	Покупка	Продажа	Межбанк	НБУ
USD	41.529	41.583	41.215 / 41.220	41.341
EUR	43.840	44.103	43.430 / 43.440	43.950
GBP	52.749	52.818	---	52.690

Фінанси (загальна теорія) - Опарін В.М.

6.5. Державний кредит і державний борг

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках з його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії та на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і тому належати до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод і забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. З допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені ст роки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість — зазначену суму боргу — і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю. Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями — середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два його варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Таким чином, державний кредит являє собою сукупність досить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб. У загальному вигляді класифікація державного кредиту наведена на схемі 35.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позичкових коштів, так і на їх погашення.

Залучення позик повинно ґрунтуватись на двох чинниках: мінімізації вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, з допомогою відповідної процентної політики, по-друге, через установлення відповідних умов випуску і погашення позики. Процентна політика відображає при цьому два протилежні чинники: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, у свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик досягається насамперед за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається через оптимізацію насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого — не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Державне запозичення може здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково має забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:

— наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

— довіра кредиторів до держави;

— заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

— можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів — без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емітентів — юридичних осіб. Саме цей чинник надійності становить основну заінтересованість кредиторів.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і заінтересованість у наданні їй позик. Головне при цьому — реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

— доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

— додаткові надходження від податків;

— економія коштів від зменшення видатків;

— емісія грошей;

— залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Вони найповніше відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабільність. Надходження від збільшення пода тків чи економія від зменшення видатків також реальні джерела, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо існує необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для економії коштів), то краще це зробити відразу, а не випускати позику. Адже за позикою треба виплачувати дохід, тобто збільшення податків при поверненні боргу буде більшим, ніж у момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж у даний момент.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки вона веде до інфляції, яка знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому за відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції в даний момент буде менший, ніж у майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо ж воно використовується постійно, то це не що інше, як так звана «фінансова піраміда». Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості держави своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг — це заборгованість кредиторам держави в даній країні. Зовнішній борг — це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Що стосується поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

Проблеми державного боргу не у його величині — в абсолютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а у забезпеченні платоспроможності держави.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існує певна специфіка. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються станом торговельного балансу. Позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу урегулювати платіжний баланс.

В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позикову політику. Такі корективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефолту — визнання державою своєї неплатоспроможності.

Існують такі способи коригування позикової політики:

конверсія;
консолідація;
уніфікація;
обмін за регресивним співвідношенням;
відстрочка погашення;
реструктуризація;
анулювання.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково зазначених вище методів.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

Основні терміни і поняття:

— бюджет держави;

— фонди цільового призначення;

— державний кредит;

— загальнодержавні фінанси;

— місцеві фінанси;

— державні доходи;

— державні видатки;

— державний кредит;

— бюджетний устрій;

— бюджетна система;

— бюджетне субсидіювання;

— бюджетні позички;

— взаємні розрахунки;

— бюджетні інвестиції;

— бюджетні кредити;

— державні трансферти;

— бюджетний процес;

— бюджетне планування;

— виконання бюджету;

— бюджетний дефіцит;

— бюджетний профіцит;

— податки;

— відрахування і внески;

— плата за ресурси;

— збори;

— податкова робота;

— Пенсійний фонд;

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

— Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

— Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

— ощадна справа;

— державні позики;

— облігації державних позик;

— суб’єкт (платник) податку;

— об’єкт оподаткування;

— одиниця оподаткування;

— податкова ставка;

— пряме оподаткування;

— прибуткове оподаткування;

— майнове оподаткування;

— земельне оподаткування;

— непряме оподаткування;

— акцизи;

— універсальні акцизи;

— податок з продажу (купівлі);

— податок з обороту;

— податок на додану вартість;

— мито;

— плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

— плата за спеціальне використання во дних ресурсів;

— плата за користування надрами;

— загальнодержавні податки й обов’язкові платежі;

— місцеві податки і збори;

— податкова система;

— податкова служба держави;

— казначейські зобов’язання;

— державний борг;

— поточний державний борг;

— капітальний державний борг;

— внутрішній державний борг;

— зовнішній державний борг;

— конверсія державного боргу;

— консолідація державних позик;

— уніфікація державних позик;

— реструктуризація державного боргу.

Контрольні запитання

А. Система державних фінансів

Які ланки включають державні фінанси?
На які рівні поділяються державні фінанси?
Які фінансові категорії відображають функціонування державних фінансів?
Що являє собою система державних доходів?
Що включає система державних видатків?
За якою схемою організована фінансова діяльність держави?
Якими грошовими потоками характеризується сфера державних фінансів?

Б. Бюджетна система

Що являє собою бюджет як економічна категорія? Які характерні ознаки бюджетних відносин?
Що являє собою бюджет як основний фінансовий план держави?
У чому виражається матеріальний зміст бюджету?
Чим визначається склад видатків бюджету, які є форми бюджетного фінансування?
Які використовуються методи і джерела формування доходів бюджету?
Які показники характеризують стан бюджету?
Що таке бюджетний дефіцит і профіцит?
Що відображається в поняттях «бюджетний устрій» і «бюджетна система»?
У чому полягають основи бюджетного устрою?
Які встановлюються принципи побудови бюджетної системи?
Які існують види бюджетів?
На чому ґрунтується розмежування доходів і видатків між бюджетами?
Як і в яких формах організовані взаємовідносини між бюджетами?
Які існують види бюджетного субсидіювання?
Які ланки включає бюджетна система України?
Які складові бюджетного процесу?
Які завдання розв’язуються в ході бюджетного планування?
Які основні стадії процедури бюджетного планування в Україні?
Що таке бюджетний дефіцит і які існують джерела його покриття?
У чому сутність виконання бюджету?

В. Податкова система

Що таке податки?
Які існують форми платежів юридичних і фізичних осіб державі?
Які функції виконують податки?
Які виділяються елементи системи оподаткування?
Які існують види податкових ставок?
Які застосовуються методи встановлення податкових ставок?
Які застосовуються шкали процентних ставок?
За якими ознаками здійснюється класифікація податків?
У чому полягають сутність, переваги і недоліки прямого опо- даткування?
Які є види прямих податків?
У чому полягають сутність, переваги і недоліки непрямого оподаткування?
Які виділяються види непрямих податків?
У чому полягає сутність поділу податків на загальнодержавні й місцеві?
Що таке розкладні й окладні податки?
Що таке податкова система?
На чому базується побудова податкової системи?
На яких принципах заснована побудова податкової системи?
Якими є принципи оподаткування?
Які принципи закладаються в основу податкової політики?
Який склад і структура податкової системи України?
Яким чином організовується податкова робота?
Яка схема прибуткового оподаткування підприємств в Україні?
Як обчислюється і сплачується прибутковий податок з громадян України?
Як встановлюється земельний податок в Україні?
Які види майнового оподаткування застосовуються в Україні?
Яка схема встановлення і сплати податку на додану вартість в Україні?
Яка сфера і механізм специфічного акцизного оподаткування в Україні?
Який механізм установлення і стягнення мита в Україні?
Які види платежів за ресурси встановлені в Україні?
Що являє собою державне мито?

Г. Фонди цільового призначення

Які цільові фонди створюються в Україні та на які групи вони поділяються?
Які джерела формування та напрями використання Пенсійного фонду?
Які джерела формування та напрями використання Фонду соціального страхування від нещасних випадків?
Які джерела формування та напрями використання Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності?
Які джерела формування та напрями використання Фонду соціального страхування на випадок безробіття?

Д. Державний кредит