Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

12. Герменевтика

У давньогрецьких міфах посланець богів Гермес повинен був пояснити людям смисл божественних повідомлень. Філософи з давніх часів вбачали своє покликання в роз' ясненні собі та іншим глибинного смислу того, що існує та відбувається. їхньою улюбленою справою від Сократа і Платона до Гайдеггера і Гуссерля було осягнення сокровенного, таємничого. Так виникає герменевтичний спосіб філософствування, в якому ставиться мета досягти справжнього розуміння тексту і того, що було справді сказано співрозмовником. Герменевти занепокоєні жорстким протиставленням суб'єкта об'єкту, науки мистецтву і в цьому мають певну спорідненість з екзистенціалізмом. Особливо їх дратують крайнощі натуралізму, нездатного освоїти і зрозуміти своєрідність людини. Понад усе герменевтів заворожує таїна духовності людини. Духовна цілісність життя повинна осягатися безпосередньо. Розуміння власного духовного світу досягається у процесі самоспостереження і розуміння іншого, чужого світу - шляхом вживання, співпереживання. Філософія повинна займатися мовою, оскільки її цікавить людина, а людина - це мова. Розуміння виступає як мовна інтерпретація насамперед самої мови, а вона, як відомо, реалізує тексти. Саме в стихії мови здійснюється розуміння людьми навколишнього світу, самих себе та інших, відбувається становлення особистості.

Ключові слова

герменевтика, тлумачення, мова, історичний аналіз, розуміння, онтологічна орієнтація, інтерпретація,

текст, метод аналізу

12.1. ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

«Здатність розуміти великого поета майже дорівнює його таланту».

Г. Лонгфелло

Значною популярністю в сучасній філософії користується такий напрям, як герменевтика. Цей термін з давньогрецької перекладається як роз'яснення, тлумачення, під ним розуміється мистецтво і теорія тлумачення текстів. Згідно з давньогрецькими міфами, посланець богів Гермес повинен був пояснити людям смисл божественних вістей. Герменевтика — спосіб філософствування, центром якого є тлумачення, розуміння текстів. Найчастіше предметом дослідження в герменевтиці виступає текст. Таким чином, провідна проблема - проблема розуміння, витлумачення, інтерпретації тексту. Основне питання герменевтики можна сформулювати у двох варіантах: як можливе розуміння і як влаштовано те буття, сутність якого полягає в розумінні. Головна теза герменевтики: існувати — означає бути зрозумілим.

Фундаментальними поняттями в герменевтиці є поняття герменевтичного кола та герменевтичного трикутника. У понятті герменевтичного кола виражено особливість розуміння його циклічного характеру. Для розуміння всього тексту необхідне розуміння його частини, але розуміння частин неможливе без розуміння цілого. Завдяки герменевтичному трикутнику з'ясовуються складні взаємовідношення, які існують між автором тексту, самим текстом і читачем, інтерпретатором тексту. Герменевтика виникає разом з появою так званих герменевтичних ситуацій, пов'язаних з розумінням, тлумаченням.

Формування мови, виникнення писемності стимулювали розвиток герменевтики, актуалізували проблему розуміння. У давньогрецькій філософії герменевтика - це мистецтво розуміння, тлумачення багатозначних символів, зашифрованих висловів тощо; у неоплатоніків - інтерпретація творів стародавніх поетів, насамперед Гомера.

«Міркування в серці людини - глибокі води, але людина розумна вичерпує їх».

Біблія

В епоху середньовіччя основним об'єктом тлумачення була Біблія. Виникає монопольна теологічна герменевтика. Один з найбільш відомих герменевтів - Тома Аквінський. Згодом особливо актуальною герменевтика стає у протестантських теологів у їхній полеміці з католицькими богословами, які вважали неможливим правдиве тлумачення Святого письма у відриві від церковних традицій. Зокрема, завдяки діяльності Лютера та інших лідерів Реформації виникає немонопольний варіант теологічної герменевтики.

В епоху Відродження дістає розвиток принципово інший варіант герменевтики. Гуманісти Відродження висунули завдання «історичного аналізу» самого феномена віри, а також мистецтва перекладу й аналізу пам'яток античної культури, включення їх до сучасної культури. Крім того, гуманісти шукали реально-історичний зміст у Біблії. Виникає світська філологічна герменевтика.

В епоху Нового часу триває процес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богословів на проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Цей процес завершується на початку XIX ст., коли Фрідріх Шлейєрмахер створює власну філософську герменевтику.

Шлейєрмахер визнає наявність «спеціальних» герменевтик: теологічної, філологічної, юридичної та ін. Але при цьому зазначає, що названі герменевтики, визнаючи розуміння як таке, що не потребує роз'яснень, зосереджують увагу на ситуаціях нерозуміння. Залишається неясним, що таке розуміння. Тому потрібна «загальна» герменевтика, яка б виявила загальні принципи та закони розуміння. Шлейєрмахер будує свій варіант загальної герменевтики.

Необхідною умовою розуміння є подібність і відмінність автора тексту і читача. Якщо автор і читач абсолютно «рідні», то ніяка герменевтика не потрібна, якщо ж вони відмінні - вона неможлива. Для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра «стороннього» і «рідного» між автором і читачем.

