Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

2.1. ФІЛОСОФІЯ ДАВНЬОЇ ІНДІЇ

2.1.1. ВЕДИЧНІ ДЖЕРЕЛА ДАВНЬОІНДІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

«Сердечна людина складає центр уваги для індійської релігійності. Індуси - найбільші майстри в дослідженні остаточного, прихованого центру нашого «Я», нашої самості. До нього спрямовано всю індійську мудрість ».

Індія - колиска прадавньої культури. Ромен Роллан, говорячи про духовне життя індійців, відзначив, що це єдина країна, в якій втілились бажання людства, де протягом трьох тисяч років росте «дерево мрії», яке постійно відроджується. Першими джерелами інформації про давньоіндійське суспільство є тексти індуїстської культури, ще не повністю розшифровані, які збиралися протягом дев'яти століть (1500-600 рр. до а е.). Вони дістали назву ведичної літератури, а в більш пізній період уже мають вигляд книг. Хоча ведична література має релігійний зміст, вона також містить дані про духовне життя, економічний розвиток, світогляд того часу тощо.

Ведична література формувалася від початку заселення Індії і до виникнення перших держав, які об'єднували великі території. Кочові племена перетворювались на диференційоване суспільство з розвиненою інфраструктурою, досить високим рівнем розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. В цьому суспільстві виділяються чотири стани: брахмани - священики і ченці; кшатрії - воїни і представники колишньої племінної влади; вайш'ї - землероби, ремісники, купці; шудри - безпосередні виробники, заможні прошарки населення. Надалі соціальна структура суспільства починає змінюватися, і згодом утворюється складна система різноманітних каст.

Ведична література дуже різноманітна, і її тексти можна поділити на кілька груп. Найдавніша група - це чотири Веди («веда» - знання). Головна з них - Рігведа - збірник гімнів, які формувалися протягом тривалого часу до XII ст. до а е. У X ст. до а е. з'явилися Брахмани -керівники ведичного ритуалу, основний з яких - Шатапатхабрахмана (брахмана ста шляхів). Закінчення ведичного періоду представлено Упанішадами, які відіграли дуже важливу роль у розвитку релігійно-філософського мислення давньої Індії.

Веди — різноманітна система поглядів та ідей: від образів міфології до перших спроб створення філософських поглядів на буття, сенс людського життя. У деяких гімнах простежується прагнення знайти загальний закон, відображений в «космічному порядку» (рта). Це принцип, який управляє всім: рухом Сонця і Місяця, зміною пір року, а також народженням, смертю, щастям людини. У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розробляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання.

Закінчується ведична література Упанішадами (букв, «сидіти біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття - брахма, що є універсальним принципом. З брахмою нерозривно пов'язується духовна сутність кожної людини - атман.

Однією з основних частин Упанішад є концепція круговороту життя - сансара і пов'язаного з нею закону відплати - карма. В теорії круговороту людське життя показане як нескінченний ряд перероджень В Упанішадах філософія вже відокремлюється від міфології та релігії і вступає у відкриту опозицію до ведичного ритуалізму. Зокрема, найвищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, що перебуває у всьому, а також у тому, щоб побачити неістинність, плинність емпіричного буття, відмовитися від прив'язаності до нього і одержати вічне блаженство і справжнє безсмертя в пізнанні своєї тотожності з брахманом, у злитті з ним (мокша).

До ідей Упанішад часто зверталися більш пізні філософські течії, зокрема веданта. В цілому ж у філософії Давньої Індії домінує

«Важко знайти благородну людину: не скрізь вона народжується. Але де народжується такий мудрий, там розквітає щасливе людство».

Будда

морально-етична тематика над натуралістично-емпіричною. Головну увагу звернено на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу. Сприйняття реально-предметного світу визнається як химерна фікція, омана, яка лише через невігластво буденної свідомості здається чимось «справжнім». У цілому філософію орієнтовано на містичне переживання одухотвореності буття і практично байдужості до об'єктивно-раціоналістичних методів осягнення реальності.