- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М. |
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів
Дослідники виділяють сьогодні сутнісні, стійкі повторювані відносини, які зв’язують культуротворчі процеси і об’єктивно існують між ними. Це:
Закон єдності і різноманітності культур. Національні культури внутрішньо єдині і одночасно самобутні, унікальні.
Закон спадкоємності і розвитку культури. Це історично успадкований досвід поколінь людського роду — основа розвитку культури.
Закон перервності і безперервності розвитку культури. Кожна історична епоха, цивілізація має свій тип культури. Культури змінюються зі зміною цивілізації. Однак набуте не зникає, воно вводиться в систему суспільних відносин наступних цивілізацій і поколінь.
Закон взаємодії і співробітництва різних, навіть суперечливих культур.
Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті. Він стверджує — технічні та технологічні досягнення культури набули такого розвитку, що стають небезпечними для самого існування людства і природи, планети Земля як частки Всесвіту.
Поряд з терміном «культура» дуже часто вживається слово «цивілізація» (лат. сivilis — громадянський, суспільний, державний). Але це лише одне зі значень, коли між ними ставлять знак рівності. Взагалі поняття цивілізації вживають на позначення:
- історичного процесу вдосконалення життя суспільства (Гольбах);
- способу життя суспільства, який іде після варварського етапу розвитку людства (Морган);
- матеріального утилітарно-технологічного боку суспільства, який протистоїть культурі як сфері духовності, творчості і свободи (Зіммель);
- останньої, завершальної фази еволюції якогось типу культури, епохи смерті цієї культури (Шпенглер);
- окремого соціокультурного світу (Тойнбі);
- широкої соціокультурної спільності, яка являє собою найвищий рівень культурної ідентичності (Хаттінгтон) (подається за виданням: Кармин А. С. Основы культурологии. — СПб., 1997).
Структуру культури ділять за багатьма ознаками. За змістом і впливом: на прогресивну і реакційну. За організаційними формами: держава, школа, церква. Є поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи. Є поняття типології культури. Є різні підходи в уявленнях про типологію культури.
У навчальному посібнику Є. В. Попова — М. Владос «Введение в культурологию» (1995) визначено такі типи культур: конфуціансько-даосистський, індо-буддійський, ісламський, християнський.
Є історична типологія: 1) первісна культура; 2) культура цивілізацій Стародавнього Сходу; 3) антична культура; 4) середньовічна; 5) епохи Відродження; 6) культура Нового часу; 7) сучасної епохи.
Освальд Шпенглер визначав такі типи культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську (аполлонівську), візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську), культуру майя, російську.
А. Тойнбі виділяв у культурі понад двадцять типів, потім скоротив цю типологію наполовину. Є типології Фрідріха Ніцше, Н. Я. Данилевського, П. А. Сорокіна.
Сьогодні за класифікацією ЮНЕСКО виділяється шість культурних регіонів: європейсько-північноамериканський, арабо-мусульманський, далекосхідний, індійський, тропічно-африканський, латиноамериканський.
Науку, що вивчає культуру, називають культурологією. Це наука про найзагальніші закони розвитку культури як системи зі складною внутрішньою структурою, яка перебуває в постійному розвитку і взаємозв’язку з іншими системами та суспільством (В. А. Саприкін).
Культурологію визначають як гуманітарну науку, котра вивчає закономірності розвитку і функціонування культури, її структуру і розвиток, взаємозв’язки і взаємодії з іншими сферами матеріального та духовного життя. До важливих проблем культурології відносять вивчення історії і теорії світової та національної культури. Мета культурологічних досліджень — дослідження проблеми буття людини в усіх її соціокультурних вимірах. Культурологія дедалі надійніше посідає належне їй місце серед теоретичних наук, що методологічно поглиблює їх (К. М. Хоруженко).
Культурологію складають такі науки: культурознавство (опис досягнень певної культури), генеза культури, культурософія (вчення про зміст і перспективи розвитку культури), соціологія культури.
Пізнання закономірностей розвитку культури, її структури, змісту, культурно-історичного та культуротворчого процесів української і світової культури, стильових, історичних особливостей мистецтва, рухів, явищ і є метою даного курсу.
Література
- Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М., 1991.
- Історія української культури: У 2 т. Т. 1 / За ред. П. Толочка. — К., 2002.
- Історія української та зарубіжної культури. Навч. посібник / За ред. проф. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. — К., 1999.
- Кармин А. С. Основы культурологии. Морфология культуры. — СПб., 1997.
- Мистецтво і етнос. Культурний аспект. — К., 1991.
- Рождественский Ю. В. Введение в культуроведение. — М., 1996.
- Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987.
- Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій / За ред. А. К. Бичко. — К., 1993.
- Українська та зарубіжна культура. Навч. посібник / За ред. проф. М. Заковича. — К., 2000.
- Чижевський Д. Філософія і національність. — К., 1994.
Created/Updated: 25.05.2018