Середовищем розуміння є мова, мовне спілкування. Людина залежить від мови, з її допомогою вчиться говорити, мислити. Мова як загальне визначає людину як індивідуальне, але й мова залежить від людини, - людина її створює, модифікує і розвиває. Людина як індивідуальне визначає мову як загальне. Тому між людиною і мовою існує «напруга». Мова або твір виникають у результаті напруженої «боротьби» між спільністю мовних норм і творчою індивідуальністю автора.

Шлейєрмахер виділяє два методи розуміння: граматичний і психологічний. Граматичний розкриває розуміння, виходячи з «духу мови»,

він обумовлюється цим духом. Психологічний розкриває розуміння, виходячи з «душі», в цьому аспекті він - унікальний своєрідний спосіб мислення та чуття. Ці два методи нерозривно пов'язані. Крім того, розуміння -це мистецтво, в якому велика роль належить також інтерпретатору.

Мистецтво розуміння має складну структуру, в якій можна виділити два моменти: дивінаційний та порівняльний. Перший (суб'єктивний, інтуїтивний, позалогічний, безпосередній, спонтанний) виникає в результаті безпосереднього осягнення індивідуального шляхом «вживання» в іншого (тобто в автора твору). Другий (об'єктивний, історичний, пояснюючий) з'являється тоді, коли розуміння базується на фактах, історичних даних Ці моменти також невіддільні один від одного. Розуміння — це взаємодія «дивінаціг» (інтуїції) та «порівняння» (пояснення). Граматичний і психологічний методи, нерозривно пов'язані між собою, містять у собі і дивінаційний, і порівняльний моменти.

Розуміння можна вважати успішним тоді, коли позиції автора та читача «урівнюються». Читач і в знанні мови, і в знанні внутрішнього життя автора повинен зрівнятися з автором, тобто необхідною умовою розуміння є усунення історичної дистанції між автором і читачем, забуття читачем своєї власної особистості, своєї духовно-історичної ситуації.

Специфіка розуміння полягає і в тому, що можна не тільки так само добре розуміти твір, як автор, але й краще за нього,

«Ми неспроможні передбачити, що в душевному розвитку настане за досягнутим уже станом. Нехай це положення залишиться назавжди нашою відправною аналогією ».

В. Дільтей

«Ми називаємо розумінням процес, в якому ми із зовнішніх чуттєвих даних знаків пізнаємо щось внутрішнє. «Розуміння» стверджує, що будь-яке душевне життя можна пізнати з його чуттєво даних виявлень».

В. Дільтей

тобто інтерпретатор має перевагу перед автором. Краще розуміння можливе тому, що інтерпретатор вимушений реконструювати наміри автора, усвідомлювати багато того, що для самого автора залишалось неусві-домленим. Критикувати — означає розуміти автора краще, ніж він сам себе зрозумів.

Проблему розуміння в XIX ст. розробляли також Шлегель, Новаліс, Шопенгауер, Ніцше. Як метод історичної інтерпретації герменевтику розробляв німецький історик культури та філософ В. Дільтей (1833-1911 рр.).

Виділивши науки про природу та науки про дух, він вважає, що науки про природу використовують методику пояснення (підведення окремих явищ під поняття). Науки про дух (а саме такою є філософія) не можуть задовольнятися поясненням, оскільки духовна цілісність -життя - повинна осягатися безпосередньо. Розуміння в цьому випадку виступає як безпосереднє проникнення в життя.

Розуміння власного духовного світу досягається у процесі самоспостереження; розуміння чужого світу — шляхом вживання, співпереживання.

Дослідження Дільтея стимулювало герменевтичну проблематику. Зокрема, Е. Гуссерль вважається класиком не тільки феноменології, але й герменевтики. Розуміння у нього є з'ясування смислів, воно досягається в результаті аналізу феноменів.

У XX ст. велику увагу цій проблемі приділяв М. Гайдеггер. Він по-новому поставив проблему герменевтики. Вона для нього — феноменологія людського буття. Герменевтика виявляє умови, завдяки яким людське буття може бути тим, чим воно є. Гайдеггер виділяє перебування і розуміння як «екзистенціали» людського буття. Значення першого полягає в тому, що буття визначається не мисленням, а фактом своєї присутності у світі. Людина спочатку є (перебуває), а потім мислить. Людина спочатку залучається до буття, і ця залученість і є її «перебування».

Виходячи з цього, розкривається зміст другого екзистенціалу. Залучена до буття людина виявляє себе у світі, в даному місці, в даний час. Людина виявляє, що вона є. Розуміння — спосіб розкриття себе

«Настав час, щоб люди відучились переоцінювати філософію і тому переповнювати її вимогами. Що необхідно в сучасній світовій потребі: менше філософії, а більше уваги до думки; менше літератури, а більше турботи про букву».

М. Гайдеггер

в бутті. Людина спочатку відкриває себе у світі через розуміння, завдяки чому стає такою, що розуміє. Реалізується розуміння через тлумачення та інтерпретацію. Витлумачуючи себе у світі певним чином, людина розуміє своє місце, сенс свого буття. Гайдеггер підкреслює, що людське буття з самого початку герменевтичне. Основне питання герменевтики полягає у з'ясуванні того, яким чином влаштоване те суттєве, буття якого -в розумінні.

Гайдеггер відстоює положення про те, що лише на основі розуміння (коли світ і людина невіддільні) формується свідомість, мислення (коли людина перетворюється на суб'єкт, а світ — на об'єкт і вони розділяються). Спочатку - перебування і розуміння, а потім - мислення, свідомість, рефлексія.