Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

9.4. ПОСТПОЗИТИВІЗМ

• «Четверта» історична форма позитивізму - постпозитивізм. Цей термін у філософії науки використовується для визначення багатьох методологічних концепцій. Постпозитивізм — це певна позиція в осмисленні філософських проблем, які виникають у зв'язку з розвитком наукового знання. Прибічники постпозитивізму багато в чому не згодні між собою, вони критикують застарілі уявлення неопозитивізму, але зберігають з ним спадкоємність. Основну увагу приділяють раціональним методам пізнання. Формування постпозитивізму пов'язане з виходом у 1959 р. книги К. Поппера «Логіка наукового відкриття» та у 1963 р. - книги Т. Куна «Структура наукових революцій». Характерна риса постпозитивізму - значна різноманітність методологічних концепцій та їх взаємна критика.

Один із представників цього напряму К. Поппер (1902-1994 рр.), англійський філософ і соціолог, розвивав ідеї критичного раціоналізму — теорію зростання наукового знання. На противагу як скептицизму, так і догматизму Поппер висунув принцип фаллібалізму — визнання принципової гіпотетичності будь-якого наукового знання. Процес наукового пізнання він розглядав як неперервний критичний діалог між різними типами наукових теорій. Таким чином, заперечуючи прин

«Ми могли б розрізняти три світи, або всесвіти: по-перше, світ фізичних об'єктів або станів; по-друге, світ станів свідомості або, можливо, установок до дії; по-третє, світ об'єктивного змісту мислення, зокрема наукового та художнього».

К. Поппер

цип об'єктивної істини, теорія критичного раціоналізму, по суті, приходить до визнання плюралізму істин, суб'єктивного характеру знання.

На противагу принципу верифікації К. Поппер висуває принцип демаркації - відмежування наукового знання від ненаукового. Запровадивши принцип фальсифікації, Поппер визнає принципове заперечення будь-якого наукового твердження: в науці наукове те, що може бути запереченим.

До постпозитивізму належать також концепція наукових революцій Т. Куна; методологія науково-дослідних програм І. Лакатоса; «раціоналістична антропологія» Дж. Агассі; концепція У. Селларса та ін.

Постпозитивісти створюють різні образи науки на шляху її розвитку, обмірковують специфічні проблеми, які з'являються в рамках тієї чи іншої концепції, пропонують різні вирішення методологічних проблем. Разом з тим постпозитивісти відходять від орієнтації на символічну логіку і звертаються до історії науки. Вони дбають про відповідність своїх побудов реальному науковому знанню та його історії.

• Американський філософ П. Фейєрабенд критикує кумулятивізм, згідно з яким розвиток знання відбувається внаслідок його поступового накопичення. Він - прибічник тези про неспівмірність теорій, для яких характерні різні поняття та концепції. Плюралізм повинен панувати не тільки в політиці, але і в науці.

Можливість універсального методу пізнання він заперечує, оскільки існує множина рівноправних типів знання. Критерії раціональності не абсолютні, вони відносні, але якщо немає жорстких критеріїв науковості, то цілком природно припустити зв'язок наукових фактів з ненауковими. Останні впливають на науки і мають самостійну цінність. Отже, наука, філософія, релігія і навіть магія - всі доцільні. Таким чином, наука у Фейєрабенда постає як процес розмноження теорій, вона не має єдиної лінії.

• Філософ Т. Кун вважає, що в розвитку наукового знання особливу роль відіграє діяльність наукового співтовариства. Визначальна

«Дійсні філософські проблеми завжди укорінюються в проблемах сьогодення, які перебувають поза філософією».

К. Поппер

вага належить не нормам логіки, методології, а парадигмі, тобто сукупності переконань цінностей, технічних засобів, прийнятих науковим співтовариством, які забезпечують наукову традицію. Парадигма зо своїм змістом ширша за теорію та науково-дослідні програми. Якщо та чи інша парадигма безмежно панує, то це період нормальної науки. Зруйнування парадигми приводить до наукової революції. Кожна парадигма не універсальна, вона має свої критерії раціональності. Парадигми неспівмірні одна з одною, між ними немає безпосередньої логічної спадкоємності. Нова парадигма відміняє стару. Кун звертає особливу увагу на значущість соціальних і психологічних моментів у науці.

У постпозитивізмі головною проблемою філософії науки стає розуміння розвитку наукового знання. Це привело до зміни цілого кола проблем філософії науки. На відміну від логічних позитивістів, постпозитивістів цікавлять проблеми: як виникає нова теорія; як вона домагається визнання; чи можливе розуміння, комунікація між прихильниками альтернативних теорій та ін.

Постпозитивізм пом'якшує дихотомію емпіричного і теоретичного, в ньому говориться про взаємопроникнення емпіричного і теоретичного, про плавний перехід від одного рівня знань до іншого і навіть про відносність цієї дихотомії. На відміну від неопозитивістів, постпозитивісти доводять, що відкриття нового знання та його обгрунтування — це єдиний процес: виникнення і розвиток нової наукової теорії є в той же час її обґрунтуванням.

