Главная Политэкономия Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Французький варіант «змішаної економіки»

Французький варіант «змішаної економіки» принципово відрізняється від інших, і не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демократичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворотним, об’єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансформування суспільства вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х рр.) політики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складовими були:

— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінансових установ і посилення ролі державного сектора;

— посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націоналізованого сектора, довгострокового, середньострокового та поточного планування і програмування;

— участь трудящих у прибутках;

— співучасть трудящих в управлінні (підзвітність управлінських структур на всіх рівнях), регламентована суспільними угодами, розвиток самоуправління в господарському та територіальному планах;

— контроль за ціноутворенням;

— контроль за використанням ресурсів;

— протекціонізм стосовно національних виробників;

— державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— державний контроль за іноземними інвестиціями;

— розвиток системи соціальної допомоги, запровадження широкого спектра соціальних програм;

— контроль за розвитком культури та освіти.

Програма «соціально-економічної модернізації» сприяла виходу Франції з післявоєнної економічної кризи.

Зі зміною уряду внаслідок приходу до влади республіканців (1974) обраний курс був лише частково скорегований, уточнений, набув неоліберальних рис (система перерозподілу доходів через податки), але щодо основних складових він залишився таким самим. Певної корекції зазнала і програма соціалістів, які з 1971 р. домагаються перемоги на виборах. Соціалісти не вважають більше націоналізацію альтернативою ринковій економіці. Ринкові механізми розглядаються як умова формування «здорової» економіки, але «глобальним регулятором» проголошується план, який визначає орієнтири розвитку, забезпечує соціальну орієнтацію, визначає умови економічної рівноваги, є засобом боротьби з кризами, основним стабілізатором економіки. Планування має бути директивним, тобто безперервним і загальнообов’язковим, але будувати його треба на підставі угод на принципі демократичного централізму (державний план формується, виходячи з низових планів), воно не може поширюватись на заробітну плату, сферу торгівлі та послуг. Головним об’єктом планування мають бути інвестиції.

Відтак французька «змішана економіка», хоч і складається з кількох секторів — державного, колективного і приватного, але управляється за соціалістичним принципом.

Західнонімецькому «етатичному (державному) соціалізмові», скандинавській моделі «розподільчого соціалізму», лейбористській моделі «корпоративного соціалізму» французькі соціалісти протиставили модель «самокерованого соціалізму».

Наприкінці 70-х років могутня система соціальних гарантій у промислово-розвинених країнах дала змогу говорити про існування в цих країнах «соціально-демократичного консенсусу».

Із дальшим суспільним розвитком моделі змішаного економічного ладу трансформуються. Ці уточнення відбуваються під впливом боротьби між консервативними (неоконсервативними) та соціал-реформістськими течіями в економічній теорії. Особливих змін ці моделі зазнали в 80-ті рр., коли економіка Заходу стала перед необхідністю чергової структурної перебудови і на зміну концепції регульованої економіки прийшов монетаризм, несумісний з ідеєю прямого державного втручання.