Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

4. Філософія середніх віків

Середньовічна філософія тісно пов'язана з християнством, котре впевнено і активно стверджується в цей період в Європі. Основні принципи християнського віровчення служили одночасно базисними положеннями для філософських міркувань. Залежне становище філософії від релігії яскраво виражало, по-перше, середньовічне уявлення про неї як про «служницю теології» і, по-друге, те місце, що відводилося філософії в середньовічній ієрархії знання. Вищий щабель займала теологія - «наука про Бога», - систематизований виклад, обгрунтування і захист християнського віровчення; за нею йшла філософія, покликана доказами розуму пояснювати догмати віри і поширювати їх у такому вигляді серед віруючих. Нижчий щабель у цій ієрархії займали конкретні науки, «сім вільних мистецтв» (арифметика, геометрія, граматика, музика, риторика, астрономія, діалектика). В уявленнях мислителів середньовічної епохи людина складається з трьох начал: душі, духа і тіла. Найвищою частиною людини є дух, який служить у ній свого роду «іскрою Божою». Він перетворив людину на духовну істоту, котра стала здатною контролювати свою тілесну природу. Філософія середньовіччя досягає розквіту в схоластиці, основна ідея якої -«раціональне» обгрунтування релігійних догм логічними методами і доказами. Сьогодні слово «схоластика» ототожнюється з беззмістовним і безплідним міркуванням, формальним знанням, відірваним від життя.

Ключові слова

теологія, теоцентризм, апологетика, патристика, схоластика, креаціонізм, провіденціалізм, реалізм, номіналізм, одкровення, концептуалізм, універсалії

«Ні про що не можна сказати так точно, щоб зміст не можна було спотворити».

П'єр Абеляр

4.1. ФІЛОСОФСЬКІ ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОЇ АПОЛОГЕТИКИ

Тенденція до зближення філософії з релігією проявляється вже в пізній античності. В ряді вчень акцентувалася увага на релігії й містиці як на джерелах істини, а система раціональних доказів відступала на другий план. У боротьбі за своє «місце під сонцем» філософські елементи християнського мислення поступово розвивалися в конфронтації з античною мудрістю. В переплетенні різних вчень і поглядів виступають три основні тенденції, які характеризують ранній період становлення середньовічної філософії.

Повністю заперечуються антична освіченість і філософія, оскільки все істинне і позитивне виходить лише з божественного одкровення.

Антична філософія сприймається як інструмент пізнання Бога (гностицизм).

Відстоюється гармонійне співіснування між «божественною» і «філософською» мудрістю при визнанні первинності «божественного» принципу (апологети, Августин).

На основі цих тенденцій поступово формується середньовічна філософія, яка впродовж тисячі років визначала не тільки світоглядні орієнтації, інтелектуальну атмосферу того часу, але й здійснила величезний вплив на подальший розвиток всієї західноєвропейської культури. Історія датує середньовіччя в Західній Європі V-ХIV століттями. Проте філософія цього періоду почала складатися значно раніше, вже в II-III ст. н. е. її основним ідейним джерелом стала християнська релігія. Раннє християнство виникає не на порожньому місці, а на ґрунті багатьох ідей, течій, культів. Утім, не це визначило його долю, а те нове, що воно дало, той відмінний від суми окремих елементів синтез, який найбільш повно задовольняв запити сучасників, а тому заволодів їхнім розумом і душами.

Образом Ісуса Христа, сина великого всемогутнього Бога, що втілився в сина теслі, а потім пішов на страту заради спасіння людства, християнство відповіло на потребу мас у позитивному ідеалі Воно поставило перед віруючими нову мету, поєднуючи надію на особисте безсмертя з надією на всезагальне спасіння і оновлення в майбутньому «царстві Божому». Християнство обґрунтувало ідею братерства людей, рівних у гріхах і доброчинності, санкціонувало остаточний розрив віруючих з офіційним світом Воно заперечувало як культ язичницьких, античних богів, так і культ імператорів.

У міру погіршення соціально-економічного і політичного становища Римської імперії християнство почало поширюватися серед різних верств населення, приваблювало до себе опозиційні сили. Зміцнювалась церковна організація. Віровчення формувалося за рахунок залучення до нього елементів античної філософії.

У II— III ст. виникає перша християнська богословсько-філософська література. В легендах про мучеників-святих, житіях святих відроджується ідеал активного, стійкого борця за правду і праведність. Творчі сили, які залишилися в імперії, були спрямовані у сферу, найбільш пов'язану з сучасним життям 3 цього моменту починається нова епоха в історії світової культури. Доба середньовіччя повністю пронизується духовними інтенціями християнства. Вони вимагали свого осмислення, до якого і приступила нова філософія.

