Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

20.2. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В ДУХОВНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ ХІV-ХVII ст.

Після татаро-монгольської навали життя в Київській державі не припинялося. Не варто вдаватися в складні соціально-політичні, історичні події, які відбувалися в Україні в XIV-XVII ст., оскільки нас цікавлять передусім духовно-світоглядні процеси. До них слід віднести єретичні вчення та вільнодумство, зумовлені особливостями соціальної дійсності того часу. Джерелом розвитку єретичних ідей в Україні була апокрифічна література, а серед рухів — богомильство. Богомили раціоналістично підходили до інтерпретації деяких християнських догматів, не сповідували Старого Заповіту, поклоніння Христу, святим та їх мощам, не визнавали церковної ієрархії, виступали проти церковних володінь і багатства, не вбачали необхідності в існуванні духовенства, оскільки вважали, що духовним учителем і проповідником може стати кожний, хто знає Святе письмо.

У народній свідомості відбувається творення дум, герої яких захищають рідну землю від ворогів, але, на відміну від билинних героїв, - це звичайні, реальні люди. Ця ситуація має моральний, філософський аспекте виникає постать «героя духу» (козак Голота, козак Мамай). У XIV-XV стл поширюється так звана агіографічна література (від гр. «hagios» - святий) - «житія святих». Створюються цілі збірники «житій» - патерики. Набувають поширення літературні видання морально-етичного змісту, повісті-притчі («Ізмарагд», «Четья», «Бчола» та ін).

Головний герой «житія» - святий, який бореться з дияволом, і ця боротьба є способом досягнення святості, наповнення силами добра і недоступності силам зла. Навчати своїм життям, а не словом — головне правило «святого житія». Основа діянь героя «житія» - вибір добра будь-якою ціною. Для досягнення святості необхідно обрати Бога, а не світ, і вона є найвищим рівнем одухотвореності. Моральною протилежністю святості постає гріх

Внаслідок специфічних соціально-економічних умов у XVI ст. в Україні почали поширюватись ідеї гуманізму, в розвитку якого можна виділити три періоди. Перший (приблизно до середини XVI ст.) - типологічно схожий із раннім італійським, у центрі його знаходяться соціально-політична тематика, питання етики й естетики. У другому (з другої половини XVI до початку XVII ст.) - активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. У третьому (друга третина XVII - початок XVIII ст.) - розробляється комплекс гуманістичних ідей у переплетенні з реформаційними. Причиною поширення ідей гуманізму в першій половині XVI ст. став соціально-економічний прогрес, зумовлений початком розвитку простого товарного виробництва, зростання кількості міст, в яких розквітали культура й освіта.

• Фундаторами гуманістичної культури в Україні XV-XVI ст. були Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський-Роксолан. Майже всі вони після здобуття освіти в Західній Європі діяли на українській території в так званому Руському воєводстві Польщі.

Для гуманізму цього часу характерним є трактування людини не лише як природної частки космосу, а й як «вінця» природи, її господаря. Як найвища цінність людина вважалася творцем себе самої через причетність до божества. Ставилась також проблема співвідношення Бога та людини, наближення Бога до людини (боговтілення), ототожнення Бога та людини (пантеїзм), визнання її досконалим за своєю природою творінням, а також обожнення людини (А. Зизаній). С. Оріховський-Роксолан вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на огидну та нікчемну тварину.

• Поширенню філософської та духовної культури сприяла творчість українських полемістів XVI—XVII ст., тісно пов'язана з діяльністю братств, які виникають у цей час у багатьох містах України (Львівське братство, створене у 80-ті роки XVI ст., Київське - 1615 р., Луцьке - 1617 р., а також Острозьке, Галицьке, Рогатинське, Кам'янець-Подільське, Вінницьке та ін.). Братства та братські школи при них були головними осередками опору культурно-релігійній агресії Польщі. Виникає військово-політична організація опору економіко-політичній агресії Польщі в Україні -українське козацтво, якому не були чужі і функції культурно-духовного захисту. Про це свідчить факт вступу всього Запорозького війська на чолі з Петром Сагайдачним до Київського братства в 1618 р.

Саме з братствами та братськими школами пов'язується діяльність полемістів, які захищали позиції українського православ'я. Одним з перших полемічних творів був «Ключ царства небесного» (1587 р.) Г. Смотрицького, «Казання св. Кирила» (1596 р.) С. Зизанія, «Тренос»

«Моє» і «Твоє» - два джерела будь-якої незгоди в суспільстві. Через них спочатку й виникають суперечки та судові позови, з яких народжується ненависть. З ненависті потім постають заколоти, а після заколотів настає вже неминучий кінець державі».

