Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

3.2.5. НЕОПЛАТОНІЗМ

Прогресуюча криза римського суспільства в останні роки республіки і в перші роки імперії закономірно відображається й у філософії. Посилення впливу християнства дедалі більше зміцнює позиції містицизму та ірраціоналізму. Філософські течії цієї епохи по-різному намагаються пристосуватись до філософії, роль якої змінюється. Неопіфагорійська філософія намагається ствердитись, повернувшись до містики чисел; філософія Філона Олександрійського (30-ті рр. до н. е. - 50-ті рр. н. е.) прагне поєднати грецьку філософію з іудейською релігією.

Найцікавішим бачиться неоплатонізм, який розвивається в III—V ст. н. е., в останній період існування Римської імперії. Сформований у спільній з християнством соціальній атмосфері, він є специфічною рефлексією соціального песимізму та наслідком розкладу соціально-політичних відносин Римської імперії.

Найзначніший представник неоплатонізму Плотін (бл 205 - бл 270 рр. н. е.) вважає, що основою всього, що існує, є надчуттєвий, надприродний, надрозумний божественний принцип. Від нього залежать усі форми буття. Це принцип абсолютного буття, він непізнаванний. Єдине істинне буття досягається лише шляхом проникнення в центр чистого споглядання і чистого мислення, що є можливим, знову ж таки, лише через «відторгнення» думки - екстаз. Будь-що інше, що існує в світі, виводиться з цього єдино істинного буття.

Плотін створює градацію існувань від зовнішнього (дійсного, істинного) до найнижчого (недійсного). На вершині цієї градації стоїть божественний принцип, далі — божественна душа, а внизу — природа.

Багато уваги Плотін приділяє душі, яка є певним переходом від божественного до матеріального. Душа - це щось чуже матеріальному, тілесному і зовнішнє щодо них Вона не пов'язана з тілом органічно, а є частиною загальної душі. Тілесне - це прив'язок душі, воно варте лише переборення. Акцент на «духовному» (воно - благо) веде до повного пригнічування всього тілесного і матеріального (зла), що виливається в проповідь аскетизму. Коли Плотін говорить про матеріальний і чуттєвий світ, він характеризує його як недійсне буття, що має в собі образ дійсного. За своїм характером недійсне суттєве не має форми, властивостей і будь-яких ознак.

В етиці Плотін поєднує принцип добра з єдино дійсно суттєвим - з божественним розумом або душею, а протилежність добра - зло - ототожнює з недійсним буттям, тобто з чуттєвим світом. Єдиним дійсним пізнанням є пізнання дійсного буття, тобто божественного принципу, який не може бути осягнутий ні чуттєвим, ні раціональним шляхом. Єдиний шлях наближення до божественного принципу - екстаз, який досягається лише духовним зусиллям — душевним зосередженням і приглушенням усього тілесного.

Ідеї Плотіна продовжують дві інші неоплатонічні школи: Сирійська, найбільш видатним представником якої був Ямвліх (бл 280 - бл. 330 рр.), і Афінська. Останню презентує Прокл (412-485 рр.), творчість якого в певному розумінні є завершенням і систематизацією неоплатонічної філософії. Повністю приймаючи філософію Плотіна, він робить оригінальні спостереження і висновки. Прокл дає найбільш чітке пояснення і виклад принципу діалектичної тріади, в якій він розрізняє три основних моменти розвитку:
• утримання створеного в творці;

• виділення уже створеного із творця;

• повернення створеного до творця.

Неоплатоніки тлумачать платонівську ідею «блага» як «Єдине», як абсолютну «повноту» буття. Воно «переповнює» саме себе і ніби «переливається через край». Це переливання - еманація (від лат. emanatio -витікання). Тоді виникає «менш повне» буття - Розум («Нус»), який породжує нову еманацію - Душу («світову Душу»). Вона - буття найменшого ступеня «повноти», що виявляється в її самочинному «роздробленні» на окремі індивідуальні душі, які «охоплюються» небуттям (матерією, «тілом»). Ця нижча форма буття сама по собі не активна, вона сприймає лише можливі форми і смисли.

