- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная Банковское дело Книги Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М. |
Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.
4.2. Види кредитних установ
Кредитні установи поділяються за такими критеріями:
• за формою власності — на державні та приватні;
• за формою організації — на такі, що мають власну справу (один власник), товариство (власники — партнери), корпорацію (є юридичною особою, капітал якої відокремлений від капіталу власників);
• за виконуваними операціями — на універсальні та спеціалізовані (лізингові, страхові компанії та ін.);
• за територією діяльності — на міжнародні (МВФ, МБРР, Європейський фонд розвитку), регіональні та національні (пов'язані з національною кредитною системою, що сприяє розвитку державних кредитних інститутів);
• за суттю та виконуваними функціями у кредитній системі — на національні (центральні), комерційні банки, спеціальні фінансово-кредитні інститути.
Сучасний комерційний банк виконує близько ста взаємопов'язаних операцій і послуг. Банки оперують здебільшого чужим капіталом, тому масштаби кредитування та інвестування банківських коштів залежать від спроможності кредитної установи залучити вільний грошовий капітал і заощадження. Водночас із розвитком банківської системи залежність активних операцій від пасивних послаблюється внаслідок розширення практики створення фіктивних депозитів при кредитуванні клієнтів. У такому разі пасивні операції виникають на базі активних. Однак цей процес має недоліки, зумовлені як структурою операцій комерційних банків, їх ліквідністю, так і станом господарської кон'юнктури, фазою економічного циклу. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційного банку має невелику питому вагу в сукупному капіталі (його використовують для страхування інтересів вкладників). У всіх країнах світу значення показника капітал/активи, який регулюється державою, коливається в межах 0,04—0,08.
Крім загального зв'язку активів і пасивів існує залежність між окремими видами операцій. Конкуренція між банками змушує їх боротися за клієнта через запровадження нових форм обслуговування, надання супутніх послуг (навіть безкоштовно). Відкриття поточного рахунку супроводжується виконанням операцій з розрахунку і безготівкового перерахування коштів, видавання короткострокових кредитів (у вигляді овердрафту), використання кредитних карток, автоматів для одержання або внесення грошей у неробочі години.
Регулярні кредитні зв'язки між банком і позичальником спонукають банк інвестувати капітал клієнта в цінні папери, виконувати для нього комісійні та посередницькі операції, приймати його майно в управління на довірчій основі, здійснювати розрахунки. Банк, надаючи додаткові послуги, залучає і дрібних вкладників, які звичайно мають переважне право одержувати або пролонговувати кредит.
4.3. Спеціальні фінансово-кредитні інститути
Крім банків до кредитної системи входять спеціальні фінансово-кредитні інститути (ФКІ). У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківськими ФКІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні, фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ належать каси взаємодопомоги, ломбарди, пенсійний фонд, органи державного та акціонерного страхування.
Каса взаємодопомоги — це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги. Каси створюються при профспілкових організаціях працівників і службовців — для членів профспілки, у колгоспах — для колгоспників, у відділах соціального забезпечення — для пенсіонерів.
Управління касою взаємодопомоги здійснюється загальними зборами 17 членів і обраним на них правлінням. Члени каси сплачують вступні та щомісячні членські внески у встановлених розмірах.
Кошти каси взаємодопомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довго- (до шести, в окремих випадках — до 10 міс.) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. Граничні розміри позик встановлюються правлінням каси, зокрема довгострокових — залежно від суми внесків, нагромаджених членами каси.
Позики надаються без стягнення відсотків за їх використання. У разі несвоєчасного повернення позики стягується пеня у розмірі 1 % суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Тому, хто вибуває з членів каси, повертають його членські внески з відрахуванням його заборгованості з позики.
Ломбарди — це компанії, що мають кооперативну форму організації. їх капітал створюється за рахунок страхових платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній створюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від передбачуваної суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи збільшення страхової суми.
Ломбарди — це також кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна.
Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними і державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникам і службовцям. Кошти цих фондів створюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.