Серед найбільш важливих проблем, які хвилювали філософів пост-позитивістського періоду, можна відзначити такі:

• Проблема фальсифікації. Поппер вважав, що факт, який суперечить науковій теорії, фальсифікує її і тому змушує вчених відмовитися від неї.

«Для критики і спростування наукових теорій - як це не дивно і не звично - важливі філософські ненаукові й антинаукові теорії».

П. Фейєрабенд

• Проблема правдоподібності наукових теорій.

• Проблема відповідності наукових теорій. Кун і Фейєрабенд висунули тезу про відповідність конкуруючих наукових теорій, тобто про відсутність спільних для них стандартів порівняння.

• Проблема раціональності. Вузьке розуміння раціональності як таке, що відповідає логіко-методологічним стандартам, замінюється більш широким і розпливчастим.

• Проблема розуміння. Питання про можливості комунікації між прибічниками альтернативних наукових теорій і зближення філософії науки з філософською герменевтикою.

ВИСНОВКИ

Еволюція позитивізму впродовж півтора століття визнала його закономірне місце в розвитку філософської думки. Багато претензій позитивізму, емпіріокритицизму, неопозитивізму, постпозитивізму виявилися безпідставними, але разом з тим вони пройшли шлях дослідження, який відіграв у багатьох моментах конструктивну роль і створив своєрідну філософію науки. Претендуючи на свою зверхність стосовно філософії, позитивізм у своїх модифікаціях ще більше ствердив роль і значення філософії як самостійної галузі знання, яке спирається на весь масив культури, в тому числі і на природознавство, і на суспільні науки, і на мистецтво, і на весь життєвий досвід людства. Заслуга позитивістських концепцій полягає в тому, що їх представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки. Під впливом їхніх ідей та діяльності суттєво змінилися уявлення про науку. Сьогоднішнє розуміння науки, яке формувалося багато в чому завдяки діяльності позитивістських напрямів, розглядає її як сукупність інтелектуальних засобів, покликаних оптимізувати наші взаємини з дійсністю, а не картину дійсності.

«Вся наука (незважаючи на те, що вона все ближча і ближча до істини) — це спроба описати Індію з точки зору жителя океанічного острова, а потім описати Росію за допомогою такого опису Індії... Найбільший ідеаліст - це позитивіст, який намагається виводити часткові твердження із загальних».

Ч. Форст

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Охарактеризуйте закон трьох стадій О. Конта.

• Що таке еволюціонізм Г. Спенсера і в чому полягає його головне призначення?

• Поясніть, що таке «критика чистого досвіду», яка її мета та завдання.

• У чому полягає сутність принципу верифікації та яке його значення для досягнення наукової істини?

• Визначте основні положення «логічного позитивізму».

• Що таке «критичний раціоналізм» та в чому полягає сутність концепції фальсифікації?

• Яка роль інституту науки в житті суспільства і людини в постпози-тивізмі?

ПРОБЛЕМНЕ  ЗАВДАННЯ

«Можна припустити, що не верифікованість, а фальсифікованість системи потрібно розглядати як критерій демаркації. Це означає, що ми не повинні вимагати можливості виділити певну наукову систему раз і назавжди в позитивному розумінні, але повинні вимагати, щоб вона мала таку логічну форму, яка давала б можливість завдяки емпіричним перевіркам виділити її в заперечувальному розумінні: емпірична система повинна допускати заперечення шляхом досвіду.

...Закони природи підлягають фальсифікації. Якщо ми визнаємо істинним деяке сингулярне (одиничне, елементарне, «атомарне») висловлювання, що порушує заборону і говорить про існування речі (або події), яка усувається законом, то цей закон буде спростовано (прикладом може бути висловлювання: «В такому-то місці існує апарат, який є вічним двигуном»).

...Декілька випадкових базисних висловлювань, які суперечать теорії, навряд чи змусять нас спростувати її як фальсифіковану. Ми вважатимемо її фальсифікованою лише в тому разі, якщо нам вдалося відкрити ефект відтворення, що спростовує теорію. Інакше кажучи, ми визнаємо фальсифікацію тільки тоді, коли висунуто і підкріплено емпіричну гіпотезу низького рівня універсальності, що описує такий ефект. Подібні гіпотези можна назвати фальсифікаційними гіпотезами».

(Поппер К. Логика и рост научного знания. - М., 1983. - С. 63, 95, 115-116).

Наскільки переконливими для вас є міркування К. Поппера про фальсифікацію як метод перевірки істинності знання?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М., 1993.

2. Витгенштейн Л. Философские исследования. - М., 1994.

3. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки. - М., 1980.

4. Гайденко П. П., Давыдов Ю. Н. История и рациональность. - М., 1991.

5. Кун Т. Структура научных революций. - М., 1997.

6. Поппер К Логика и рост научного знания. - М., 1983.

7. Рассел Б. Мудрость Запада. - М., 1998.

8. Современная западная философия. - М., 1991.

9. Спенсер Г. Синтетическая философия. - К., 1997.

10. Хюбшер А. Мыслители нашего времени: Справочник по философии Запада XX века. - М., 1994.