Главная Прочие дисциплины Основи охорони праці - Керб Л.П.

Основи охорони праці - Керб Л.П.

Тема 5. Основи техніки безпеки

5.1. Методичні поради до вивчення теми

Розглядаючи тему, слід знати сутність поняття техніки безпеки, яке визначається як система організаційних і технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів.

Як уже зазначалося, в небезпечних зонах діють або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоров’я людини.

При цьому стан умов праці, за якого виключена дія на людей небезпечних і шкідливих виробничих чинників, називається безпекою праці.

У сучасних умовах нестабільності виробництва, спрацьованості основних фондів поряд із забезпеченням безпечного стану устаткування та виробничого середовища особлива увага з боку керівництва підприємства та його підрозділів повинна приділятися підвищенню надійності людського фактора. Слід не лише підносити якість навчання та інструктажу персоналу з питань охорони праці, а й проводити повсякденну виховну роботу щодо формування у працівників усвідомлення необхідності безпеки в усіх їхніх діях. Людина повинна навчитися постійно оцінювати кожний свій крок, кожну дію з погляду безпеки для себе та інших.

Опитування робітників показало, що, на їхню думку, причинами травматизму є: недоліки в організації праці та стан обладнання, недодержання правил безпеки, поганий настрій працівника, втома, конфлікти в колективі і з начальниками, нешанобливе ставлення керівників до підлеглих, незадовільний психологічний клімат. Важливе значення мають також особисті властивості самої людини як працівника — активність, акуратність, витривалість, рухливість, спритність, імпульсивність, свідомість, самокритичність, систематичність, самостійність, уважність, пам’ять, добрий зір, слух, фізичне та психічне здоров’я (або їх відсутність). На роботі людина може перебувати в збудженому чи пригніченому стані, а для ефективної і безпечної праці вона має бути в оптимальному робочому стані. Тому кожен працівник повинен уміти перед початком роботи ввести себе в такий оптимальний робочий психологічний стан (ОРПС) і зберігати його до кінця робочого дня, а керівник — сприяти цьому. ОРПС для кожного працівника складається з трьох компонентів:

• кваліфікаційного;
• емоційного;
• фізичного.

Працівник повинен мати високу ділову кваліфікацію і перед початком роботи подумки уявляти всі деталі і послідовність наступної роботи та заходи безпеки, яких потрібно вживати при цьому, а також уміти створювати собі оптимальний емоційний позитивний настрій на роботі.

Оскільки сучасний науково-технічний прогрес вносить принципові зміни в усі сфери матеріального виробництва, необхідно визначити його вплив на умови і безпеку праці.

Так, атомна енергія, автоматизація й електроніка, хімізація, кібернетика, комп’ютеризація докорінно змінюють засоби і предмети праці, технологію, методи управління, змінюють і умови праці.

Процес поступової заміни природних функцій людини засобами техніки досяг особливої важливості в період сучасної науково-технічної революції. Запровадження дистанційного управління внесло новий елемент у взаємовідносини людини і техніки, який полягає у можливості винесення управління виробництвом за межі технологічного процесу і заміні безпосереднього нагляду за виробничим процесом контролем за станом сигнальних систем на пульті управління. А при застосуванні ЕВМ взагалі відпадає необхідність у спостереженні за сигнальними пристроями, оскільки ЕВМ сама аналізує сигнали надходження і дає вказівки виконавчим органам. Такий поділ оператора і реального стану технологічного процесу, заміна його системою кодів призвела до того, що оператор, на думку психологів, діє в реальному і в той же час у віртуальному світі — світі знаків, кодів, моделей, символів. Він позбавлений можливості реально сприймати керовані об’єкти, оскільки вони віддалені від нього або небезпечні для безпосереднього нагляду. Оператор несе реальну відповідальність, у нього виникають достатньо реальні емоційні хвилювання, але джерелом цих хвилювань є не реальний світ, що впливає безпосередньо на нього, а певна інформаційна модель цього світу.

Науково-технічний прогрес відбувається шляхом створення і впровадження принципово нових засобів праці, матеріалів і технічних процесів, що переважають за своїми техніко-економічними показниками попередньо створені, а також заміною в широких масштабах ручної праці машинами.

В більшості галузей промисловості науково-технічний прогрес викликає поліпшення умов праці, ліквідацію на багатьох підприємствах важкої ручної праці, запровадження нових ефективних засобів захисту на підприємстві. Інтенсивно розвивається інженерна психологія, що вивчає зв’язки конструкцій пультів управління важливими народногосподарськими об’єктами (атомними, гідро- електростанціями, аеропортами, енергосистемами і т. д.) з особливостями сприйняття і переробки інформації операторами.

