Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Економічні відносини власності

Економічні відносини власності реалізуються в правових формах, які визначають ставлення суб'єктів власності до її об'єктів. Наприклад, Закон України "Про власність" трактує право власності так: "Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

Володіння означає фактичну належність об'єкта власності певному суб'єкту, без цього останні права власності — користування і розпорядження — не можуть бути реалізовані.

Користування характеризує процес набування властивостей майна — об'єкта власності її суб'єктом: виробниче застосування засобів виробництва або споживання економічних благ з метою задоволення потреб.

Розпорядження означає дії, пов'язані з фактичним здійсненням влади власника над об'єктом власності, відчуження майна від власника (застава, здавання в оренду, продаж, обмін, передавання в спадок, даруваня тощо).

Розподіл прав власності

Розподіл прав власності опосередковує різні форми підприємницької діяльності. Певні права власності можуть бути розподілені між різними суб'єктами економічного процесу. Наприклад, володіння і користування майном може бути зумовлене економічною політикою держави. Орендар користується майном відповідно до договору, однак не може це майно відчужувати, тобто розпоряджатися ним. Водночас договір оренди може обумовлювати право орендаря передавати це майно в суборенду, а це означає надання йому певних прав розпорядження.

Відомі економісти Р. Коуз (лауреат Нобелівської премії з економіки 1991 р.), А. Алгіан, Г. Демеєц, Д. Норт та інші розробили один із сучасних напрямів економічної теорії — неоінституціоналізм і запропонували підхід з позицій розподілу прав власності. Автори цієї теорії оперують терміном "право власності": власністю є не економічний ресурс, а частка прав з його використання. Права власності розуміють як санкціоновані державою поведінкові відносини між людьми, що набувають форми і сили юридичних законів. Ці відносини виникають з огляду на існування і використання економічних благ. Люди повинні дотримуватися законодавчо закріплених норм поведінки в своїх взаємодіях або ж зазнавати витрат у разі їх порушення. Отже, права власності — це своєрідні правила гри, прийняті в суспільстві. "Права власності — це права контролювати використання певних ресурсів і розподіляти витрати і вигоди, які виникають при цьому. Саме права власності — або те, що, на думку людей, є відповідними правилами гри, — визначають, у який спосіб у суспільстві здійснюються процеси пропонування і попиту", — вважав П. Хейне.

Елементами права власності є: • право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

• право користування, тобто право використання корисних властивостей благ для себе;

• право управління, тобто право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ;

• право на дохід, тобто право володіння результатами від використання благ;

• право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

• право на безпеку, тобто на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

• право на передавання благ у спадок;

• право на безстроковість володіння благом;

• заборона на використання способом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

• право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

• право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Феномен власності пов'язано з фундаментальним положенням теорії про обмеженість економічних ресурсів щодо потреб, тобто з проблемою відносної рідкісності ресурсів. Як писав один з класиків теорії маржиналізму К. Менгер, зрештою основою власності є існування благ, кількість яких менша порівняно з потребами в них. Тому інститут власності є єдино можливим інститутом вирішення проблем "невідповідності між потребою і доступною розпорядженню кількістю благ". Отже, центральним моментом відносин власності стає система винятків із доступу до ресурсів, тобто відсутність вільного доступу до них. Тільки в такому разі між суб'єктами господарської діяльності виникають економічні відносини. Вільний, безперешкодний доступ до матеріальних ресурсів породжує ситуацію "нічийності" власності, коли об'єкт належить одночасно всім і нікому зокрема. Для забезпечення принципу винятку необхідна специфікація прав власності, тобто створення умов для набуття прав власності тими, хто здатний дістати з ресурсів більшу користь. "Якщо права на певні дії можуть бути куплені і продані, — зазначає Р. Коуз, — їх зрештою набувають ті, хто вище цінить даровані ними можливості виробництва або розваг. У цьому процесі права будуть набуті, поділені і скомбіновані у такий спосіб, щоб зумовлена ними діяльність приносила дохід, який має найвищу ринкову цінність". Чітке визначення прав власності допомагає господарським суб'єктам приймати найефективніші рішення, оскільки всі позитивні і негативні результати їх діяльності позначаються на власникові. Стимул господарського суб'єкта прямо залежить від визначеності прав власника.

Економічною формою реалізації права власності на фактори виробництва є певний вид доходу. Відповідно до системи факторів виробництва — праця, капітал, земля, підприємництво — існує функціональний розподіл доходів у ринковій економіці: заробітна плата, процент, рента, прибуток. Власність визначає види доходу, їх створення і розподіл визначається ціновим механізмом ринку. Позитивний аналіз формування факторних доходів у науковій системі маржиналізму дає можливість дійти висновку, що відносини власності в ринковій економіці не пов'язані з поняттями експлуатації, законних або незаконних доходів, соціальної справедливості або несправедливості: власники факторів виробництва через деперсоніфікований механізм цін привласнюють результати виробництва у вигляді факторних доходів. Отже, відповідь на питання про об'єкти власності дає класифікація економічних ресурсів і похідних від них цінностей.