Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

9.2. ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ Е. МАХА І Р. АВЕНАРІУСА

• У другій половині XIX ст. формується «другий» позитивізм, або емпіріокритицизм. Друге покоління називають махістами або емпіріокритиками. Значення поняття «емпіріокритицизм» - філософія критичного досвіду. Видатним представником емпіріокритицизму є Ернст Мах (1838-1916 рр.), австрійський фізик і філософ. Мах вважав, що в основі всіх явищ лежать факти чуттєвого світу, відчуття. Вони об'єднуються між собою найрізноманітнішим чином, а з ними пов'язуються настрої, почуття, вияви волі. Повсякчасні та сталі відчуття закарбовуються в пам'яті і виражаються засобами мови.

Перший комплекс відчуттів, або тіла, - це кольори, тони тощо, пов'язані між собою функціонально просторовими та часовими характеристиками.

Другий комплекс, або «Я», - настрої, почуття, спогади, пов'язані з особливим, живим тілом Не тіла викликають відчуття, а комплекси різних елементів, комплекси відчуттів утворюють тіла. Відчуття або «елементи» Мах вважає нейтральними, вони не належать ні до фізичної (об'єктивної), ні до психічної (суб'єктивної) сфер. Ці елементи повинні забезпечити безперервний перехід від фізичного до психічного в рамках єдиного знання. Виходячи з цього, Мах намагався переосмислити основні категорії науки. Такі поняття, як сила, маса, простір, час, причинність тощо, він вважав визначеннями комплексів відчуттів та їх функціональних зв'язків, які відповідають певним органам, сформованим відповідно до біологічних потреб. Пізнання людини підкоряється принципу «економії мислення». Мета науки — «чистий опис» фактів чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.

• Послідовником і однодумцем Е. Маха був швейцарський філософ Ріхард Авенаріус (1843-1896 рр.). Він розробив учення про «принципову координацію» («без суб'єкта немає об'єкта і без об'єкта немає суб'єкта»), згідно з яким заперечується об'єктивна реальність, що існує поза межами нашої свідомості. Тобто всі явища, які вивчаються (об'єкти), існують не інакше як у координації з суб'єктом. Для людини немає сенсу визнавати існування поряд з суб'єктом незалежного від нього об'єкта. Якщо ви розмежовуєте об'єкт і суб'єкт, то неминуче виникає проблемне питання про саму можливість пізнання об'єкта, тобто суб'єкт пізнає сам себе і тим самим — своє оточення.

«Другий» позитивізм заперечував зв'язок наукового знання з об'єктивною дійсністю. З його точки зору, неможливо виділити будь-яку наукову концепцію на основі того, наскільки вона відбиває, віддзеркалює реальність. В зв'язку з цим було висунуто принцип економії мислення, згідно з яким потрібно вибирати теорію, яка найпростіше описує відчуття - вихідний матеріал наукового пізнання.

• Отже, якщо «перший», класичний позитивізм оголошував позитивним наукове знання, котре опирається на досвід, і втрачав позадосвідне, метафізичне знання, то «другий» позитивізм уже всередині наукового знання знаходить позитивні терміни, які мають значення, а порожні, фіктивні поняття підлягають усуненню зі сфери науки.

«У наш час фізик змушений займатися філософськими проблемами значно більше, ніж це доводилося робити фізикам попередніх поколінь. До цього фізиків змушують їхні власні науки».

А. Ейнштейн