Разом з тим, недостатнє використання можливостей науково-технічного прогресу, відсутність раціонального управління ним призводить у ряді випадків до погіршення умов праці.

Застосування досягнень науки і техніки в промисловості, виробництві, за рахунок механізації, електрофікації та автоматизації виробничих процесів, застосування програмних пристроїв, рахунково-вирішуючих і електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем управління (АСУ) змінюють умови і характер праці людини. Все це незворотньо тягне за собою комплекс проблем у взаємовідносинах людини й техніки.

Тому існує ряд проблем при використанні результатів науково-технічного прогресу. Насамперед потрібні висококваліфіковані працівники з необхідними знаннями. Сучасне виробництво потребує все більше кваліфікованої робочої сили. Навчання робітника стає все більше складним, довготривалим і дорогим.

Крім того, кількість одночасно керованих об’єктів викликає збільшення обсягу інформації, значно ускладнює аналіз і оцінку виробничого стану, приводить до підвищення нервово-психічних навантажень. Твердження про те, що механізація і автоматизація трудових процесів полегшує фізичну працю, нині потребує певної конкретизації. Безумовно, якщо оцінювати важкість праці лише за величиною енерговитрат, то праця людини, яка обслуговує сучасні машини, складні технічні комплекси, конвеєрні лінії, різні види транспорту, може вважатися легкою. Але високомеханізована праця здійснюється в умовах обмеженої рухомості, пов’язаної з тривалою м’язовою напругою, а це викликає чималу втому. Праця людини в умовах надзвичайного нервового напруження і тривалого статистичного навантаження з обмеженою рухомістю призводить до виникнення неврозу, нервово-психічних і серцево-судинних захворювань.

У період переходу від часткової механізації до комплексної широкого поширення набула конвеєрно-поточна організація праці, пов’язана з монотонністю, що призводить до втомленості, зниження уваги, що сприяє росту травматизму і захворюваності.

Науково-технічному прогресу притаманне також поширення видів і числа небезпечних і шкідливих виробничих факторів, зокрема широке застосування в різних сферах діяльності токсичних речовин, величезна кількість яких (до 500 і більше) щорічно синтезується. Більшість з цих речовин має велику біологічну активність. Широке використання досягнень хімії привело до того, що значно збільшився контингент працівників, які використовують у процесі праці різні хімічні речовини. Прикладом може слугувати застосування пестицидів і міндобрив у сільському господарстві.

З іншого боку, небезпечність отруєнь значно зменшилась і на перший план вийшли проблеми, пов’язані з довготривалим впливом невеликих концентрацій шкідливих речовин, їх комбінованим впливом і можливими наслідками у віддаленіші строки, а також впливом на імунітет організму та його працездатність.

Підвищення технологічного рівня виробництва нерозривно пов’язано з широким використанням радіоелектроніки, радіозв’язку, телебачення, оптичної квантової електроніки та оптичних квантових генераторів. Усі ці пристрої, так як і установки, що генерують електромагнітні поля, є джерелами електромагнітного випромінювання, які зараз позначають єдиним терміном — неонізуюче випромінювання. Коло осіб, що підлягає впливу такого випромінювання, весь час розширюється.

Збільшення потужності і швидкості роботи обладнання, заміна традиційних технологічних процесів новими (електрохімічними, електрофізичними, ультразвуковими) призводить до зростання впливу на працівників таких шкідливих факторів, як шум, вібрація, ультразвук.

Крім того поява таких великих сучасних об’єктів, як атомні електростанції, транснаціональні нафтопроводи, морські бурові установки, хімічні комбінати, поряд зі значними економічними витратами може призвести до масштабних негативних наслідків у разі виходу їх з ладу. Людство не може відмовитися від досягнень цивілізації, але воно має запобігати катастрофам або зменшувати їх наслідки шляхом ефективного використання сучасних методів і засобів, одним з яких є неруйнівний контроль і технічна діагностика. Протягом останнього десятиліття було досягнуто високого ступеня розвитку науки та техніки і чим складніші і науковоємніші виробництва ми створюємо, тим більше вони є небезпечними в разі їх неконтрольованості (особливо це стосується наукоємких виробництв із залученням енергії атома).

Тому неабиякої ваги набуває підвищення рівня безпеки праці.

Слід знати, чому необхідно постійно підвищувати рівень безпеки праці.

