Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Доба Реакції

Після катастрофічної поразки Наполеона в «битві народів» під Ляйпцігом, Париж зайняли союзники: Росія, Англія, Австрія та Прусія. Нова перемога під Ватсрльоо над Наполеоном, що втік із заслання і став знову імператором, завершила загибель французької імперії. Року 1814 Віденський Конгрес вирішив долю Европи: на всіх тронах поновлено членів королівських династій, що втратили їх після революції та воєн Наполеона. Створено «Священний Союз», головним завданням якого стала боротьба з революцією. Провідну ролю в Союзі грали — Росія, Австрія та Прусія. В Европі запанували жорстока реакція та абсолютизм.

У відповідь на це серед широких мас населення, головно серед молоді починає ширитися невдоволення. У різних місцях Европи виникають підпільні організації, в яких обговорюється способи боротьби проти реакції, обмірковується пляни конституцій, заходи для обмеження абсолютизму, соціяльні реформи, скасування кріпацтва та національні — визнання прав поневолених народів.

Европа нагадувала величезний вулкан, в надрах якого закипала лява. По всіх країнах нагромаджувались революційні сили. У Німеччині хвилювалось головно студентство. В Еспанії почалася війна проти короля Фердінанда, якому знопу повернув престіл «Священний Союз»; народ вимагав повернення конституції, яку скасував Фердінанд. В Італії діяли таємні товариства — карбонарії. які домагалися об'єднання країни на конституційних засадах. На Балканському півострові слов'яни — серби, болгари боролися з турками за визволення. У Греції товариства — гетерії — підготовляли боротьбу з турками. Навіть в Одесі були в 1815 році свої ^гетерії». Усі ці революційні настрої знаходили свої відгуки в Україні, а участь українців у походах 1813-1815 років сприяла ширенню революційних впливів в Україні.

Року 1813-го російська армія, в якій було багато українців — старшин та жовнірів — пройшла до Парижу й залишилася там як окупаційна армія. У Франції старшини тієї армії захоплювалися ідеями, яких не знищили війни Наполеона: ідеями свободи, рівности, братерства, прав людини та громадянина, і мріяли поширити ті ідеї у себе на батьківщині. Нові ідеї викликали деякі зміни в політиці Олександра 1: він надав широкі права тій частині колишньої польської держави, що перейшла до Росії після Віденського Конгресу (так звана «Конгресувка»). З польських земель утворено «Царство Польське», зв'язане з Росією персональною унією. Віцекоролем його став брат Олександра 1 — Константин. До Царства Польського приєднано Холмщину. Воно мало широку автономію, вое військо, в межах його панувала польська культура, польська мова; діючим правом був «Кодекс Наполеона».

Українська інтелігенція була певна, що такі ж права дістане Україна. Проте, після повороту російської армії до Росії запанувала в країні реакція. Олександер 1 зблизився з реакціонерами містичного забарвлення, як баронеса Крюденер, князь О. ґоліцин, міністер освіти, а головне — як генерал Аракчеев, тупий, жорстокий, малоосвічений, який запровадив в армії жорстокі кари, биття шпіцрутенами. Багато, головно — генералів, було німців, які не розуміли мови підвладних.

1816 року Аракчеев почав засновувати «військові поселення», обертаючи села селян на військові табори з тією різницею, що жовніри жили не в касарнях, а в окремих будинках з своїми родинами. У військових поселеннях поєднувалось військову муштру з сільським господарством. Усе життя селянина було під доглядом начальства і регулювалось суворими приписами. Як «на смотр», ішли селяни на працю; за сигналом орали, косили. Кожен крок був реГляментований. За наказом начальства селянин одружувався, без права самому обрати собі наречену. Навіть кількість дітей передбачало начальство. Хлопчиків забирали до шкіл «кантоністів». За найменшу провину селян жорстоко карали. Життя військових селян було суцільною каторгою.

Військові поселення були розташовані головним чином в Україні: на Слобожанщині — біля Чугуєва, Білгорода; на Київщині, на Поділлі, в Херсонській губернії — коло Олександрії, Вознесенська та Єлисаветграду. На початку 1820-их років 375.000 державних селян обернено на військових селян.

Військові поселення викликали ненависть. У 1817-му році повстали козаки, коли їх повідомили, що перетворюють їх поселення на військові. Повстання було здушене військовою силою. Року 1821 повстали старовіри («старообрядцьі») села Зибки, на Херсонщині, коли його призначили на військове поселення. Це повстання також було здушене військовою силою.

Року 1819 почалися заворушення в чугуївських військових поселеннях; їх підтримали селяни сусідніх сіл. На приборкання повстання приїхав сам Аракчеев і військо з артилерією. Виарештовано і жорстоко покарано понад 1.000 повстанців; 20 із них померли під шпіцрутенами, 400 — заслано. Наступного року велике повстання кибухло в Південній Україні. Рух охопив 250 сіл.

Крім військових поселень повстання вибухали в поміщицьких селах, внаслідок підсилення визиску селян. У 1822-1824 роках уряд відповів на повстання «указами», які дозволяли поміщикам засилати селян без суду на Сибір.