Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

б) Торгівля

Головними ознаками торгівлі України ХГУ-ХУІ ст. були — властиві середньовічній торгівлі — зв'язаність її, брак свободи, точна регляментація польською державою. Митні податки на користь держави зростали через привілеї, що їх надавала держава містам та приватним особам — шляхті, на підставі яких вони теж побирали мито в свою користь. Шляхи, якими везли товари, були переділені митними коморами. Платили тому, чиєю землею проходив шлях, платили за переїзд мостом, за переїзд границі. Були офіційні шляхи, якими повинні були проїздити купецькі валки. Тому, щоб уникнути мит, купці намагалися їхати «незаконними» шляхами, де їм загрожувала можливість грабіжницьких нападів. Охороняючи інтереси польського купецтва, королі Ягайло і Казімір закривали шляхи до України чужоземним купцям. Чужоземні товари спрямовувалися тільки до польських купців, а ті вже мали право торгу в Україні. Чужинці не мали права продавати товарів місцевим купцям ані везти їх далі. Великі міста, як Краків, Люблин, а пізніше Львів, мали «право складу», де приїжджі купці повинні були продавати ввесь привезений товар. Це було вигідно для місцевих купців, але гальмувало торгівлю зовнішню і внутрішню.

Зовнішня торгівля змінює свій характер. Із слів Пляно Карпіні, цо був у Києві в 1246-1247 рр., видно, що навіть після татарського погрому Київ ще не втратив свого значення в торгівлі: Карпіні бачив там купців з Франції, Італії, левантинських, німецьких та ін. Чорноморська торгівля перейшла тоді до рук італійців, головно генуезців, які володіли Каффою та іншими чорноморськими колоніями. Поруч з ними висуваються вірмени, які беруть значну участь в торгівлі Малої Азії, а з занепадом генуезьких колоній над Чорним морем відіграють величезну ролю в торгівлі України ХІУ-ХУ ст. Беруть участь в торгівлі також жиди, греки, турки. Торгівля ХІУ-ХУ ст. була переважно суходільна — товар везли великими караванами-валками з охороною. Рубруквіс оповідає, як ще в XIII ст. купці з Руси привозили до Криму в критих фурах, запряжених волами, дорогоцінні хутра, а забирали сіль. Головний шлях йшов на Перекіп, відомий ще на початку XVI ст., як «дорога стародавня». В середині XVI ст. Михайло Литвин писав, що в Тавані, недалеко Олешшя, стояв мурований будинок — «Вітовтова баня», де була колись литовська митна комора. Чорноморська торгівля втратила для України своє значення після того, як татари опанували Крим. З великими зусиллями проходили каравани через Молдавію та Волощину до Константинополя-Стамбулу, де зосередилася торгівля зі Сходом. Звідти привозили східні вироби: тканини, зокрема шовки, килими, сап'ян, зброю, ювелірні вироби, південні овочі, солодощі, коріння, вина, ліки.

Величезне місце в південному експорті головно з Наддніпрян щини, належало невільникам, яких татари брали в полон і продавали переважно Каффі. В ХУ-ХУІ ст. в Італії платили за українських невільників, а особливо за невільниць, більше, ніж за інших. У XVI ст. вивіз українських невільників до Італії зменшується, проте до XVI ст. вивозять ще їх до Туреччини, Малої Азії. Там був більший попит на чоловіків, яких брали до війська. В Західній Україні торгівля мала інший характер. Чорноморська торгівля за княжої доби захоплювала її лише як посередницька між Києвом і Західньою Европою. В XIV ст. постають тут такі значні торговельні пункти, як Володимир, Берестя, Перемишль, Галич. Галичина ще з давніх часів пробивала власний шлях до Чорного моря. В ХІ-ХІІ ст. починається колонізація Дністрово-Прутського Пониззя. У XII ст. галицькі кораблі ходили по Дунаю. В XII ст., за Данила, був порт над Чорним морем — Білгород, в гирлі Дністра; зв'язки продовжуються й тоді, коли Білгородом у XIV ст. заволоділи генуезці, а також і тоді, коли Білгород перейшов під турецьку владу. Звідти везли левантинські товари до Львова, Галича, Володимира, Луцька, а далі — до Польщі. В 1280-их роках були у Володимирі колонії вірменів, жидів, сурожан (чи це не італійські купці з Чорного моря?). Вірмени осідають у Львові, за Коріятовичів — у Кам'янці; караїми в — Галичі, Луцьку. Всі вони служили як посередники в чорноморській торгівлі. Південно-східня торгівля йшла переважно з Білгородом (згадати польсько- литовські замки й порти: Чорний город над Дністром та Каджібей — на місці сучасної Одеси). Крім того торгівля велася з Кримом, переважно з Каффою. Шлях на Хотин, Сучаву, Яси зв'язував Кам'янець з Волощиною. Торгівля ця набуває значення в ХIV-ХIV ст. Через Волощину йшов товар східній — татарський та турецький. З півдня вивозили шовк, дорогоцінні матерії, ювелірні вироби, дорогоцінне каміння, вина, коріння, солодощі, риж, овочі, рибу, худобу, шкіри, сап'ян тощо. Були торговельні зв'язки Галичини з Угорщиною. Король Людвик у грамоті 1344 року згадує купців, що приходять з Руси на Угорщину. З Угорщини забирали вони коней, металеві вироби тощо.