Три причини спонукають керівника підприємства займатися питаннями безпеки праці і вимагати цього від внутрішньовиробничих керівників різного рівня компетентності:

а) природний людський обов’язок по відношенню до своїх працівників;

б) мотиви економічного характеру;

в) вимоги відповідних правових норм.

При цьому ці три причини органічно взаємопов’язані.

Заходи з запобігання нещасним випадкам на виробництві мають насамперед уберегти працівника від травми, хвороб, інвалідності (а то й від смерті) і тих негативних наслідків, що з усього цього випливають.

Крім того, нещасні випадки завдають чималих матеріальних збитків, негативно позначаються і на добробуті окремої людини, і зменшують ефективність економіки країни. Від нещасного випадку потерпають люди і виробничий капітал не тільки безпосередньо на місці аварії. Аварії та нещасні випадки тягнуть за собою безліч витрат, пов’язаних із відновленням ділянки виробництва, що вийшла з ладу. Ці кошти пішли б на щось інше, якби не трапилося біди.

Тому метою сучасної кадрової і соціальної політики є узгодження техніко-економічних вимог конкретного робочого місця з індивідуальними потребами кожного працівника. Ця самоочевидна вимога йде на користь як підприємцю, так і найманому працівнику.

Підприємствам, які усвідомили значення зусиль дотримання правил техніки безпеки, спрямованих на гарантування безпеки праці, крім усього іншого, ці зусилля обертаються доволі відчутною економічною вигодою. Немало підприємств підрахувало, що витрати на утримання штатних спеціалістів з безпеки праці, на придбання засобів захисту праці та ін. є справою самоокупною і навіть фінансово вигідною, бо все це веде до помітного зменшення аварій, нещасних випадків, захворювань, викликаних нездоровими умовами праці.

Слід зауважити, що на підприємствах, де ведеться посилена робота зі створення умов безпечної праці й дотримання правил техніки безпеки, серйозних аварій і нещасливих випадків трапляється небагато (мають місце переважно легкі травми) і обходяться вони підприємству дешевше. Таким чином, досвід багатьох підприємств підтверджує слушність думки про економічність добре налаштованої системи безпеки праці.

Загальні вимоги і норми безпеки за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів встановлюють стандарти безпеки праці, які забезпечують нормативну базу управління умовами праці.

Стандарти безпеки праці поділяються на міждержавні (ГОСТ), державні (ДСТУ), галузеві (ОСТ), стандарти підприємств (СТПССБП).

Державні стандарти охорони праці — це норми і правила, що поширюються на всі галузі господарства, незалежно від форми власності та виду діяльності: будівельні, санітарні норми й правила; правила розміщення електроустановок споживачів; правила дорожнього руху; положення «Про розслідування та облік нещасних випадків» тощо.

Міжгалузеві норми і правила — це такі, що регламентують охорону праці в кількох галузях або в окремих видах виробництв.

Галузеві норми і правила розробляються на основі загальнодержавних, міжгалузевих законодавчих актів, норм та правил з урахуванням специфіки виробництва для певної галузі господарства та установи даної галузі.

Слід знати, що загальнодержавні, міжгалузеві та галузеві нормативні акти, стандарти, технічні умови охорони праці переглядаються у зв’язку з впровадженням досягнень науки і техніки, але не рідше ніж раз на 10 років.

Розглядаючи стандарти підприємств, слід відзначити, що вони розробляються за такими групами, як:

• організаційно-методичні;
• вимоги безпеки до виробничого устаткування;
• вимоги безпеки до технологічних процесів;
• вимоги до забезпечення працівників засобами індивідуального захисту.

Необхідно знати роль стандартів підприємств для забезпечення безпеки праці:

— стандарти підприємства з безпеки праці є законом підприємства, що підвищує відповідальність керівників та відповідних служб за охорону праці;

— вони дозволяють упорядкувати і систематизувати вимоги безпеки до устаткування, технологічних процесів;

— зосередити увагу не лише на виявленні причин травматизму і профзахворюваності, а й створити умови для зниження травматизму і профзахворюваності.

Впровадження стандартів на підприємствах, в установах та організаціях полягає у конкретній реалізації їх вимог у забезпеченні безпеки праці.

Стандарти впроваджують згідно з комплексними заходами з досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії, розробленими на основі обстеження устаткування, технологічних процесів, фактичного санітарно-технічного та протипожежного стану робочих місць.