С. Оріховський-Роксолан

(1610 р.) М. Смотрицького, «Книга про віру єдину» (1619-1621 рр.) та «Книга про правдиву єдність православних християн» (1623 р.) 3. Копистенського, «Катехізис» (1627 р.) А. Зизанія та іа Найбільш відомий серед полемістів - Іван Вишенський (бл. 1550—бл. 1620 рр.). У центрі його уваги — людина, але людина «духовна», адже лише через дух можливе безпосереднє спілкування людини з Богом. Але раціоналістичне осягнення божественного буття розумом неможливе (розум здатний охопити лише негативні визначення Бога - те, чим Бог не є). Справжня визначеність Бога охоплюється лише містичним, ірраціональним осяянням душі. Якщо розум не виявляє претензій на роль єдиного засобу пізнання, то може бути натхненним «євангельським розумом», щоб стати «підготовчим щаблем» на шляху до істини. Завдяки самопізнанню людина стає спроможною подолати свою земну форму й увійти у внутрішній духовний контакт із вищим буттям.

• Велику роль у діяльності полемістів відіграв Острозький культурно-освітній центр, заснований у м Острозі в 1576 р. князем К. Острозьким. Важливе місце в цьому центрі займала греко-слов'янська школа, в якій викладалися грецька, латинська, слов'янські мови, а також «вільні науки» (граматика, арифметика, риторика, логіка та ін.). Першим ректором був Г. Смотрицький. До центру входили гурток науковців-гуманітаріїв і друкарня, створена російським першодрукарем Іваном Федоровим, який перебрався з Москви в Україну, рятуючись від фанатизму церковної та світської влади.

Острозький культурно-освітній центр сприяв розвиткові гуманістичної атмосфери. Діячі центру усвідомлювали значення рідної мови як запоруки чистоти православної віри та самозбереження українського народу від покатоличення та колонізації. Зокрема, М. Смотрицький видає в 1618 р. «Граматику славенскую», яка ще майже два століття після того була єдиним підручником у східнослов'янському світі (за нею вчився М. Ломоносов).

Острозький культурно-освітній центр був єдиний у своєму роді. В ньому сфокусувався цілісний процес розвитку духовності в Україні. Крім обґрунтування православного вчення, утвердження філософії як мудрості з характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї. Тут було засновано бібліотеку з багатим зібранням богословської та наукової світської літератури, вперше зроблено спробу створення школи вищого типу в Україні і набуто цінний досвід, що допоміг Петру Могилі та іншим діячам Києво-Могилянської академії обрати потрібний шлях розвитку української освіти та культури.

• На базі Київського братства,. яке почало відігравати роль у братському русі, в 1631 р. виникає Киево-Могилянський колегіум, а згодом (з 1701 р.) - Києво-Могилянська академія, яка стала першим вищим навчальним закладом на східному, слов'янському терені. Навчальна програма колегіуму будувалася за класичною схемою середньовічного західноєвропейського університету, вивчалися «сім вільних наук» - тривіум (граматика, поетика, риторика) та квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика). Перших чотири роки приділялися на загальноосвітню підготовку, один рік - на риторику та поетику, наступних два роки - на філософію, останніх чотири - на теологію.

• Програма з філософії передбачала знайомство з творами східних отців церкви, філософськими ідеями античності, західної патристики, схоластики, ідеями Відродження, Реформації, Раннього Просвітництва та ін. У Київському колегіумі діяли видатні українські мислителі Іов Борецький, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький, Петро Могила - організатор колегіуму. Серед професорів Києво-Могилянського колегіуму були такі відомі вчені, філософи та письменники, як Феофан Прокопович, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, який реорганізував греко-латинську школу в Москві на Слов'яно-греко-латинську академію, Георгій Кониський.

Потреби в розвитку філософської думки, вимоги конфесійної та національної боротьби привели братчиків та професорів Києво-Могилянського колегіуму до усвідомлення необхідності оволодіння світовою науковою культурою, вивчення, переосмислення, засвоєння здобутків західноєвропейських мислителів і вчених. Це завдання змогла виконати створена в 1701 р. Києво-Могилянська академія.

• Засновник академії П. Могила був сином молдавського господаря, професором, ченцем, митрополитом, учнем єзуїтів і творцем православного «Требника», бор

«Чому такі нечутливі стали, одебеліли й окам'яніли серцем та помислом? Хіба не вірите, що помрете? Хоч краде диявол ту память і осліплює вас світолюбством, а ви прийдіть з пам'яттю тих, що народили вас і предків ваших!»