На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, що грунтується на стандартних умовах, система забезпечення робітників та службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховує при нарахуванні пенсії весь заробіток, а не його частину. Пенсія може обчислюватися на основі суми заробітку за кілька місяців перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи.
У пенсійних фондах акумулюються досить великі кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів. Пенсійні фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується в коротко- і довгострокові державні цінні папери.
Страхування здійснюється державними страховими комерційними організаціями, акціонерними страховими товариствами, страховими кооперативами, спільними страховими організаціями за участю іноземних страхових фірм. Діють також органи державного страхового нагляду.
Існує майнове і особисте страхування. Страхування здійснюють у двох формах — обов'язковій та добровільній. Майнове страхування розрізняють залежно від категорії страховиків, а також за видами застрахованого майна — страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур і тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.
Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне страхування, страхування пенсій, страхування на випадок смерті або втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняють особисте страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.
Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень із страхових операцій і фондів спеціального призначення.
Наприклад, в Україні у міру розвитку ринкових відносин виникають нові форми страхування, альтернативні державному. За аналогією із західними державами утворюються акціонерні та взаємні страхові компанії.
Кошти акціонерної страхової організації формуються через об'єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. Під час створення акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну грошову суму. Участь окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії на відміну від взаємних застосовують тверді тарифи.
Взаємні страхові компанії займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, дорогих споруд виробничого призначення і наданням їх в оренду з правом подальшого викупу.
Інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал створюється на акціонерній (пайовій) основі внаслідок акумулювання коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії є посередниками між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.
Доходи, одержані у вигляді процентів і дивідендів, окрім адміністративно-господарських витрат, формують прибуток інвестиційних компаній, який розподіляється серед акціонерів (пайовиків). Прибуток, одержаний від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується у резерв.
Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи — закритого і відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та купуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. До продажної ціни такої акції (паю) входить додаткова надбавка, як правило, у розмірі 6—9 %.
Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах позичковими коштами. Компанії відкритого типу мають право тільки залучати банківський кредит, а закритого типу — випускати також облігаційні позики.
З розвитком ринкових відносин інвестиційні компанії створюються в Україні.
Фінансові компанії — це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), здійсненні фінансових операцій. Вирізняють такі види фінансових компаній:
• з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування — надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців і дилерів зі знижкою (як правило, 7—10 %);
• які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту — надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця);
• що надають дрібні позички індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.
Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3—6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти промислових і торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою — населення. Фінансові компанії сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.
Досвід функціонування спеціальних фінансово-кредитних установ деяких розвинених країн у такій специфічній сфері, як житло, доцільно використати в Україні для розв'язання житлової проблеми.
У Франції діють товариства з питань житла за невисоку платню. З часів Другої світової війни вони володіють значною частиною соціального житла і здають його у найм. Проте зазначену діяльність не можна розглядати як фінансову.
Найстарішим фінансовим закладом у Франції, що працює в цій галузі, є Банк кредитування нерухомості, заснований у 1857 р. для полегшення придбання землі фермерами. Ця установа фінансувала великі містобудівні операції часів Другої Імперії. У XX ст. банк, не втрачаючи значення в галузі нерухомості, здійснює іпотечне фінансування придбання і будівництва житла, а також рефінансування деяких довгострокових інвестицій (для розвитку рибальського, річкового та повітряного транспорту).
Починаючи з 50-х років Банк кредитування нерухомості почав розподіляти пільгові кредити на придбання власності середнім класом, причому товариства з питань житла за невисоку платню фінансували будівництво житла, що здавалось у найм, для широких соціальних верств населення. Це змусило Банк кредитування нерухомості розширити фінансування будівництва у співробітництві з банками, що надають додаткові короткострокові кредити.
Банк кредитування нерухомості зберігає монополію на надання кредитів для інвестування у житло.
