Главная Банковское дело Книги Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

2.4. Форми забезпечення повернення банківських позик

Під формою забезпечення повернення банківської позики варто розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю цього джерела.

Основною передумовою повернення банківської позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації прокредитова-ного об'єкта. Але будь-яка кредитна операція пов'язана з певним ризиком, тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе одержати достатню суму цільових грошових надходжень, доходу, прибутку й тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, у банківській практиці використовується два джерела погашення позик — первинні й вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, достатньо закріпити у кредитній угоді первинне джерело погашення позики. Але такі клієнти не домінують у загальній масі позичальників, тому здебільшого банки змушені застосовувати поряд із первинними також вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позик:

• заставу;

• гарантію;

• переуступку (цесію) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

• іпотеку;

• страхову угоду (поліс).

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, застережена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

• високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в кошти;

• здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позикою);

• стабільні ціни;

• низькі витрати щодо зберігання й реалізації;

• легкий доступ для контролю.

Кредитор-заставоутримувач має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов'язання не буде виконано. Кредитор має право в разі невиконання боржником-заставником забезпеченого заставою зобов'язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше від інших кредиторів боржника.

Застава має забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату відсотків і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позики.

2.5. Методи управління кредитним ризиком

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

• нездатність позичальника створити адекватний грошовий потік;

• ризик ліквідності застави;

• моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать такі:

• надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

• надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців, які знають особливості багатьох галузей економіки;

• валютний ризик кредитного портфеля;

• структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

• рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать:

1) аналіз кредитоспроможності позичальника;

2) аналіз та оцінка кредиту;

3) структурування позики;

4) документування кредитних операцій;

5) контроль за наданим кредитом і станом застави. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного

застосування, оскільки водночас вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізувати кредитний ризик, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1) диверсифікація;

2) лімітування;

3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.