Главная Экономика Книги Політична економія - Кривенко К.Т.

Політична економія - Кривенко К.Т.

2.5.3. Економічні суперечності джерело соціально-економічного прогресу.

Потреби, як ми з’ясували, є безмежними. У той самий час виробничі ресурси, які необхідні для виробництва продукції та послуг з метою повного задоволення потреб, завжди відносно обмежені. Отже, існує об’єктивно-суб’єктивна суперечність між безмежністю людських потреб і дійсними можливостями виробництва, які є відносно обмеженими. Схематично цю сукупність демонструє рис. 2.4.

Рис. 2.4. Об’єктивно-суб’єктивна суперечність між безмежністю людських потреб і дійсними можливостями виробництва

Основна проблема політичної економії як науки полягає в знаходженні способів чи шляхів розв’язання суперечності між бажанням людей задовольнити свої безмежні потреби і обмеженими можливостями виробництва в їх реальному задоволенні.

Саме з цією метою політична економія досліджує докорінні проблеми «що, як, скільки і для кого виробляти», намагається розв’язати їх теоретично (це її головна функція) та надати практичну допомогу відповідним державним і недержавним установам.

Прогресивному розвитку економіки сприяє суперечність між новим, що народжується в її системі, і старим, яке вже відживає. Саме нове і старе в економіці відображають перехід від одного якісного стану до іншого в процесі розвитку. Під новим розуміють не просто те, що виникає вперше, а головним чином, те, що має майбутнє, що за певних історичних обставин рухає і спрямовує економічний розвиток. Створені в 1930-х рр. колгоспи виступали як нове явище в системі аграрних відносин. Проте з’ясувалося, що колгоспи не є прогресивною формою організації відносин власності і виробництва. Вони виявилися неефективними, тобто непрогресивними формами господарювання. Це було однією з причин хронічного відставання сільського господарювання в колишньому СРСР, яке унеможливило розв’язання продовольчої проблеми.

Старе — це те, що гальмує дальший розвиток, обмежує поступ. У наш час до «старого» слід віднести монополію держави на всі засоби виробництва, на сільськогосподарські угіддя, директивне планування, планово-розподільну систему, так званий принцип демократичного централізму, галузеве управління, матеріально-технічне забезпечення. У наших умовах дійсно новим є те, що відповідає принципам сучасної соціальної змішаної економіки: регульоване ринкове господарство, сучасні форми приватної, колективної та державної власності, добросовісна конкуренція, підприємництво, акціонерні товариства, біржі та ін.

Становлення нового відбувається шляхом заперечення старого, через боротьбу з ним. Ця боротьба потребує часу, необхідного для розв’язання існуючої суперечності. Якщо розв’язання певної економічної суперечності затягується, вона може перетворитися в антагоністичну. Поява нового завжди є певним якісним стрибком, елементом розв’язання старих суперечностей і початком нових.

Нове економічне явище характеризується особливими рисами: воно є закономірним наслідком попереднього розвитку; нове вбирає все багатство, все позитивне зі старого; перетворює спадщину старого відповідно до умов, що змінилися; набуває таких властивостей, елементів зв’язку, які здійснюють рух уперед.

Нове, що виникло, — це невтрачена можливість дальшого прогресивного розвитку. Усі ці особливості породжують нове в економіці, прогресивний його розвиток. Слід завжди пам’ятати, що становлення нового в економічній системі перебуває в органічному зв’язку зі свідомістю людей. Саме завдяки наявності свідомості створюється можливість сприяти появі нового, його становленню або, навпаки, гальмувати цей процес.

Економіка України (як і все суспільство) перебуває в перехідному стані. З одного боку, вона несе в собі значні масиви старого, того, що було характерним для одержавленого соціалізму, а з іншого — в ній відбувається активний процес становлення принципово нових для постсоціалістчної країни соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. Важливим показником утвердження нового є роздержавлення основної частини державної власності на економічні ресурси і землю, поступова їх приватизація.

Утвердження нового означає поступальний рух суспільного виробництва, тобто його прогрес, суть якого полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш досконалого до найдосконалішого.

В основі соціально-економічного прогресу суспільства лежить: 1) підвищення рівня організації, яке виражається в здатності суспільної формації до самоорганізації, саморегулювання, самоуправління; 2) неухильне зростання масштабів виробництва, підвищення якості продукції, позитивні структурні зміни у продуктивних силах; 3) поступальний розвиток технологічного способу виробництва, а у зв’язку з цим науки, техніки і культурно-технічного рівня трудящих; 4) все більш повне задоволення матеріальних і культурних потреб кожної окремої людини.