Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ

Державний лад

Існування Гетьманської держави охоплює короткий час — з 1648 року до 1781-го, коли Російська імперія остаточно інкорпорувала Гетьманську державу й перетворила її на звичайну область — намісництво. Року 1783 скасовано останні залишки державного ладу: військову організацію та незакріпачене селянство.

Українська держава з самого початку набула характеру, властивого державам XVII ст. цілої Европи — характеру станової держави, і цей характер остаточно оформлюється за гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи. Зберігається він і тоді, коли у XVIII ст. Українська держава, під російською окупацією, втрачає свою незалежність.

Українська держава розгорталася не тим звичайним шляхом, як західноєвропейські держави, які послідовно переходили шлях еволюції від одної форми до іншої. В історії Української держави не було такої послідовности, бо між великокнязівською добою і створенням Гетьманської держави була перерва, і в XVII ст., коли Богдан Хмельницький поклав початок нової держави, від минулого не залишилося нічого, крім спогадів. Тому держава XVII ст. творилася на «tabula rasa», на чистому місці. Творилася вона під час війни, під гуркіт гармат, у полум'ї пожеж. Творили її військовики, переможці, серед яких майже не було цивільних людей із своїми традиціями, як то було в Західній Европі. Сама держава мала назву «Військо Запорізьке», і ця назва зберігалася й тоді, коли фактично Запоріжжя жило своїм окремим життям. Лише у XVIII ст. цю назву замінила офіційна «Мала Росія» або «Малоросія» стосовно до Лівобережної України. Цей військовий характер відбився на титулятурі всіх урядовців Гетьманської держави, які до кінця існування її носили військові найменування і поєднували функції військові з державними.

Українська держава в 1654 році не втратила своєї суверенности в уяві сучасників і в офіційних актах. Вище була вже мова про те, що угода Богдана Хмельницького в Переяславі 1654 року з представниками царя Олексія була в розумінні гетьмана та старшини тимчасовим воєнним союзом, подібним до тих, що були раніше. Цей союз з могутньою тоді Московіею не зменшував незалежности України і не перешкоджав їй укладати нові союзи та коаліції.

1657-й рік був кульмінаційним моментом престижу Б. Хмельницького, а разом з тим і незалежної Української держави: могутня коаліція України, Семигороду, Швеції загрожувала самому існуванню Польщі; війська українські та семитородські окупували Замостя, Краків, Берестя, Варшаву. Пинська шляхта добровільно прилучилася до Української держави; Волинь просила протекторату України.

Ці факти спростовують погляди російських учених Розенфельда, барона Б. Нольде, Д. Одинця, В. Мякотіна, нібито Україна втратила при договорі 1654 року свої державні права. Навпаки, цей договір зміцнив становище України, як держави. Сам Б. Хмельницький вважав підданство Москві, як тимчасову та номінальну форму взаємовідносин. Характеристично, що й Москва не вимагала від України «вірности» і не обвинувачувала у «зраді» за ті договори, які укладала Україна. Для Західньої Европи, після Переяславської угоди, Україна залишалася державою. Архиепископ Парчевим, посол цісаря Фердінанда до Б. Хмельницького, в 1657 році називав Україну «славна й войовнича Республіка».

Після смерти Богдана Хмельницького, користаючи з ослаблення України, Москва систематично намагалася перетворити номінальну форму залежности на реальну. Тому в «гетьманських статтях» робили зміни, які мали за мету обмежити самоуправління й державні права України. Та не зважаючи на всі ті зміни в «гетьманських статтях», Україна залишалася в уяві Москви до XVIII ст., як окрема держава, і ці статті розуміли в Москві, а пізніше в Петербурзі, як договірні, себто, як договори між державами. Так було в 1722, 1727 роках.

Стосунки Москви з Україною укладалися в XVII ст. на основі окремого уставу — «Приказом Малие России», як офіційно називали Україну, або пізніше — «Малороссийским Приказом», на чолі якого стояв боярин, який не був підпорядкований Посольському Приказові.

За Хмельниччини Українська держава об'єднала більшу частину української території. Богдан Хмельницький намічав плян: «прогнати ляхів за Вислу», об'єднати всю Україну, але не встиг цього зробити.

Року 1667 Андрусівський договір розірвав Україну на дві частини, з яких одна залишилася в номінальній залежності від Москви, а друга перейшла під реальну залежність від Польщі. Але 1668 року Козацька Рада в Опішні демонстративно підкреслила, що вона не визнає умов Андрусівського перемир'я, і Україна об'єдналася знову під владою єдиного гетьмана — Дорошенка, щоправда, це тривало короткий час, але факт залишається фактом." Гетьманом України обох боків Дніпра був проголошений 1676 року Самойлович — знову на короткий час. Нарешті, наприкінці XVII ст. востаннє об'єдналася вся Україна під владою Мазепи.