Розглядаючи техніку безпеки, виділяють такі поняття, як безпека праці, безпека умов праці, безпека виробничого процесу, безпека виробничого устаткування. Для ознайомлення з цими поняттями потрібно ознайомитися з підручником Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. «Основи охорони праці». Розділ 2 «Основи безпеки праці в галузі», розділ 4 «Техніка безпеки» навчального посібника «Безопасность жизнедеятельности» под ред. проф. Э. А. Арустамова; розділ 3 «Основи техніки безпеки» підручника В. Н. Жидецького, В. С. Джигирей, О. В. Мельникова «Основи охорони праці».

Вимогам, що їх робота висуває до робітника, мають відповідати робоче місце і знаряддя праці. Працівник повинен мати засоби і можливості формування свого трудового середовища.

Слід мати на увазі, що безпека праці досягається забезпеченням безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, а також будівель та споруд.

Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проектування, виготовлення та експлуатації різних об’єктів виробничого призначення.

Будівлі, споруди підприємств повинні відповідати будівельним нормам і правилам, санітарним нормам проектування промислових підприємств СН 245-71, а також галузевим нормативним документам.

Щодо безпеки виробничого обладнання, то його слід охарактеризувати як властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Конструкції машин і виробничого обладнання повинні проектуватися так, щоб вони не були джерелом несприятливого впливу на людину. Це означає, що конструкції обладнання мають відповідати вимогам підтримки на робочому місці санітарно-гігієнічних вимог праці на рівні нормативів, які встановлені законодавством про охорону праці. В проектуванні конструкцій машин і виробничого обладнання повинно враховуватися також забезпечення його обслуговування в сприятливих для працівника позах, із застосуванням зусиль, траєкторії, швидкості і кількості рухів суглобів у фізіологічно допустимих позах.

Вимоги виробничої ергономіки випливають з особливостей нормального функціонування органів чуття людини, наприклад: фізіологічної обумовленості кута зору, рівня інтенсивності сигналу, обсягу інформації, що її працівник має сприймати й переробляти. Це значить, що конструкція обладнання повинна відповідати анатомо-фізіологічним і психологічним особливостям будови і функціонування органів людини.

Вимоги безпеки виробничого обладнання викладені у міждержавних стандартах, наприклад: ГОСТ 12.2.003-91. «ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности»; ГОСТ 12.2.049-80 «ССБТ. Оборудование производственное. Общие эргономические требования»; ГОСТ 12.2.062-82 «ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитные».

Рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується технічними та організаційними заходами, проведенням атестації робочих місць, контролем за станом і експлуатацією обладнання, проведенням згідно з графіком планово-запобіжних ремонтів.

Особливе значення має забезпечення пожежної безпеки.

Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки, є Закон України «Про пожежну безпеку», прийнятий 17 грудня 1993 р. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.

Пожежна безпека виробничих об’єктів забезпечується: правильним вибором ступеня вогнестійкості об’єкта та межі вогнестійкості окремих елементів та конструкцій; огородженням та бункеруванням вибухонебезпечних ділянок або розміщенням їх у захищених кабінах; використанням систем активного стримування вибуху; використанням легкоскидуваних конструкцій у будинках та спорудах; застосуванням систем протидимного захисту; забезпеченням безпечної евакуації людей; застосуванням засобів пожежної сигналізації, оповіщення та пожежогасіння; організацію пожежної охорони об’єкта, газорятувальної та гірничорятувальної служб.

Велике значення при забезпеченні заходів пожежобезпеки має оцінка пожежної безпеки виробництв. Для раціонального проектування будинків та споруд необхідно передусім встановити категорію пожежної безпеки виробництва. Виробничі споруди поділяються на шість категорій: А, Б, В, Г, Д, Е.

Категорія А (вибухопожежонебезпечні виробництва) включає виробництва, які мають горючі гази з нижньою контраціонною межею спалахування в повітрі 10% і менше, рідина з температурою спалаху до 28?С (якщо з вказаних газів та рідини може утворюватися вибухонебезпечна суміш в обсязі, який перевищує 5% обсягу повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухнути та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.

До категорії Б (вибухонебезпечні виробництва) належать виробництва, що мають горючі гази з нижньою контраціонною межею спалаху в повітрі більше 10%; рідини з температурою спалаху від 28 до 61?С; рідини, нагріті в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючий пил або волокна з нижньою межею спалаху 65 г/м3 і менше, якщо вказані гази, рідини та пил можуть утворювати спалахонебезпечні суміші в об’ємі, який перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні.

