Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

16.3. Е. ФРОММ: БУТИ ЛЮДИНОЮ

• Побудову нової гуманістичної науки про людину здійснює Еріх Фромм (1900-1980 рр.). У своїй головній праці «Мати чи бути» (1976 р.) він підвів підсумки своєї дослідницької діяльності як соціального психоаналітика. Головна думка: несвідоме детермінується суспільством  і  виступає у  формі  ірраціональних пристрастей,  вигадок і

удаваної раціональності. Звільнитися від несвідомого можна на шляхах психології. Тільки в цьому разі можливе активне буття людини, яке має відношення до реальної, а не спотвореної, ілюзорної картини життя.

Мати - означає володіти речами. У володінні досвід людського життя розкривається неповно і часто деструктивно.

Модус буття передбачає незалежність, свободу, наявність критичного^ розуму, активність, відмову від самолюбства і егоїзму, єдність з іншими, реалізацію економічної і політичної демократії. Людству належить побудувати не Град Божий, як вважали в середні віки, і не Град Прогресу, в чому були впевнені в Новий час, а Град Буття, в якому повинна жити людина. Але людина нова.

Е. Фромм висунув ідею нової людини, без якої неможливе і нове суспільство. Нова людина - та, що здатна нести в собі любов до

«Людина - це мета в собі, а не засіб для досягнення цілей іншої людини. Вона повинна з любов'ю ставитись до оточуючих. Якщо в ній немає любові, то вона - пише порожня оболонка, навіть якщо зосередить у собі всю владу, все багатство і весь розум».

Е. Фромм

інших, а також відчувати тепло та співчуття оточуючих. Саме любов, на думку Фромма, розвиває активність особистості. Вона має багато форм: еротична любов, любов до своєї дитини, любов до самого себе тощо.

У Е. Фромма критично-філософська теорія нового гуманізму - нової людини виступає у формі нової етики. її обґрунтування має переважно псих о гуманістичний характер.

ВИСНОВКИ

Вплив філософських концепцій, які набули поширення в другій половині XX ст., залишається значним і в наш час. І хоча й нині постійно відбувається зміна політичних орієнтацій у динамічному світі, розпадається рух «нових лівих» і піднімається рух «нових правих», які проголосили «відродження європейської культури», основні ідеї та концепції Франкфуртської школи зберігаються. Адже чим далі суспільство йде шляхом невпинного динамічного розвитку, тим більше загострюється проблема людини. Сьогодні людина фактично опинилася в ситуації, коли остаточно загубила себе, тобто перестала себе розуміти і бути впевненою хоча б у якихось своїх необхідних якостях.

Головна увага представників критичної теорії зосереджується на переосмисленні традиційної теорії, яка втратила значення у формуванні сучасного розуміння свободи. Замість раціональних постулатів старої методології вводиться поняття «негативної діалектики», яка по-новому ставить проблему взаємовідношення людини і суспільства.

Мислителі Франкфуртської школи ставлять завдання створити нове гуманне суспільство, яке повинно подолати недоліки репресивної цивілізації в її капіталістичному чи соціалістичному вимірі. Критика сучасного «суспільства споживання» виокремлює поняття «одномірної людини», що дає можливість сьогодні по-новому виявити тенденції і перспективи класичного гуманізму, який повинен трансформуватися в неогуманізм.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Що таке «негативна діалектика» та яка її роль у переосмисленні буття та мислення?

• Окресліть основні параметри «критичної теорії суспільства» у філософії Франкфуртської школи.

• У чому полягає нове розуміння проблеми соціальної революції?

• Розкрийте сутність концепцій «одномірної людини» та «одномірного суспільства».

• Визначте основні виміри співвідношення критичної теорії стосовно нової людини в новому суспільстві.

• Що таке «репресивна цивілізація» та які шляхи її подолання рекомендуються?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Оскільки гуманітарні науки, перш за все психологія та соціологія, з їхніми запозиченими моделями та чужими ідеалами об'єктивності, зв'язують себе з людиною, яка через модерні форми знання з самого початку поставала як об'єкт наукового дослідження, в них може отримати перевагу внутрішній імпульс, на який вони не можуть погодитися без загрози їхнім домаганням істинності: саме той невгамовний потяг до знання, до самостійності та самозростання, з яким метафізично усамітнений та структурно над вимогливий, кинутий Богом і обожнюючий самого себе суб'єкт посткласичної доби намагався уникнути апорій своєї самотематизації: «Ми пристаємо на те, щоб вважати, що людина звільнила себе від самої себе, як тільки вона відкрила, що її немає ні в центрі творіння, ні в середині простору, і, що можливо, вона не є вершиною життя або його кульмінаційним завершенням. Та якщо людина більш не займає в світі суверенного місця, якщо вона не панує в центрі буття, тоді гуманітарні науки виявляються небезпечними посередниками» (М. Фуко). Тільки посередниками, тому що вони, на відміну від рефлектуючих наук та філософії, не вимагають безпосередньо тієї саморуйнівної динаміки, якої вимагає встановлюючий самого себе суб'єкт, однак несвідомо стають для цього інструменталізованими. Гуманітарні науки є і продовжують залишатися поза колом зору примус до апоретичного дублювання самовіднесе-ного суб'єкта і не хочуть визнавати структурно збудовану волю до самопізнання та самооречевлення, а тому вони неспроможні також і скинути з себе владу, яку вони вибрали».

(Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. - К., 2001. - С. 259-260).

Чи згодні ви з роллю гуманітарних наук, яку, на думку Ю. Габермаса, вони відіграють стосовно суб'єкта в сучасному суспільстві?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Аналитическая философия: становление и развитие (антология). - М., 1998.

2. Блох Э. Тюбингенское введение в философию. - Екатеринбург, 1997.

3. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. - К., 2001.

4. Очерки социальной антропологии. - СПб., 1995.

5. Після філософії: кінець чи трансформація? - К., 2000.

6. Табачковский В. Г. Человеческое мироотношение: данность или проблема? -К., 1993.

7. Фромм Э. Иметь или быть? - М., 1986.

8. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. - М., 1995.

9. Хоркхаймер М., Адорно Т. Диалектика Просвещения. - М., СПб., 1997.