Банк "Енен" (філіал Суецької фінансової компанії), Європейський іпотечний банк (філіал Взаємного страхового товариства МДДР), Банк будівництва та громадських робіт, який як основний акціонер має досвід у цьому секторі і крім фінансування будівельних підприємств фінансує придбання житла, традиційно орієнтуються у діяльності на фінансування житла і будівництва. До цієї групи належить також Кредитна спілка для будівництва (ІІСВ), яка входить у Банківську компанію — велику приватну групу з питань спеціального кредитування.
У Німеччині діють ощадні каси з питань будівництва — "Баушпар-касен" — громадські або приватні заклади, що зберігають на пільгових умовах житлові заощадження з певним мінімальним терміном вкладання і надають кредити.
Крім того, у Німеччині налічується 27 приватних іпотечних банків — "Привате іпотекенбанкен", які надають довгострокові позики для фінансування будівництва та модернізації житла. Вони також надають кредити землям, містам, громадським організаціям, установам ЄЕС. Останніми роками цей вид діяльності істотно розширився.
В Італії діють заклади з питань кредитування нерухомості та будівництва (автономні відділення кредитування нерухомості великих банків та ощадних кас БНЛ, Неаполітанський, Сицилійський, Сардинський банки та ін.), спеціальні організації для фінансування громадських робіт (автономні відділення великих фінансових закладів, які фінансують будівництво житла).
У США будівництво кредитують переважно ощадно-позичкові асоціації, взаємні ощадні банки та страхові компанії.
Контрольні питання
1. Поняття кредитної системи.
2. Процеси, властиві кредитній системі.
3. Загострення конкурентної боротьби між кредитними інститутами в 70—80-х роках.
4. Види кредитних установ.
5. Взаємозв'язок банківських операцій.
6. Спеціальні фінансово-кредитні інститути.
Тести Зля самоконтролю
1. Поняттям кредитної системи є:
а) сукупність кредитно-розрахункових відносин та небанків-ських фінансово-кредитних інститутів;
б) банки та сукупність кредитних відносин, які вони організовують;
в) мобілізація тимчасово вільних грошей, їх використання та банки;
г) сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування та інститутів, які організовують ці відносини.
2. Конкуренція у банківській справі відбувається між такими установами:
а) банками і небанківськими фінансово-кредитними інститутами;
б) різного рівня банківської системи;
в) банками, банками і небанківськими фінансово-кредитними інститутами, небанківськими фінансово-кредитними інститутами;
г) різного рівня кредитної та банківської систем.
3. Активні операції банків — це:
а) операції, за допомогою яких банки формують власний капітал;
б) сукупність різних видів операцій — кредитних, розрахункових, довірчих та ін.;
в) операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал;
г) кредитні операції й такі, за допомогою яких банки формують свої ресурси.
4. Пасивні операції банків — це:
а) операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для виконання активних операцій;
б) операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для виконання кредитних операцій;
в) операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал;
г) операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення інвестиційних та інших активних операцій.
5. Кредитні установи групуються залежно від таких ознак:
а) економічної сфери застосування;
б) форми власності;
в) форми реєстрації;
г) форми організації;
д) території діяльності;
е) функцій і характеру виконуваних операцій; є) суті та функцій у кредитній системі.
6. Банківські операції — це:
а) розміщення власного та залученого капіталу;
б) кредитні операції і банківські інвестиції;
в) активні і пасивні операції;
г) співвідношення активних і пасивних операцій.
7. Банки можуть виконувати лише такі основні операції:
а) активні;
б) пасивні;
в) залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;
г) здійснення розрахунків та касове обслуговування;
д) усі відповіді неправильні;
е) правильні відповіді в), г); є) усі відповіді правильні.
8. Спеціальні фінансово-кредитні інститути — це:
а) жиробанки;
б) лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії;
в) пенсійні фонди;
г) федеральні фонди;
д) ломбарди;
е) авальні банки;
є) каси взаємодопомоги;
ж) усі відповіді правильні;
з) правильні відповіді б), в), г), д), є).
Created/Updated: 25.05.2018