special

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Сігізмунд 1-ий Старий (1506—1548)

Року 1506 Олександер помер. Литовські пани знову поспішно обрали Великим князем його молодшого брата, Сігізмунда, хоч було цілком ясно, що він же буде обраний на короля Польщі. Це поспішне обрання мало заманіфестувати незалежність Великого Князівства Литовського, але знову не зроблено нічого реального.

Сіґізмунд протягом 42 років об'єднував владу короля польського та Великого князя литовського. Це була доба, яка залишила глибокий слід в обох державах і підготовила грунт для їх унії.

Початок XVI ст. характеризується для Великого Литовсько-руського Князівства повним розходженням прагнень різних груп людности. Польські магнати змагали-до повного об'єднання Польщі та Литви в одну державу, на підставі Кревської унії, а литовські магнати прагнули унії з Польщею, але із збереженням політичної самостійности обох держав. Білоруські та українські магнати боялися зближення з Польщею і деякі тягнули до православного Московського князівства. Маси білоруського та українського народу голосу не мали, та вони й не орієнтувалися в складній ситуації. Вони не розбиралися в тому, що литовських магнатів манило привільйоване становище під польським королем, але литовський патріотизм стримував їх від повної інкорпорації, бо в такому разі вони були б утратили в користь поляків становище фактичних правителів, свій монополь на високі уряди, маєтності. Знов же польська шляхта хотіла повної інкорпорації Литви, щоб діставати в Великому Литовському Князівстві уряди й маєтності.

У XVI ст. приходить до голосу новий чинник—шляхта. Спочатку вона здобула право постійної участи в соймах, і поволі звільнилася з-під впливу Ради-Панів. Інтересам цієї численної групи населення відповідала інкорпорація, бо вона позбавляла впливу магнатів і розширяла права шляхетства поза обсяг Польщі на литовські уряди і маетности.

Сіґізмунд ставився до інкорпорації негативно. З одного боку на нього впливала жінка, Бона, з роду італійських Сфорців, яка мала в Литві великі маєтності й боялася, що після інкорпорації доведеться платити з них податки; з другого — він хотів зостатися дідизним монархом Великого князівства, і вважав, що польські пани дожди оберуть королем Великого князя Литовського. Тому Сіґізмунд не раз давав обіцянки польським панам прискорити інкорпорацію, але фактично не робив у тій справі нічого.

Року 1522, всупереч традиціям, на Віленському соймі прелати, князі і дідичі, на прохання Сігізмунда І, заприсяглися, що, на випадок його смерти, визнають Великим князем його єдиного сина, Сігізмунда-Авґуста, якому було тоді лише два роки. В 1529 році Сіґізмунда-Авґуста проголошено Великим князем, після того — польським королем, а в 1530 році — короновано. Року 1544 Сіґізмунд передав синові Велике Князівство.



 

Created/Updated: 25.05.2018