special

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

2.1.3. РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ІНДУЇЗМУ

До початку нової ери в ідеологічній сфері Індії міцні позиції завойовує індуїзм, який є продуктом тривалого розвитку і поступового злиття різних культур окремих етнічних груп. Зі всієї плеяди богів на перший план виступають Вішну і Шіва. Виникає нова міфологія. Найбільш відомим твором є Бхагавадгіта (божественна пісня) - священна книга, яка, зокрема, присвячується етичним питанням і проголошує вірність особистому Богу.

Філософське обґрунтування індуїзму міститься в шести системах (веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса), які орієнтувались на авторитет Вед.

Веданта. Зміст цієї філософської системи відображено в назві: веданта - кінець Вед. Основні її положення, викладені у «Веданта-сутрі», приписуються Бадараяні (II— III ст. н. е.). У веданті існують два напрями: адвайта і вішишта-адвайта.

З точки зору адвайти, у світі не існує жодної реальності, крім Бога. Уявлення про різноманітність світу - ілюзія, яка виникає через пізнання. З точки зору вішишта-адвайти, існують три реальності: матерія, душа і Бог, який серед них головний. Без Бога матерія і душа можуть існувати тільки як поняття, а не як дійсність.

Основним методом пізнання у веданті вважається божественна інтуїція. Як релігійний світогляд веданта містить поняття про спокутування, яке полягає в новому з'єднанні з Богом. У сфері релігії це повинно досягатися через жертвоприношення, піст. У сфері філософії - шляхом повного відчуження від реального світу і заглиблення тільки в чисте мислення.

Веданта і сьогодні займає важливе місце у філософії індуїзму.

Санкх'я. Засновником вважається філософ Капіла (VII ст. до н. е.). Найбільш давній систематизований виклад філософії санкх'я, що зберігся до наших днів, - твір Ішваракрішни «Санкх'я-карма» (І тисячоліття до н. е.).

Санкх'я стверджує, що існує матеріальна першопричина світу -пракріті (матерія). Спочатку вона існувала в аморфній, нероздільній формі. її перетворення на істоти і предмети відбулося під впливом трьох якісних елементів (гунів): раджас - прагнення, тамас - темнота і сантава - ясність.

Поряд з пракріті визнається існування абсолютної душі (пуруші), незалежної від матеріальної основи світу. її неможливо побачити, хоч вона присутня у всіх предметах та істотах. При з'єднанні пракріті та пуруші (матерії та душі) виникає 25 основних вихідних принципів, серед яких поряд з матеріальними (вода, повітря, земля та ін.) існують і духовні (розум, свідомість).

В етичних поглядах санкх'я базувалась на ідеї універсальності страждання, яке проголошувалось найвищою сутністю тілесного існування. Мета людського життя полягає у звільненні душі та аскетизмі.

Йога. Ця система виникає в II ст. до н. е. Основні принципи цієї філософської течії розробив Патанджалі. Йога стверджує, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною об'єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягненням особливого психічного стану - самадхи (зосередження), коли згасають усі бажання, мислення зупиняється на певному внутрішньому пункті, порушується зв'язок зі світом і з'являється здатність інтуїтивного бачення світу. Для досягнення цього стану йога розробила цілу систему морально-етичної, фізичної та пізнавальної самодисципліни, в якій важливе місце посідає утримання від насилля над усім живим, забезпечення найбільш досконалих положень тіла, регулювання дихання, зосередженість думки тільки на окремому об'єкті при повному відключенні почуттів.

Важливим елементом системи є виклад правил психологічного тренування: до нього входить самовладання (яма), оволодіння диханням при певних положеннях тіла (асана), ізоляція почуттів від зовнішнього впливу (праяхара), концентрація думки (джарана), медитація (дх'яна) і, нарешті, стан відторгнення (самадха), тобто звільнення свідомості від тілесної оболонки.

Серед усіх філософських течій давньої Індії йога займає особливе місце. Якщо майже всі філософські системи несли в собі заклик до вдосконалення особистості шляхом віри в Бога, то йога стверджувала, що Бог - це не найвище, чого можна досягти в своєму самовдосконаленні. Для досягнення самовдосконалення слід розбудити людину від рабської сплячки, вселити в неї почуття власної гідності.

