Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Так з 1921 року нібито зліквідовано Україну. Всі частини її опинилися під різними окупаціями: з 1918 року Буковина — під румунською окупацією, з 1919 року Закарпаття — під чеською, з 1921 року Наддніпрянська Україна — під російсько-совєтською та польською, з 1923 року Галичина — під польською.

Ризький договір закінчив героїчну добу Визвольних Змагань, боротьби за волю України, за її державу, за її національні права. Ця боротьба охопила тільки чотири роки (1917-1921), але ці роки виорали глибоку межу між попередніми та наступними роками. Вони піднесли національну свідомість народу, скріпили соборність, прагнення державности, бажання мати «в своїй хаті свою правду й волю». Дуже багато крови пролив український народ, сотні тисяч жертв кращих своїх синів приніс він, щоб здійснити мрії свободи. Оточений ворогами він не мав підтримки, не мав спільника в цій титанічній боротьбі. Але до останньої можливости не піддавався. Боротьба за визволення України внесла в історію не тільки України, але й в історію Европи нове: це — велика участь жінок в регулярній армії. Жінки йшли на боротьбу звичайними, вояками, медичними сестрами, зв'язковими, разом з чоловіками переносили холод і голод, далекі переходи, ночівлю проти неба, рани, хвороби. Смерть загрожували їм на кожному кроці. Але все це не лякало жінок. Чимало з них піднеслося до старшинських ранґ і вписали своє ім'я в список героїв. Ця участь жінок свідчить, якою великою народною справою була Визвольна Війна.

Закінчення регулярної війни не означало капітуляції перед численно сильнішим ворогом: багато років тривала внутрішня боротьба, не припинялися повстання, які охоплювали всю Україну. Лише у 1924 році були розгромлені останні повстанські загони. Але й тоді не придушено України: безперервні арешти та судові процеси, розстріли, заслання, концтабори, штучний голод 1932-1933 років — були завершенням Визвольних Змагань. А десятки тисяч людей, з любови до Батьківщини, до волі, покидали рідні землі, прирікаючи себе на безпритульне існування, на шукання гіркого хліба вигнання, на безправне існування «бездержавних» мандрівників.

Історія України переходить до нового етапу. З часу Ризького договору починається її історія під владою окупантів, історія боротьби за своє національне «я», за свою національну культуру й свободу. З другого боку — починається історія української еміграції, окремих осередків українського народу в Европі, Америці, Австралії, Азії, в тих місцях, куди заганяла доля цих «переміщених осіб», як назвали емігрантів після другої світової війни. Доля всіх цих частин українського народу — і під чужинецькою окупацією, і в різних країнах розселення — складалася по-різному, але залишалася спільною і спільними залишались національна свідомість і прагнення мати свою державу.

Боротьба не скінчилась. Пройдено тільки окремі її етапи. Історія України дає багато прикладів, коли здавалося, що вже вона остаточно переможена, знищена, що її «немає й не буде», — але минає час, і вона виходила знову на історичний кін оновлена й жива.