special

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Палій і Мазепа

Взаємовідносини двох видатних діячів України — Мазепи і Палія були складні. Правобережець Мазепа був оточений старшинами також правобережного походження, і всі вони, залишивши там свої ґрунти, мріяли про повернення їх.

Втративши надію на допомогу Москви та Мазепи, Палій підготував по всій Правобережній Україні повстання проти Польщі. У повстанні брали участь міщани, духовенство, православна шляхта. Палій мав зв'язки з деякими польськими та литовськими магнатами. як князі Любомирські, Сапіги, Завіша.

Карловецький мир Польщі з Туреччиною року 1699 змінив всю ситуацію. Туреччина відмовилася на користь Польщі від Поділля. Козаки перестали бути потрібними для Польщі. Навпаки, вони перешкоджали шляхті просуватися на Брацлавщину та Київщину. Того ж року сойм ухвалив зліквідувати козацтво, а козаків повернути панам. Козаків оголошено поза законом. Козаки відмовилися виконати цей наказ. Коли польський гетьман Станіслав Яблоновський вислав був посла до Палія з наказом розпустити полки, Палій відповів, що він оселився у вільній Україні, і тільки він, «як справжній козак і вождь козацького народу», має право тут порядкувати. 1700 року польське військо було відбите від Хвастова.

Почалося повстання, яке охопило все Правобережжя. Селяни масами пристававши до козаків. Приєднувалися сили з Запоріжжя, Лівобережжя, Розмах повстання нагадував Хмельниччину. Польська шляхта тікала. Польський уряд пробував був домовитися з Самусем, але той відповів, що припинить боротьбу аж тоді, коли «на всій Україні від Дніпра до Дністра і вгору до річки Случа не буде лядської ноги». Це були слова, які сказав свого часу Богдан Хмельницький. Самусь з Палієм здобули твердиню польського панування на Правобережжі, Білу Церкву, а за нею другу твердиню — Немирів. Повстання перекинулося на Лівобережжя — в П .реяславський полк, на Запоріжжя.

Палій знову звернувся до Мазепи з проханням об'єднати Україну, але час був несприятливий: Петро 1 потребував допомоги короля Авґуста П, і заборонив Мазепі допомагати повстанцям, а від Палія зажадав припинити повстання і покоритися Польщі. Колосальний народний рух не знайшов підтримки, і з великим трудом польський уряд приборкав його. Польний гетьман Синявський зайняв Немирів, у якому оборонявся Самусь, та Лодижін, де командував полковник Абазин. Після героїчної оборони в Лодижині винищено всіх оборонців і понад 10.000 населення. Абазина вбито на палю. Почалися страшні репресії, катування повстанців. Тримався тільки Палій.

У таких обставинах 1704 року Петро 1 дав наказ Мазепі окупувати Київщину та Волинь і йти на допомогу королеві АвГустові. В цьому була страшна трагедія України: гетьман прийшов не як союзник українського народу в його віковічній боротьбі за звільнення від польського панування, а як союзник Польщі, щоб придушити повстання. В універсалі, виданому 12 липня 1704 року, Мазепа заспокоював шляхту, що він йде на допомогу Польщі проти шведів, обіцяв забезпечити спокій. Від повстанців він вимагав, щоб виконували свої обов'язки супроти державців. А царя повідомляв, шо «бунти коло Богу й Дністра усмирилися». Але він помилявся: ще протягом трьох років не вщухали повстання проти шляхти на Поділлі. Повстанці — «левенці», «опришки», з допомогою козаків Самуся та Іскри, виганяли шляхту з маєтків; те саме було в деяких місцях Київщини, Брацлавщини, де селяни не допускали шляхту до маєтків.

Так від 1704 року на Правобережній Україні боролися три сили: Польща, що жорстокими репресіями намагалася придушити повстання; повстанці, що їх очолював Самусь, а фактично за ними стояв справжній господар Правобережної України — Палій, та гетьман Мазепа з лівобережними козаками, за яким стояв Петро. Надзвичайно тяжке становище ускладнювала шведська орієнтація Палія, пов'язаного зі шведськофільськими колами Польщі, що вели боротьбу з королем Августом, якого підтримував Петро. На Правобережжі витворився вузол політичних обставин, якого годі було розв'язати.



 

Created/Updated: 25.05.2018