Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

6.4. «РОЗУМ» І «СЕРЦЕ» У ФІЛОСОФІЇ Б. ПАСКАЛЯ

• Оригінальність гуманістичних концепцій мислителів епохи Ренесансу вплинула на розвиток поглядів такого мислителя, як Блез Паскаль (1623— 1662 рр.). Його філософія націлена на людину, яку «створено для безмежності». Виходець із дворянської сім'ї, Паскаль здобув блискучу освіту. Мав чудову пам'ять. Вважав, що нічого не можна робити наполовину і погано. Його працям притаманні досконалість, закінченість, інтелектуальна відточеність, філософська узагальненість. Паскаль брав участь у діяльності наукового гуртка Мерсенна, на основі якого в 1666 р. було створено Французьку академію. Паскаль винайшов лічильну арифметичну машину, а перший арифмометр з'явився в 1874 р. З 1655 р. розірвав усі світські знайомства, вів усамітнене життя, аскетично обмежував себе в усьому, допомагав бідним. Критерієм досконалості знань він вважає їх загальнодоступність, тому найкращими книгами є ті, при читанні яких у людей виникає впевненість, що вони самі змогли б їх написати.

• Фундаментом світогляду Б. Паскаля є «серце», в якого свої закони, невідомі розуму. В пізнанні воно відчуває «терміни» і «аксіоми», в етиці зумовлює «моральний порядок» (на відміну від «інтелектуального» і «фізичного»), в релігії - «відчуває» Бога. «Серце» відає у людини всім тим, що виходить за межі розуму, логіки, свідомості. Людина живе в безмежності Всесвіту, природи, людського пізнання, ідей нескінченного Бога, нескінченних бажань, потреб, прагнень тощо, що в цілому «заворожує», «зачаровує» і розум, і «серце». Але тільки завдяки останньому можна осягнути нескінченність, бо розум відчуває її обмеженість, впадає в оману.

• Вихідний пункт і кінцева мета інтелектуальних прагнень Паскаля -Людина. Вона велична, хоча й слабка («мислячий очерет»). Звеличують роздуми, а не простір і час, яких ніколи не заповнити. Ознаками величі думки є:

• усвідомлення свого скромного місця в Космосі, а звідси - здатність піднятися над «онтологічною нікчемністю»;

• у пізнанні, шукаючи істину, жертвуючи всім заради неї, людина усвідомлює, що не можна «всього знати», але не уподібнюється тваринам, які взагалі нічого не можуть знати;

• здатність у прагненні до «добра», «любові», «духовного»

«Чим розумніша людина, тим більше своєрідності вона знаходить у кожному, з ким спілкується. Для людини пересічної всі люди на один кшталт».

Б. Паскаль

перемагати свою «тваринну природу». Завдяки «самолюбству» люди більш схильні фіксувати увагу на своїй «величі», ніж на «нікчемності». Тому слід ненавидіти своє «Я», оскільки в ньому і знаходиться людська «нікчемність».

Справедливість і сила роз'єднані в цьому світі, тому для того, щоб справедливість керувала світом, необхідно зробити її сильною або ж силу зробити справедливою. Однак, не зумівши зробити справедливе сильним, люди оголосили сильне справедливим Народ дивлячись на силу законів, вірить у те, що вони справедливі. «Імперія влади» користується цим і тримається на легковірності і нерозважливості людей. Б. Паскаль мріє про союз «імперії влади» та «імперії розуму».

Глибинною основою і «коренем» багатьох недоліків і вад людей є самолюбство. Любов до себе, до свого «Я» природна для кожного індивіда. Але істина в тому, що він має ряд хиб. Звідси він не погоджується з тими, хто нагадує не тільки про недоліки, а й про хиби і помилки, до яких він може прийти через своє самолюбство. Тому не потрібно ображатися і злоститися на тих, хто відкриває нам очі на наші вади, оскільки не вони, а ми винуваті в своєму самолюбстві. Навпаки, ми повинні любити їх за це добре, яке вони роблять для нас Завдяки самолюбству люди більше схильні акцентувати увагу на своїй «величі», ніж на «ницості». Щоб уникнути цього, слід «виховувати» ненависть до власного «Я». Не «боготворити»

себе, оскільки «моральний ідеал» потрібно шукати не в собі, а в іншій істоті, гідній любові. Ця ідеальна істота - Бог, отже, «ми повинні любити тільки Бога і ненавидіти тільки себе». Формула «ненавидіти себе» стосується не до людини взагалі, а тільки до її «ницості».

Однак цей моральний ідеал у «зачумленому» світі не може здійснитися, адже всі без винятку люди прагнуть до щастя. Це -мотив дії всіх людей, навіть тих, які мають «намір повіситися». Якщо людина почне шукати щастя «в собі» і зазирне в себе як у «темну безодню», вона переповниться

«Людина - всього лише очерет, найслабкіший у природі, але це мислячий очерет. Не потрібно Всесвітові виступити проти неї, щоб її знищити: досить кілька крапель води, щоб її вбити. Але якби Всесвіт її знищив, людина все ж залишилася б більш гідною, ніж те, що її вбиває, бо вона знає, що вмирає, тоді як про перевагу, яку над нею має Всесвіт, вона нічого не знає».

Б. Паскаль

жахом і з любові до себе і свого щастя одразу відвернеться від себе. Тому вона шукає розваг, які мають величезну силу над людиною, але коли вона починає гонитву за ними, то врешті-решт внутрішньо спустошується, стає нещасною. Людина стає «суєтною» і не може відчути ні справжнього горя, ні справжньої радості.

• Ідеал щастя - «чудесна самотність», яка дає можливість замислитися над сенсом буття, скласти звіт про свої вчинки. Але люди здебільшого живуть у постійній біганині, суєтності, у пошуках щастя, якого ніхто не досягає. Все ж таки ненаситне прагнення щастя мучить їх і далі, люди всі надії покладають на майбутнє, в якому можна «схопити» своє щастя. Тому люди не живуть, а лише сподіваються жити, позаяк,

«Людина божевільна, оскільки шукає істину, і мудра, тому що знаходить її».

П. Валері

нехтуючи сьогоднішнім, приречені вічно чекати майбутнього, і тому щастя, на яке вони сподіваються в житті, є ілюзією.

Ставши на гуманістичну позицію, Паскаль зумів відновити світоглядну цілісність філософського світогляду. Велич душі, вважав він, полягає в тому, що людина перебуває «між розумом і серцем», а не займає позицію однієї з крайностей. «Серце» допомагає розуму, воно є гуманістичним підґрунтям розуму, на яке він завжди спирається.

• Для Паскаля характерне екзистенційне відчуття трагічності людського буття. В суєтному світі люди не знають ні справжнього горя, ні справжніх радощів Усі шукають щастя, але ніхто не досягає його в цьому житті, які б засоби не використовувалися. Цими міркуваннями французький мислитель започатковує іншу, ірраціонально-екзистенціальну лінію гуманізму в європейській філософії.