З XIII ст. нав'язуються стосунки з німецькими містами. Буг та Висла служили зручними шляхами, зв'язуючи Волинь та Галичину з Торунню і Кульмом, а пізніше — з Ґданськом, які стали повередшіками в торгівлі з Фляндрією та узбережжям Північного моря, північною Францією, Англією. У грамоті, що її року 1320 князь Андрій дав купцям Тору-ия, згадується, що вони мали привілеї ще за Юрія 1. Детько закликав німецьких купців оселятися у Львові. З листа Володимирської міської громади 1324 року до громади м. Штральзунду видно, що купці Володимира купували сукно у Фляндрії. Є багато вказівок на те, що німецькі купці мешкали у Львові, Володимирі, Сяноку та інших містах їздили купці через Західню Україну до Кракова, Німеччини, Нюрнбергу, до Італії. Нюрнберзький купець другої половини XIV ст. в своєму щоденнику порівнює вагу в Тані, Львові та Нюрнберзі. Краківські купці, мавши привілеї, експортували в Україну багато різного роду виробів. Перше місце належало сукнам з Фляндрії, Англії, Італії, дешевшим — з Німеччини, Моравії. Сукна мали широкий збут, бо, крім шляхетства, носили сукняний одяг міщани і духовенство. Багато довозили полотна з Фляндрії, Німеччини, Чехії, різної галянтерії — панчіх, рукавиць, шапок, чобіт. Із Заходу довозили вина, цукор, пиво, колоніяльні товари, папір, книжки, парчу. Польський уряд старався змонополізувати закордонну торгівлю в руках поляків і спрямувати її на Краків, Люблин, інші міста. В 1354 році Казімір надав краківським купцям , який забезпечував їм монопольне право на товари, і тому шльонські, вроцлавські та німецькі купці мусіли купувати кравари тільки через польських купців. Тоді німецькі та вроцлавські купці знайшли шлях через литовські землі: з Торуня на Володимир та Львів. Року 1390 пруську границю остаточно замкнено. Це тяжко відбилося на Волині та Галичині. Лише після інтеграції Польщею Західньої Прусії р. 1466 пруські міста торгівлі з Угорщиною, Руссю, Моравією, Шльонськом, Австрією, Саксонією та Волощиною. Але цілком направити ж неможливо: торговельні зносини Руси з пруськими міст розірвані. Ліпше стояла справа із Шльонськом. Вроцлавські купці, обминаючи Краків, не припиняли стосунків з Україною — Луцьком та Львовом, Львів, який отав головним торговельним осередком Руси, втративши західню торгівлю, намагався тримати в своїх руках східню. Після довгої боротьби він дістав монопольні права на торгівлю з півднем та сходом. Тніпі міста мали право купувати ті товари тільки з рук львівських купців. Конкурентом Львова в південній торгівлі був Кам'янець, який до XVI ст. зберігав значення транзит ного осередку; каравани йшли на Московщину через Київ на Луцьк, на Волощину та Туреччину.