Вайшешика .Засновником вважається Канада (І ст. до н. е.). На початковому етапі розвитку вайшешика містила чіткі матеріалістичні положення. Основні тези ґрунтувались на тому, що існують постійні зміни, вічний і циклічний процес розвитку та занепаду. В цьому процесі існує стійкий елемент - ану (атом). У розумінні вайшешики ану - вічні, незнищенні, ніким не створені - мають різноманітні властивості, яких нараховується 17. Із усього тимчасового з'єднання атомів виникають живі та неживі предмети. Переродження є простим поєднанням і роз'єднанням атомів. Усі атоми мають кулеподібну форму.

При всій зовнішній різноманітності живі та неживі предмети мають спільну сутність, оскільки складаються з дев'яти субстанцій. Ці субстанції мають матеріальну основу, але прибічники вайшешики визнають також існування нематеріальної субстанції - душі (атман), яка складається з психічних категорій. Існує душа у двох формах: ішвара (абсолютна душа) або параатман (вища, досконаліша душа); індивідуальна душа (атман), яка мандрує в нескінченному круговороті життя.

Ньяя (правило, логічний висновок, метод, логіка). Засновником цієї течії вважається Акшапада Готама. Ньяя тісно пов'язана зі школою вайшешики. Вони доповнюють одна одну, зокрема ньяя доповнила  метафізику  вайшешики,  але досліджувала  її за  допомогою

логіки. Особлива увага приділялася проблемам гносеології, правилам і засобам надійного і правдивого пізнання. Через це застосовуються декілька джерел пізнання, якими є відчування висновків і одержання висновків за допомогою методу аналогій. До цих джерел приєднується і слово - посилання на авторитет ведичних текстів та інших джерел. У текстах ньяї детально розроблялися різні категорії, наприклад повідомлення, об'єкт пізнання тощо; викладалися принципи логічного аналізу, проблеми критерію істинності та ін. Цікавим є також введення поняття силогізму, необхідного для підтвердження правильності висновку.

Міманса. Це одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії, викладена в міманса-сутрах, авторство яких приписують Джайміні (між II ст. до н. е. і III ст. н. е.).

Послідовники міманси вважали, що Веди не є божественним одкровенням, і тому ведичні релігійні філософські положення вимагають логічного обґрунтування. Міманса виходить з того, що остаточне звільнення індивіда від перероджень (мокші) не можна пояснити раціонально. Але до мокші індивід може прийти і незалежно від своїх бажань, - внаслідок безумовного виконання суспільних і релігійних обов'язків - дхарми.

Міманса погоджувалася з матеріальною основою у Всесвіті, але пізніше в ній посилилась теологічна спрямованість, і було розвинуто теорію Бога.

«Метафора вічності: уявімо алмаз, завбільшки з гору. І раз на тисячу років прилітає до нього ворон, щоб поточити свій дзьоб. І той час, упродовж якого він сточить усю гору, буде миттю перед вічністю».

Давньоіндійська мудрість

Міманса тісніше пов'язана з релігією, ніж санкх'я> але реалістичність і раціоналістичність методології наближує її до матеріалістичних шкіл стародавньої Індії.

У процесі розвитку філософського мислення стародавньої Індії проявляються і матеріалістичні тенденції. Серед них - вчення локаята («спрямоване на (цей) світ»). Засновником локаяти проголошується Чарвака (іноді ця філософська система називається чарвака), але даних про його життя і творчість не збереглося.

Згідно з ученням локаяти, в основі всього сутнісного лежать чотири елементи: вогонь, повітря, вода і земля. Заперечуючи існування Бога, душі, потойбічного світу, локаята розглядала свідомість, розум, органи чуттів як продукт поєднання матеріальних елементів. Душа, зокрема, виникає з тілом людини при народженні, а після смерті гине і більше не існує. Філософ того часу князь Паясі наказував зважити тіло злочинця до і після страти через повішення, щоб з'ясувати, чи виходить із тіла душа і чи стане після цього тіло легшим.

У теорії пізнання локаятики стояли на позиціях сенсуалістичного матеріалізму, вважаючи єдиним джерелом пізнання чуттєве сприйняття. Вони відкидали сліпу віру у Веди, заперечували основи ведичної релігії і брахманізму - карму (плату за земне життя в потойбічному світі та усіх наступних перевтіленнях), самсару (коло земних перевтілень душі), мокшу (звільнення від них). Етика локаятиків заперечує аскетизм, оскільки найвищим благом і метою життя людини вважається насолода.

Культура стародавньої Індії передбачає цілий ряд філософських шкіл і напрямів, у яких розглянуто значну кількість важливих світоглядних проблем. Велика увага приділяється духовному життю людини, її ставленню до світу і до себе.



 

Created/Updated: 25.05.2018