special

Політична економія - Кривенко К.Т.

4.1.2. Суб’єкти та об’єкти власності.

Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Славнозвісний Робінзон Крузо не був власником, хоч мав певні речі у своєму вжитку, бо ні з ким було вступати у відносини їх відчуження. І коли випадок послав йому П’ятницю, він чинить просто: позбавляє П’ятницю прав економічної відособленості та юридичної самостійності, роблячи його членом єдиної сім’ї. Цим нехитрим актом Робінзон знищує саму умову появи власності.

Звичайно, робінзонада — економічний курйоз. Сучасне виробництво — колективне, і того, що міг собі дозволити запопадливий острів’янин — знищити відносини власності, — не можна досягти в суспільному виробництві за певних його умов. Щоправда, власність як відносини відчуження—присвоєння може зникнути і в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени такого суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт, тобто коли спільне виробництво закінчується не відособленим присвоєнням і споживанням суспільного продукту, а сумісним.

Так велося в прадавній первісній общині, де за обмежених матеріальних благ вони розподілялись рівномірно для підтримки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Так може трапитись і тоді, коли цивілізація сягне рівня наддостатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення. До речі, К. Маркс убачав протиставленість епохи комунізму світові приватної власності у протилежності між наявністю власності та її відсутністю. Таке порівняння подібне до того, що якби в нашому світі існував лише один колір, наприклад зелений, то ми не мали б поняття про кольори.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами.

Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці. (Див.: Корнієнко В. Суспільна власність як стратегічна мета // Економіка України. — 1993. — №1.)

Ознаки власності. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність — це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність — це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність — це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.



 

Created/Updated: 25.05.2018