На Волині Володимир втрачає псріпенство в торгівлі, яке з XV ст переходить до Луцька, як й визнаної столиці. Луцьк став головним осередком південної торгівлі, підтримує зв'явки з білоруськимі полями, з балтицьким Помор'ям.. Але він не спромігся сконце вати шляхи біля себе, як Львів, а головно — не здобув моно ного права торгувати закордонними товарами, як Краків та Львів. Цікаве поршняння мита, що його платили урадові міста де року; Берестя — 1100 кіп, Київ — 950 кіп, Володимир — 150 кіп. наприкінці XV ст.: Київ — 750, Луцьк — 500, Берестя — 430, Володимир — 60; на початку XVI ст,; Луцьк — 800, Київ — 700, Береста — 500, Володимир — 6О. З часом зростав імпорт з Московії. Звідти головним чином вивозили дорогоцінні хутра соболів, горностаїв, куниць, темнобурих та срібних лисів, «рибій зуб» (моржеві ікла), вичинені шкіри тощо. Всі ці речі транспортовано на Захід, де був великий попит, зокрема на соболів, горностаїв, які вважали конечною ознакою одягу володарів («мантії» на горностаях). Внаслідок усякого роду перешкод, високого мита, ускладнень транспорту, торгівля України занепадає, а за рахунок її зростає транзитна торгівля Венеції та взагалі Італії, яка опановує північний ринок, спроваджуючи туди східні товари, що мали йти через Україну. Одночасно занепадає транзит московських товарів, коли вони знаходять простий шлях через гирло Неви. Проте, водночас із зростанням визиску селянської праці та поширенням шляхетських фільварків у XVI ст., центр ваги експорту переноситься з транзитних товарів на продукти місцевого господарства, головно лісових товарів та збіжжя; в той час як експорт худоби, шкіри, воску йде в напрямку на Люблин-Шльонськ, експорт збіжжя та лісу — в напрямку ґданська сплавами Вислою.

Внутрішня торгівля України, переважно продуктами рільництва та ремісничими виробами, відбувалася на постійних торгах у селах та містечках в неділі, а іноді й серед тижня. «Торговища», як і раніше, були місцем, де оголошувано різного роду повідомлення, накази тощо. Крім торгів, на яких відбувалися купівля-продаж у певні дні та години, в містах були постійні крамниці, де торгували матерією, хлібом, ювелірними речами, посудом, замками, гребінцями і т.п. — також вином і горілкою. В середині XVI ст. у Крем'янці було 70 крамниць, в Луцьку – 40, у Холмі — 20. Внутрішня торгівля, як і зовнішня, була обмежена всякого роду регляментаціями та заборонами, які гальмували її розвиток. Ці обмеження йшли на користь фіска, держави, а також упривілейованих міст та містечок. Наприклад, сіль із найбагатших соляних копалень в Коломиї вільно було продавати лише в тому місті, і то тільки коломийським міщанам. Щоб купити сіль на склад у Белзі чи Крем'янці, купці, що їздили по сіль, мусіли продавати там свої товари. Таку монополію здобув і Пинськ. Подібні монополії були у Великому Князівстві Литовському на лісові товари. Для Волині та Побужжя були склади в Бересті. Крім державних мит, власники маєтків, через які проходил) шляхи, стягали мита в свою користь. Таким чином, торговельні валки примушені були шукати незаконних шляхів, щоб уникнути «драчів». Шляхтичі користалися, крім того, правом безмитної торгівлі якщо могли довести, що везуть товар не на продаж, а для власного вжитку. В 1545 році переведено ревізію і виявлено 40 пунктів, де стягалося незаконні мита. Цікавий приклад з королівських люстрацій-ревізій в Сяніцькій землі 1564 року: «... велика сила шляхтичів ув'язалися до великого купецтва під плащиком домової потреби і, купуючи в великім числі худобу й коней, переганяють їх через границю, а мита давати не хочуть». Деякі з більших міст звільнено від державного мита: Львів, Київ, Луцьк, Межибож, Тернопіль.

Велике значення в економіці мали ярмарки, що їх на підставі привілеїв влаштовувано по містах та більших містечках раз, а то й кілька разів на рік. Здебільшого ярмарки відбувалися на великі свята — на Різдво, на Водохрищі, на Зелені Свята, св. Миколая, св. Михайла, Першого, Другого Спаса, на Пречисту, Усігіння Богородиці чи народження ії тощо. Бували ярмарки триденні, тижневі, а деякі тривали навіть по кілька тижнів. Найбільші ярмарки в Західній Україні були в Ярославі. Вони відбувалися на запусти, на Усігіння та на Андрія і стягали купців від Балтицьких до Чорноморських берегів. Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. біскуп П'ясецький уважав їх найбільшими в Европі, після ярмарків у Франкфурті над Майном. Під час пожежі 1625 року загинуло на одному з таких ярмарків товару на 10 мільйонів злотих. До Ярослава приїздили купці німецькі, чеські, польські, турецькі, вірменські. Приганяли по 40 тисяч волів, 20 тисяч коней. Коней і худобу приганяли на ярмарки до інших міст також з Угорщини. Великі ярмарки бували в Ряшеві, Перемишлі, Коросні, Сяноку. Туди приїздили купці з Угорщини, Шльонську. Далі на захід великі ярмарки бували у Львові, Снятині, Луцьку, Кам'янці. На львівські ярмарки — два на рік — приїздили купці німецькі, угорські, грацькі, волоські, вірменські, татарські, турецькі. Ці ярмарки постачали на всю Польщу шовкові матерії, віск, мед та вина.