекті релігія відіграє роль катарсису, тобто очищення людини від негативних явищ повсякденності. Вона надає нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного, незмінного, незалежного від кон'юнктури просторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів тощо, намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі. Таким чином, релігія надає сенсу, значення і сталості людському буттю, допомагає перебороти життєві труднощі і йти шляхом постійного вдосконалення.