Категорія В (пожежонебезпечні виробництва) — виробництва, які мають рідини з температурою спалаху, вищою 61?С; горючий пил або волокна з нижньою межею спалаху більше 65 г/м3; тверді горючі речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, повітрям або один з одним лише горіти.

Категорія Г — це виробництва, які мають негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному чи розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевого тепла, іскор та полум’я; тверді речовини, рідина та гази, що згоряють або утримуються як паливо.

До категорії Д належать виробництва з непожежонебезпечними технологічними процесами, де є негорючі речовини і матеріали в холодному стані.

До категорії Е (вибухонебезпечні виробництва) належать виробництва, де є горючі гази і вибухонебезпечний пил у такій кількості, при якій з них можуть утворитися вибухонебезпечні суміші в обсязі, що перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні, в якому за умов технологічного процесу можливий лише вибух (без подальшого горіння); речовини, які здатні вибухати (без подальшого горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.

Категорії виробництв за пожежною небезпекою більшою мірою визначають вимоги до конструктивних і планувальних рішень будівель та споруд, а також інших питань забезпечення пожежо- та вибухобезпечності.

Умови розвитку пожежі в будівлях та спорудах багато в чому визначаються ступенем їх вогнестійкості. Ступенем вогнестійкості називається здатність будівлі (споруди) в цілому опиратися руйнуванню під час пожежі. Будівлі та споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на п’ять ступенів (І, ІІ, ІІІ, ІV, V). Ступінь вогнестійкості будівлі залежить від спалаху та вогнестійкості основних будівельних конструкцій і від межі поширення вогню по цих конструкціях.

При будівельному проектуванні промислових підприємств з погляду пожежної безпеки генеральні плани мають: забезпечувати необхідні безпечні відстані від межі підприємства до сусіднього підприємства, населеного пункту, полоси магістральних залізничних доріг і водних шляхів; передбачати правильне зонування будівель і споруд з урахуванням їх призначення та інших ознак; відповідати встановленим протипожежним розривам між будівлями і спорудами.

Під час пожежі чималу небезпеку становлять продукти горіння (дим), які містять отруйні, а часом і вибухонебезпечні речовини. Для їх виведення створюються димові люки, що забезпечують спрямоване видалення диму, незадимленість суміжних приміщень, полегшують виявлення осередку пожежі.

Згідно з чинним законодавством власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов’язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;
• розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, здійснювати постійний контроль за їх виконанням;
• забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
• організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо забезпечення виконання цих правил;
• тримати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
• створювати в разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та мати необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється;
• здійснювати заходи з упровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;
• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання;
• проводити розслідування випадків пожеж.

Необхідно зазначити, що з метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії:

— засоби колективного захисту;

— засоби індивідуального захисту.

Слід ознайомитися з цими засобами.

Класифікація засобів колективного захисту наведена у ГОСТ 12.4.125-83 «ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация».

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Керівник підприємства (власник) зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

До засобів індивідуального захисту належать: костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, засоби дерматологічні захисні, засоби захисту комплексні.

Видача спецодягу та інших засобів індивідуального захисту здійснюється відповідно до типових галузевих норм безплатної видачі робочим та службовцям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Контроль за застосуванням типових норм безплатної видачі цих засобів покладено на Департамент державного погляду за додержанням законодавства про працю.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту обліковуються на підприємствах як засоби в обігу незалежно від їх вартості і терміну служби (Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 (ЗП. 1993, № 9, с. 186)).

Неабияке значення має професійний добір працівників.

Здійснення професійного добору працівників передбачене ст. 19 Закону «Про охорону праці» і спрямоване на реалізацію одного з найважливіших принципів державної політики в галузі охорони праці — пріоритету життя та здоров’я людей відносно результатів виробничої діяльності.

На виконання цього закону наказом Міністерства охорони здоров’я та Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. № 263/121 затверджено Перелік робіт, де необхідний професійний добір. У ньому зазначені види робіт та психофізіологічні показники для професійного добору. Перелік є керівним документом для підготовки спеціалістів з відповідних професій. Отже, тепер є певна законодавча і правова база для проведення професійного добору працівників на підприємствах різних форм власності. Профдобір є однією з найважливіших складових комплексу профілактичних заходів зі збереження здоров’я працюючих, який включає також контроль за проектуванням нових технологій та виробничого устаткування, застосування раціональних режимів праці та відпочинку і засобів індивідуального захисту, ефективне медичне обслуговування, передбачає зниження можливих економічних втрат у зв’язку з травматизмом та профзахворюваністю.

