Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

13. Прагматизм

Прагматизм як філософська течія вважається візитною карткою насамперед американської філософії. Живильним грунтом цього напрямку стало американське підприємництво. Прагматизм - своєрідна реакція на тривалий розвиток західної філософії, котра наприкінці XIX ст. в англосаксонському світі найбільш явно репрезентується неокантіанцями, неогегельянцями, неото-містами. Критично ставлячись як до скептицизму, так і до діалектики, основоположник прагматизму Ч. Пірс шукав його тверду опору в доцільній поведінці. Остаточною інстанцією пізнання визнаються вчинки людей, котрі здійснюються з певною метою. Пізнавальна якість досягається не за враженнями, не в думках і навіть не у практичних діях, а лише в тому, в чому ставлять певну мету. Потрібно прагнути досягнення мети і певним чином ставитися до цієї діяльності. З кінця XIX ст. ідеї прагматизму почав розробляти і популяризувати У. Джеме, і в цій новій формі вони постали в центрі уваги широкої філософської спільноти, викликавши масштабні дискусії. Створений прагматизмом Дж. Дьюї інструменталізм справив найсильніший вплив на духовне життя США, поширився на всі сфери життя, від освіти до мистецтва, від етики до суспільної науки.

Ключові слова

прагматизм, семіотика, знак, знакова система, радикальний емпіризм, інструменталізм, творчий випадок, «прагматична істина», операціоналізм, семіотична логіка

«Всі люди від природи прагнуть до знання. Вони почали філософствувати, втікаючи від незнання».

Арістотель

13.1. СЕМІОТИЧНИЙ ПРАГМАТИЗМ Ч. ПІРСА

Значний авторитет у західній філософії здобув прагматизм (від гр. pragma - діло, дія). Ця течія виникає наприкінці XIX ст. у США і найбільшого поширення досягає в середині XX ст. Основоположник прагматизму - американський філософ, логік і математик Чарлз Пірс (1839-1914 pp.). Його філософські погляди поєднують дві протилежні тенденції: позитивістську (емпіричну) та об'єктивістську. Заперечуючи вроджені ідеї та інтуїтивне пізнання, Пірс вважав, що поняття про об'єкт можна досягнути лише шляхом розгляду всіх практичних наслідків, які випливають із дій з цим об'єктом. Наше знання про об'єкт завжди залишається незавершеним, гіпотетичним. Навіть математичні та логічні судження можна заперечити контрприк-ладними. У розвитку пізнання сущого велика роль належить «творчому випадку».

Звинувативши всю попередню філософію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальності, Пірс висунув програму «реконструкції у філософії»: вона повинна бути не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльності, яка відбувається у світі, що постійно змінюється.

Прагнучи реалізувати програму прагматизму, Ч. Пірс розвивав учення про знаки - семіотику, котру вперше було піднято на висоту філо

«Уся функція мислення полягає в тому, щоб виробляти звички дії, а все, що пов'язано з думкою, але не має відношення до її мети, є якимось наростом на ній, але не її частиною».

Ч. Пірс

софських узагальнень. Без уявлення про знаки, вважав Пірс, не можна зрозуміти жодну з наук. На місце діалектичної логіки Г. Гегеля Ч. Пірс ставить семіотичну логіку - логіку знаків або знакову логіку. Всі сучасні дослідники визнають знакову природу логіки.

Знак - це те, що собою щось заміщає. Він щось представляє, репрезентує. Цей знак утворює в голові тієї людини, якій він адресується, еквівалентний знак - інтерпретант. Почуття і думки виступають як породження одних знаків іншими. При характеристиці знаків потрібно розрізняти Первинність, Вторинність і Третинність. Первинність - це факт сам по собі, його присутність можлива в досвіді. Вторинність — дійсність факту, його включеність у відношення. Третинність - загальне правило, закон, якому відповідають і прогноз, і поведінка.

У рамках семіотики виділяється синтатика, семантика і прагматика. Специфіка прагматизму полягає в тому, що на перший план висувається прагматика. Вона вивчає відношення суб'єкта до знакової системи. Саме у прагматиці обов'язково ведеться мова про цілі і цінності.

Основну увагу Пірс звертає на проблему істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істинність - умова практичної придатності, результативності у практиці. Значення істини, її надійність визначаються корисністю. Практичний інтерес є причиною нашої зацікавленості в пошуках істини, тобто наші вольові прагнення попереджують дії розуму, одночасно стимулюючи його. Сама по собі істина може бути тільки відносною, оскільки практика вимагає її безперервного оновлення, перетворення.