Головне завдання - глибоко продумати, відчути своє місце в структурній ієрархії буття. Добро (благо) йде згори, від Єдиного, зло — знизу, від матерії. Людина може уникнути зла тою мірою, в якій вона зможе піднятися до нематеріального: Душа — Розум — Єдине. Цьому сходженню відповідає: почуття — думка — екстаз (останній містить у собі багатство інтелектуального і почуття свого). Єдине — Благо відповідальне за гармонію і красу (навіть хаос гармонійний). Життя людей у принципі не може суперечити загальній гармонії.

Пізніше ідеї неоплатонізму було активно використано у формуванні християнської філософії (православно-східний варіант).

Понятійна діалектика античного неоплатонізму характеризується містикою, що досягла вершини в цій концепції. У цілому філософія неоплатонізму своїм ірраціоналізмом, зневагою до всього тілесного, акцентом на аскетизмі та вченням про екстаз значно вплинула не тільки на ранню християнську філософію, але й на середньовічне теологічне мислення.

Елліністична філософія, незважаючи на свій подекуди епігонський характер, продовжила традиції класичної античної філософії і відіграла роль інтегрального фактора культури еллінізму, зокрема Риму. Вона знаменувала пошук нового, а такі її напрями, як стоїцизм і неоплатонізм, посіли значне місце у формуванні нової духовної парадигми - християнського світогляду.

Висновки

Антична філософія в особах видатних представників, особливо Сократа, Платона, Арістотеля, вперше поставила і професійно обгрунтувала проблеми гносеології, онтології, логіки, антропології, етики тощо. Антична філософія є великим духовним здобутком людства. Вона не тільки вперше відкрила широкі обрії людського світорозуміння, а й зафіксувала прозріння у межах цих обріїв. Антична філософія є початком європейської філософії; в Стародавній Греції визначено всі ідеї та напрями майбутнього розвитку філософського мислення. В період її класичного існування в поле зору філософії входять усі основні сфери людської життєдіяльності, філософія стає деталізованою, систематизованою, розгалуженою. Антична філософія тісно пов'язана з розвитком філософської думки України: після прийняття християнства в Київську Русь потрапляють з Візантії тексти давньогрецьких мислителів, які осмислюються і плідно розвиваються в українській духовності та культурі.

Розвиток античної філософії впродовж дванадцяти століть (VII ст. до н. е. - V ст. до н. е.) створив особливий тип філософствування, в якому можна виділити деякі характерні риси: антична філософія, заснована на принципі об'єктивізму, виходить із чуттєво-предметного Космосу; вона - матеріально-чуттєвий космологізм. Оскільки Космос - абсолютне божество, то вона пантеїстична. Давньогрецькі боги природні, вони схожі на людей. Космос обумовлює необхідність, яка стосовно людини є долею, фатумом. Людині її доля невідома, тому вона діє самостійно, вона - герой. Антична філософія поєднує фаталізм з героїзмом, люди — актори на грандіозній космічній сцені. Вона багато досягла на понятійно-категоріальному рівні, але майже не знає законів. У ній поєдналися логічне, естетичне, моральне. В епоху еллінізму та римський період розвитку філософії замість пізнання об'єктивного світу відбувається пошук рецептів заспокоєння людини перед лицем нової, небезпечної для неї та її цінностей дійсності. Головними розділами такої філософії стають етика і мораль. Космополітизм стоїків і мотиви природного права, засновані на раціоналізмі, ригоризм їхніх моральних принципів виявлялись дуже привабливими для римської державності. Тому саме стоїцизм здобув широке розповсюдження в Римській імперії. Від II ст. н. е., з першими формами християнського мислення, в умовах зміни політичної та історичної ситуації відбувається формування нового способу розуміння, що зумовить «нову культуру», яка завершить античну думку і відкриє проблематику середньовічної філософії.

ПРОБЛЕМНІ ЗАВДАННЯ

«...Люди немовби перебувають у підземному приміщенні подібно до печери, де на всю її довжину тягнеться широкий промінь. З малих років у них там на ногах і на шиї ланцюги, так що людям не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що у них прямо перед очима, бо повернути голову вони не можуть через ці ланцюги. Люди повернені головою до світла, що виходить з вогню, який горить далеко вгорі, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога - огороджена невисокою стіною, схожою на ширму, за якою актори поміщають своїх помічників, коли поверх ширми показують ляльок.

