- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная |
Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.
8.7. КОНЦЕПТ «ЖИТТЯ» У ФІЛОСОФСЬКИХ ДИСКУРСАХ В. ДІЛЬТЕЯ І Г. ЗІММЕЛЯ
• Видатна роль у перетворенні «філософії життя» на академічну дисципліну належить німецькому мислителю Вільгельму Дільтею (1833-1911), який був професором Базельського університету. Він здійснив спробу обґрунтувати ідею життя як парадигму нового світогляду Заходу і дослідницьку програму гуманітарного знання.
«Кожна філософська система є побудовою особистісного генія її творця. В кожній узагальненій побудові будь-якого філософа поза всіма елементами, які може бути пояснено з наукових, філософських і релігійних спрямувань його епохи, із впливів з боку його філософських посередників, є елемент, і він - основний, який можна пояснити тільки з інтуїції філософа».
А. Бергсон
В. Дільтей відходить від властивих Ф. Ніцше біологізаторських тенденцій у трактуванні життя як позбавленого мети, непідвладного для оцінки підтримки певного життєвого виду. Мислитель розглядає життя як потік культурно-історично обумовлених переживань людини. Життя для нього -не просто біологічний факт існування людини поряд з іншими живими істотами. Воно - людське життя, котре переживається нами в його різноманітності Кожний стан життя - це поділ або звершення. Корелятом життя, з одного боку, є самототожність особистості, а з другого - об'єктивний світ У структурі стану життя В. Дільтей виділяє три моменти:
• репрезентативний момент зовнішнього або внутрішнього світу. Він приводить до виникнення в індивіда (і в суспільстві) об'єктивного образу світу;
• момент афективного стимулу обумовлює перевірку життєвих цінностей, пов'язаних з цією картиною світу,
• вольовий момент «висвічує» принципи діяльності, завдяки яким керують життям.
Через свою складність і суперечливість життя є загадкою для людського розуму. Людина має три способи вирішення цієї загадки, які відповідають трьом формам світогляду, релігійному, художньому і філософському. В результаті багатовікового життєвого досвіду вироблено три типи філософського світогляду:
• натуралізм (стародавній і сучасний матеріалізм, позитивізм);
• об'єктивний ідеалізм (стоїцизм, Спіноза, Лейбніц, Гегель);
• ідеалізм свободи (Платон, Кант, Фіхте).
Усі вони - породження самого життя, трьох його тенденцій. Філософію у всьому розмаїтті її об'єктивного змісту необхідно зрозуміти, виходячи з самої структури життя. Це розуміння В. Дільтей називає інтерпретацією або герменевтикою. Життя не тільки внутрішньо суперечливе, а й багатогранне. І саме ця багатогранність життя є найвищим обґрунтуванням філософської герменевтики - тлумачення окремих явищ як моментів цілісного духовно-душевного життя епохи, що реконструюється Філософія є систематичною інтерпретацією життєвого досвіду і тому повинна ґрунтуватися на найширшому знанні життєвих проявів - психології, історії, філології, літературної критики, порівняльної релігії, правознавства тощо.
В академічній «філософії життя» В. Дільтею належить заслуга обґрунтування специфіки гуманітарного знання порівняно з природничо-науковим знанням. Розуміння, відчування, інтерпретацію як безпосередні способи осягнення життя в «науках про дух» В. Дільтей протиставляє методу «пояснення», який застосовується в «науках про природу».
Завдання «наук про дух» - виразити мінливість, цілісність і смисл історичних подій, пізнати мету культурно-історичної творчості, а не редукувати ЇЇ до причинно-наслідкових зв'язків природного світу.
Умовами, що роблять можливим це розуміння, є знання контексту, в якому що-небудь відбувається, і знання про культурні системи, які «задають» типи світогляду. Ці культурні системи, згідно з В. Дільтеєм, є унікальними, несхожими одна на одну і тому не можуть бути зрозумілими «об'єктивно», тобто поза цілями самого суб'єкта як активного учасника історичних подій.
Методологічні принципи гуманітарного знання, розроблені В. Дільтеєм, дістали свій розвиток у працях Георга Зіммеля (1858-1918). Згідно з позицією Г. Зіммеля, життя в процесі постійного становлення створює культурно-історичні форми, приречені нескінченно народжуватися і помирати. Історичний процес підкоряється «долі», на відміну від природи, в якій діє закон причинності. «Трагедія культури», її долі полягає у вічному конфлікті між творчою пульсацією життя і застиглими, об'єктивованими формами культури. Боротьба життя проти принципу форми складає суть сучасного етапу розвитку культури.