Значення цих заходів тепер зростає у зв’язку з запровадженням соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань. Тому для широкого впровадження профдобору на підприємствах необхідні наукове обґрунтування та детальна розробка механізму реалізації його у вигляді системи заходів.

В основі психофізіологічного професійного добору — забезпечення адекватності вимог, які висувають фактори умов праці, психофізіологічним можливостям людини. Тому він має здійснюватися з попередніми (під час приймання на роботу) та періодичними (в процесі трудової діяльності) медичними оглядами.

Визначаючи професійну придатність, потрібно враховувати наявність відповідних потенційних професійно значущих властивостей, таких як:

• індивідуальні особливості людини для можливості виконання конкретного виду трудової діяльності, тобто відповідність її фізичних та психологічних властивостей характеру майбутньої праці;
• відповідність рівня підготовки та професійного досвіду вирішуваним виробничим завданням;
• стійкість установки на виконання даного виду робіт (зацікавленість, почуття обов’язку тощо).

Виходячи з характеру вимог (особливості трудового процесу, чинники небезпеки, нервові та фізичні навантаження, шкідливі фактори виробничого середовища), які постають перед людиною в умовах виробництва, професійний добір може ставити за мету піднесення успішності професійної діяльності та освоєння професії, а також профілактику нещасних випадків і професійних захворювань.

Створення системи професійного добору для широкого впровадження на промислових підприємствах (див. рис. 5.1) має передбачати виконання ряду найважливіших завдань в межах країни та в межах окремого підприємства.

 Рис. 5.1. Система професійного добору працівників

Одне з найважливіших завдань щодо здійснення профдобору — необхідність централізованого вирішення питань оснащення апаратурою, в тому числі ряду приладів промислового виробництва для психофізіологічних досліджень.

Організація кабінетів профдобору на підприємствах дасть можливість ефективніше використовувати як відомі, так і нові підходи до профілактики профзахворювань і може бути одним з елементів реформування системи медико-санітарного обслуговування працівників на промислових підприємствах. Так, рівень специфічної адаптації до впливу тих чи інших шкідливих факторів, який визначається під час періодичного професійного огляду з застосуванням цих засобів, можна використати як об’єктивний критерій допустимих строків роботи у шкідливих умовах, якщо врахувати, що рівень виснаження адаптаційно-компенсоторних механізмів відтворює передпатологічний стан. Це дасть можливість обґрунтовано переводити робітників з метою запобігання профзахворюванням на робочі місця, не пов’язані з впливом шкідливих чинників, при збереженні заробітної плати за допомогою заходів соціального страхування відповідно до положення ст. 11 Конвенції № 148 МОП (1997 р.). Крім того, використання інформації про функціональну надійність організму за індивідуального аналізу травматизму дасть можливість встановити справжню причину підвищення травматизму працівників. Ця причина може бути зумовлена погіршенням стану професійно важливих функцій у зв’язку з тривалим впливом небезпечних і шкідливих факторів виробництва, а не лише з недостатнім додержанням правил техніки безпеки. Одержані дані підтверджують, що в працівників зі стажем 5—9 років та понад 15 років найбільшою мірою виявляється залежність показників виробничого травматизму від стану функціональної надійності організму. Це зумовлює необхідність правильного вибору профілактичних заходів для підвищення їх ефективності.

Відомості про рівень специфічної адаптації організму можуть бути використані також як об’єктивний критерій тривалості трудового контракту роботи в шкідливих умовах (при запровадженні контрактної системи приймання на роботу), що буде дійовим фактором не лише поліпшення умов праці на робочих місцях та використання засобів індивідуального захисту, а й стимулом до ведення працівниками здорового способу життя.

Крім того, показники стану індивідуальної чутливості та рівня специфічної адаптації можуть бути використані під час розслідування профзахворювань на підприємстві, особливо в разі виявлення їх на ранній стадії розвитку або при роботі в умовах допустимих рівнів шкідливих факторів. Це дасть можливість мати об’єктивні дані про підвищену індивідуальну схильність до розвитку профзахворювань, а не лише передбачати її наявність.

Таким чином, наведені дані про наукове обґрунтування та значну ефективність професійного добору працівників під час приймання на роботу та періодичного професійного огляду в процесі роботи з застосуванням розроблених способів, а також багатоплановість можливого використання результатів тестування в діагностиці, аналізі та розслідуванні випадків профзахворювань і травмування, розробці та здійсненні першочергових профілактичних заходів свідчать про необхідність прискорення розробки та широкого впровадження системи професійного добору працівників.