- Це я собі уявляю.

- То уяви собі і те, що за цією стіною інші люди несуть різні речі... і статуї, і зображення живих істот... При цьому одні з тих, що несуть, розмовляють, інші мовчать...

Коли з кого-небудь з них знімуть ланцюги, змусять його раптом встати, повернути шиєю, пройтись, глянути вгору - в бік світла, йому буде дуже важко виконувати все це, він неспроможний буде дивитись при яскравому світлі на ті речі, тінь від яких він бачив раніше... Чи не вважаєш ти, що він подумає, неначе значно більше правди в тому, що він бачив раніше, ніж у тому, що йому показують тепер?

- Звичайно, він так подумає.

- А якщо змусять його дивитися прямо на саме світло, хіба не заболять у нього очі та не вернеться він бігом від того, що він неспроможний бачити, вважаючи, що це справді переконливіше за ті речі, які йому показують?

- Згоден, це так.

- Так от... це порівняння варто застосувати до всього, що було сказано раніше: ділянка, що охоплюється зором, подібна до тюремного житла, а світло від вогню подібне у ній до сили сонця. Сходження і споглядання речей, які знаходяться у високості, - це підйом душі в сферу умосяжного».

(Платон. Государство // Собр. соч.: В 4 т. - М., 1984. - Т. 3. -С. 295-298).

Прочитавши уривок, скажіть, чому «в'язні печери» приймають за істину тіні предметів, пронесених поряд? Наскільки ця думка Платона може бути плідною для творчої фантазії?

«Благородно чинить той, хто, рахуючись не з власними силами, а з силами людської природи, ставить перед собою високі цілі, прагне їх досягнути і мріє про такі великі ідеали, що втілення їх у життя виявляється важким навіть для людей, які мають значні обдаровання. Ось які цілі він може поставити собі: «При вигляді смерті та при повідомленні про неї я все одно зберігатиму спокійний вираз обличчя; я зноситиму тяжкі випробування, які б вони не були, підкріплюючи тілесні сили духовними; я зневажатиму багатство незалежно від того, чи буде воно в мене, чи ні; я не стану сумнішим, якщо воно належатиме іншому, і більш гордим, якщо воно оточуватиме мене своїм блиском; я буду байдужим до долі, чи буде вона мене берегти або карати; на всі землі я дивитимусь як на свої, а на свої -як на загальну спільність, житиму в переконанні, що народився для інших, і буду за це вдячний природі, оскільки вона не могла потурбуватися краще про мої інтереси: мене одного вона подарувала всім, а всіх - мені одному».

(Сенека. О счастливой жизни // Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. - М., 1995. - С. 183).

Прочитайте і поясніть, чи відповідає розуміння Сенекою сенсу життя людини сучасним уявленням про нього.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• У чому полягає філософська проникливість у визначенні першооснови буття мислителів Мілетської школи?

• Розкрийте зміст гераклітівського поняття Логосу.

• Прокоментуйте логічні докази софістів і покажіть їх значення у становленні філософського знання.

• Що таке світ ідей (ейдосів) Платона? У чому сутність тріади «Єдине -Розум - Світова Душа»?

• Визначте основні риси вчення про матерію Арістотеля.

• Які основні положення стоїцизму Сенеки?

• Розкрийте специфіку філософських поглядів Епіктета.

• Поясніть сутність провідних ідей еклектицизму.

• Яка особливість основних ідей представників філософії неоплатонізму?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Аристотель. Соч. В 4 томах. - М., 1976-1983.

2. Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995.

3. Лосев А. Ф., Тахо-Годи А. А. Платон. Аристотель - М., 1993.

4. Пролеев С. В. История античной философии. - К., 2001.

5. Реале Аж., Антисерн Д. Западная философия от истоков до наших дней // 1. Античность. - СПб., 1996.

6. Таранов П. С. Золотая философия. - М., 1989.

7. Татаркевич В. Історія філософії. Т. 1. - Львів, 1997.

8. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М., 1991.

9. Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. - М., 1995.

10. Сенека Ауций Анний. Нравственные письма к Луцилию. - М., 1986.