ВИСНОВКИ
«Філософія життя» була першим розумовим напрямом, в якому виразно окреслилась ірраціоналістична тенденція. Відбувається переосмислення раціоналістичних концепцій класичної філософії про сенс, мету та призначення людської діяльності та пізнання. Ідеї представників школи «філософії життя» стали фактором становлення нових світоглядних орієнтацій, філософських шкіл, в яких акцентується увага на внутрішньому світі людини, поєднуються методи дослідження людини та культури з філософсько-антропологічним, екзистенціальним, герменевтичним, феноменологічним баченням буття людини в світі. У «філософії життя» заперечується поширення уявлення класичної філософії про те, що свідомість є чимось абсолютно однорідним і в цій своїй якості виступає єдиним носієм людського «Я».
У такому підході окреслюється спроба утворити нову модель взаємовідношень людини та світу, де перевага надавалась не світу, а самій людині.
Навколишній світ є «хаотичним потоком життя», активним життєвим універсумом, в якому розум, свідомість відіграють суто технічну роль - «механізму захисту». Основним стимулом усіх дій людини, що визначає рівною мірою і зміст цих дій, є сфера несвідомих потягів -нестримних, алогічних, ірраціональних.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
• Окресліть основні риси світоглядного спрямування філософського романтизму.
• У чому полягає сутність «волі» у філософії А. Шопенгауера?
• Розкрийте концептуальну спрямованість міркувань Ф. Ніцше про «надлюдину». Що таке «воля до влади»?
• Які наслідки для людини і для філософії матиме «смерть Бога»?
• Чим відрізняється концепція свідомості 3. Фрейда від наукових уявлень про її походження та формування?
• На якій психоаналітичній концепції засновано у фрейдизмі та неофрейдизмі теорію походження суспільства, релігії та моралі?
• Проаналізуйте зміст інтуїтивізму А. Бергсона та покажіть роль інтуїції в пізнанні.
ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ
«Коли Заратустра прийшов у найближче місто, яке знаходилося за лісом, він знайшов там багато людей, які зібралися на базарній площі: бо їм було обіцяно видовище - танцівник на канаті. І Заратустра так говорив до народу:
Я вчу вас про надлюдину. А людина є те, яке потрібно перевершити. Що зробили ви, щоб перевершити її?
Всі істоти до цього часу створювали щось вище за себе, а ви хочете бути відпливом цієї великої хвилі та скоріше повернутися до стану звіра, ніж перевершити людину?
Що таке мавпа стосовно до людини? Посміховище і болісна ганьба. І тим самим повинна бути людина для надлюдини: посміховищем і болісною ганьбою.
Ви здійснили шлях від черв'яка до людини, але багато у вас ще залишилось від черв'яка. Колись ви були мавпою, і навіть тепер ще людина більше мавпа, ніж деяка з мавп.
Навіть наймудріший серед вас є тільки розбрат і суміш рослини та привида. Але невже я змушую вас стати привидом або рослиною?
Дивіться, я вчу вас про надлюдину!
Надлюдина - сенс землі. Нехай же ваша воля говорить: і буде надлюдина сенсом землі!
Я закликаю вас, брати мої, залишайтесь відданими землі і не вірте тим, хто говорить вам про надземні надії! Вони отруювачі, все одно, чи знають вони про це, чи ні.
Вони зневажають життя, ці, хто вмирає і сам себе отруїв, від яких втомилася земля: нехай же зникнуть вони!
Раніше хула на Бога була найбільшою хулою; але Бог помер, і разом з ним померли й ці огудники. Тепер ганьбити землю - найбільш жахливий злочин, так само як поважати неосяжне вище, ніж сенс землі ...
Потім Заратустра так говорив:
Я люблю тих, хто не шукає за зірками основи, щоб загинути і стати жертвою, а приносить себе в жертву землі, щоб земля колись стала землею надлюдини.
Я люблю того, хто живе для пізнання і хто хоче пізнавати для того, щоб коли-небудь жила надлюдина. Бо так хоче вона своєї загибелі.
Я люблю тих, хто працює і творить, щоб побудувати житло для надлюдини і приготувати до приходу її землю, тварин і рослини; бо так хоче вона своєї загибелі...».
(Ницше Ф. Так говорил Заратустра // Сочинения: В 2 т. - Т. 2. - М., 1996. - С. 8-10).
Прочитавши текст, скажіть, чи погоджуєтесь ви з міркуваннями Ф. Ніцше про «надлюдину»? Яке ваше розуміння досконалої людини?
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
1. Бергсон А. Два источника религии и морали. - М., 1994.
2. Быховский Б. Э. Шопенгауэр. - М., 1975.
3. Давыдов Ю. Н. Этика любви и метафизика своеволия. - М., 1982.
4. Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Антихрист. // Сочинения: В -2 т. - Т. 2. -М., 1996.
5. Современная западная философия. - М., 1991.
6. Татаркевич Вл. Історія філософії. - Т. 3. - Львів, 1999.
7. Фрейд 3. О психоанализе. Я и Оно // Соч. - М.; X., 1998.
8. Фромм Э. Иметь или быть. - М., 1986.
9. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Собр. соч. - Т. 1. - М., 1991.
10. Юнг К. Г. Архетип и символ. - М., 1991.
Created/Updated: 25.05.2018