І. Вишенський

«XVII століття стало для України однією з тих епох, що в житті народів далі надовго визначають собою їх історичну долю... XVII ст. стало для української культури добою якщо не «золотою», то «срібною».

Д. Чижевський

цем з католицизмом і протестантизмом і водночас із православною ортодоксією, автором ідеї християнського екуменізму в межах України. Феофан Прокопович, син київського міщанина, був студентом Київського колегіуму, продовжував освіту в Римі, задля чого перейшов у католицизм і згодом, розширивши зв'язки з католицькою церквою, повернувся до православної віри, став професором теології, філософії та математики Києво-Могилянської академії, автором багатьох підручників і наукових праць, найвпливовішою особою у «вченій дружині» російського імператора Петра І. Інокентій Гізель закінчив Києво-Могилянську академію, удосконалював свою освіту в західних університетах, згодом став професором, архімандритом Києво-Печерської лаври, філософом, сприяв виданню «Києво-Печерського патерика» (1661 р.) і створенню першого підручника історії під назвою «Синопсис» (1674 р.). Саме вони та їхні численні колеги й учні привели до глибоких внутрішніх змін українську церкву, підняли рівень православного богослов'я, забезпечили розвиток професійної філософії, мистецтва, мовознавства, інших галузей знання, сприяли докорінним зрушенням у мисленні тогочасного українського духовенства та світської інтелігенції.

У Києво-Могилянській академії вивчалися твори Арістотеля, Платона, Плутарха, Сенеки, Ці-церона, Діогена Лаертського, Боеція, Філона. Ідеї платонізму та неоплатонізму сприймалися в академії переважно через патристичну літературу, зокрема через творчість Августина, Орігена, Климента Александрійського, Василя Великого, Григорія Нис-ського та ін. Було введено у вжиток ідейні надбання схоластичної філософії - твори Альберта Великого, Ансельма Кентерберійського, Томи Аквінського, Пера Абеляра, Дунса Скота, Авіценни, Аверроеса та ін. З представників новітньої філософії в академії вивчали твори Макіавеллі, Галілея, Коперника, Бекона, Декарта, Лейбніца, Вольфа, Спінози, Гассенді. У межах барокової схоластики, що була панівною в Україні протягом XVII ст., спостерігається тяжіння

«На мою думку, найбільша мудрість, найвища філософія та найпотрібніша теологія є пізнання самого себе».

К. Сакович

«Люди особливо виявляють співчуття тоді, коли вони вважають себе людьми, тобто коли вони розуміють, що вони невічні, нещасливі та наражені на небезпеку».

Ф. Прокопович

до мислителів, які у своїх теоріях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили з'ясуванню проблем метафізики, проблем загальних основ буття.

У XVIII ст. схоластику бароко витісняє вольфіанська школа, простежується орієнтація на тих західних філософів, які утверджували перевагу умосяжного освоєння світу над чуттєвим, інтелектуального пізнання над розсудковим (дискурсивним) і тим більше чуттєвим, акцентували увагу на самосвідомості

Філософія Києво-Могилянської академії була по суті першим етапом у розвитку професійної філософії в Україні. Вона підпорядковувалася примату теології, розглядалася переважно як помічник у справах віри. Проте не слід недооцінювати її значення у створенні власного інформаційного поля, необхідного для майбутнього розвитку філософського мислення. Філософія в академії розумілася як система дисциплін (або всіх наук), покликаних віднайти істину, причини існування речей, даних людині Богом, а також як умова дослідження життя та формування доброчинності Істина ототожнювалася з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали спінозівським терміном «натура натуранс» («творяща природа»). Переконані в раціональності світу, вчені академії шукали істину шляхом дослідження наслідків Божої діяльності «натура натурата» («створеної природи»).

Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у розвитку духовної, в тому числі і філософської культури східних та південнослов'янських народіа У її стінах здобували освіту росіяни, білоруси, серби, молдавани, греки, словени та ін. Європейський рівень навчання, активна наукова та освітня діяльність в Україні й за її межами, постійне розширення зв'язків із західними університетами зміцнювали авторитет академії, сприяли її становленню як провідного інтелектуального осередку в православному слов'янському світі. Києво-Могилянська академія була духовним осередком, у якому українська нація не лише відшліфовувала свій інтелект, але завдяки своєму потужному впливові сприяла культурному зростанню інших слов'янських народів.

«Добро є властивістю сутнього, як і «єдине» та «істинне». Ним є все, що є або може бути, принаймні оскільки воно може бути. Воно узгоджується з божим розумом і тому є істинним, а крім того, узгоджується з божою волею і тому є добрим».

І. Гізель