Філософія раннього християнства одержала назву апологетики, а її представники - апологетів. Пов'язано це з тим, що твори мали характер апологій, спрямованих на захист і виправдання християнського віровчення і діяльності християн. Раннє християнство поставило перед філософією два взаємопов'язані між собою завдання: безпосередньо-практичне та ідейно-теоретичне. Перше полягало в захисті християнських громад від переслідувань, у відстоюванні права на сповідування нової релігії та зміцнення організаційної єдності, а також залучення до християнства широких мас Звертаючись до прибічників християнства, апологети намагалися підбадьорити їх, внести ідею богообраності, винятковості нової релігії.

Поряд з вирішенням безпосередньо-практичних завдань християнські апологети багато уваги приділяли розробці та теоретичному обґрунтуванню свого віровчення. Це пов'язано з тим, що початок функціонування християнської апологетики збігається з моментом становлення церкви, яка вимагала чіткого віровчення.

Необхідний теоретичний матеріал для обґрунтування нової релігії апологети черпали з великої кількості міфологічних образів і уявлень емпіричної релігійної свідомості. Цей матеріал запозичався з грецької і римської релігій, близькосхідних і єгипетських культів, а також з нових фактів, що народжувалися безпосередньо під впливом християнства. Великого значення у формуванні християнської філософії набувала елліністична філософія античності. Завданням апологетів було впорядкувати цей різнорідний матеріал, звести його до певної системи, пояснити найбільш важливі положення, зробити їх доступними для сприйняття своїми прибічниками і разом з тим захистити від нападів противників християнства.

• Теоретичним джерелом ранньохристиянської філософії була елліністична філософія (II ст. до н. е. - II ст. н. е.), насамперед система єврейського філософа з Александрії Філона, а також вульгаризована грецька, особливо стоїчна філософія, В майбутньому великий вплив на формування християнської філософії мало вчення неоплатоніків.

Філософія Філона базувалась на уявленні про Бога як про найвищу істоту, що стоїть поза часом і простором. Через свою трансцендентність Бог не може вступити в контакт зі світом, для цього потрібен посередник. На міфологічному рівні цю проблему християнства було вирішено через образ Ісуса Христа, який прийняв жертовну смерть за гріхи людства для його спасіння. Але вимагалося вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні.

На цій підставі сформувалась так звана христологічна проблема, яка відкривала широкий простір для філософських роздумів

Класична антична філософія не створила концепції Бога-особистості. В ній Єдине трактується як першопричина, з якої походить усе буття, а також абсолютна, абстрактна, безособова індивідуальність. Особистісне розуміння Бога вперше дав Філон Александрійський. Він робить висновки, виходячи з того, що якщо Бог -абсолютне начало, то Він не може не бути особистістю, бо якщо Він не особистість, то Йому щось передувало, отже, Він - не абсолютне начало. Таким чином, Бог - це особистість і вимагає особистісного ставлення і розуміння. Така

«Ти не можеш бути істинно мудрим, якщо не будеш божевільним в очах світу, вірячи тому, що світ називає абсурдним... Я не знаходжу кращої причини до осоромлення себе, як зневажати сором, бути свято безсоромним і щасливо божевільним. Сина Божого було розп'ято - я того не соромлюсь, тому що неначебто потрібно соромитися. Син Божий помер — потрібно тому вірити, саме тому, що розум мій обурюється проти цього. Він воскрес із домовини, в яку його було покладено, справа дійсна, тому що здається неможливою».

Тертулліан

характеристика - крок уперед у спрямуванні християнського світогляду, але вона не давала повного розуміння подолання прірви між Богом і світом Для того щоб зняти суперечність між Богом і світом, Філон вводить поняття Логосу (одне з центральних понять античної філософії). Логос - це світовий порядок, краса, гармонія, це закон, що приводить різноманітність речей до єдності. Логос у Філона виступає як створений Богом дух, який спочатку є божественним розумом. Взятий сам по собі, абстрагований від тілесних речей, Логос є царством вічних ідей, тотожних з божественними думками. Світ створюється Богом за моделлю цих ідей і служить їх відображенням Після створення світу божественний розум став іманентним світу.

У Філона Логос не тотожний з месією - Христом. Ця тотожність з'являється пізніше, вже після смерті Філона, в Євангелії від Іоанна «Спочатку було Слово (Логос), і Слово було у Бога, і Слово було Бог». Таким чином, вічно існуючий Логос втілився в Ісуса Христа. Ісус Христос інтерпретується як Бог, але поняття «Бог» — не тотожне поняттю «Христос». Між ними існує певна відмінність, інакше важко зрозуміти сенс земного існування Логоса, його мету і призначення у світі Бог-отець невидимий, а Логос-син повинен втілитися серед людей, щоб вони через нього дізналися про отця.

Вчення про божественний Логос розвивали представники стоїцизму. Але головною заслугою стоїцизму в формуванні християнського світогляду було привнесення системи моральних цінностей. Сутність її - в проповіді аполітизму, зневаги до реалій конкретного соціального життя, заперечення цінностей предметно-тілесного характеру, протиставлення тілесного духовному, яке вважається більш високою сферою життєвих інтересів.