Главная Финансы Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

Резюме

Основним призначенням інституційної структури фінансової системи є забезпечення максимальних передумов для мобілізації, інвестування та ефективного використання фінансових ресурсів. В Україні поступово формується сфера фінансового ринку, розвиваються всі його сегменти, урізноманітнюються форми і механізми залучення заощаджень. Однак у перехідний період неможливо забезпечити пропорційний розвиток усіх ланок. На почат­ковій стадії формування ринкового середовища перевага цілком обґрунтовано була і поки що залишається за банківською системою, яка має значно вагомішу роль, ніж ринок цінних паперів.

Головною передумовою ефективного функціонування фінансової системи є забезпечення раціонального господарювання. У процесі ринкових перетворень відбулася кардинальна реформа фінансового механізму підприємств, який сьогодні максимально наближений до умов ринкової економіки. Основою ринкових перетворень в економіці стала приватизація, що наближається до стадії завершення. Незважаючи на багато проблем і нереалізованих завдань, вона вирішила ключову проблему — роздержавлення власності. Проте про справжнього власника, котрий забезпечував би ефективну діяльність і надійну фінансову відповідальність, говорити ще зарано, оскільки поки що сформовано скоріше адміністративний капітал на основі відомчої приватизації.

Ринкова трансформація фінансів підприємств створила передумови для виходу на траєкторію економічного зростання, яке зафіксовано у 2000—2001 рр. Це хоча і значно запізнілий, але нарешті реальний ефект реформ. Водночас ситуація з забезпеченням реального сектору економіки фінансовими ресурсами дуже напружена, що ставить під загрозу перспективи і подальших реформ, і стабілізації економічного зростання. Це одна з ключових проблем, яку необхідно вирішувати негайно. Одним із найважливіших напрямів у розв’язанні даного завдання має стати всебічне сприяння розвитку національного капіталу і створення сприятливого інвестиційного клімату.

У процесі ринкової трансформації фінансової системи в Україні створена дієздатна дворівнева банківська система, яка забезпечує економічний сектор усіма видами банківських послуг. Національний банк України виконує всі функції, що покладаються на центральні банки. За доволі короткий термін йому вдалося налагодити надійну систему курсоутворення і забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Він розробляє і реалізує грошово-кредитну політику держави, здійснює керівництво банківською системою. Головне досягнення полягає в тому, що йому вдається практично завжди контролювати ситуацію на грошовому ринку держави. Комерційні банки повністю перейшли на ринкові принципи діяльності. Водночас державний вплив на їх функціонування, хоча і зменшується, але ще досить відчутний.

Основною проблемою банківської системи, що найбільше впливає і на функціонування усієї фінансової системи, є вкрай слабка її ресурсна база. Переважна більшість комерційних банків (68 %) мають незначні розміри оплаченого статутного капіталу — до 5 млн дол. США. Загальний ресурсний потенціал банківської системи становить лише близько 6 млрд дол США, що просто непорівнянне з потребами української економіки. Водночас відбуваються позитивні структурні зрушення в ресурсному потенціалі. Так, питома вага вкладів фізичних осіб досягла у 2001 р. 43 % порівняно з 14 % у 1995 р., що відбиває приплив реальних ресурсів, які раніше перебували за межами банківської системи.

Основним напрямом вкладення мобілізованих ресурсів є кредитування — у 2001 р. 83 %. Проте це пов’язано не стільки з прагненням забезпечити фінансові потреби економіки, скільки з нерозвиненістю фінансового ринку — інших можливостей вкладати гроші, по суті, і немає. Характерною рисою кредитного ринку України є все ще доволі високі процентні ставки — у 2000 р. середньозважена облікова ставка НБУ становила 30,6 %, а у 2001 р. — 19,7 %, ставки за кредитами комерційних банків відповідно 40,3 % 31,9 %. При цьому установлюється високий рівень маржі: різниця між процентними ставками за кредитами і за депозитами у 2001 р. становила 16,2 %. Подібна ситуація пов’язана з обмеженими оборотами, коли основним чинником формування прибутку є не обсяг наданих кредитів, а маржа. Водночас установилася стійка тенденція до зниження і процентних ставок, і банківської маржі. Так, з липня 2002 р. облікова ставка НБУ була встановл ена в розмірі 8 %.

Формування ринку цінних паперів в Україні в період трансформації фінансової системи, на відміну від інших її складових, починалося практично з нуля. Незважаючи на це, за п’ять років удалося створити як самий ринок, так і необхідну для його функціонування інфраструктуру. Безумовно, поки що цей ринок дуже обмежений і малопотужний, але він постійно розвивається і роль його зростає. Нині на ринку цінних паперів переважають фінансові векселі (більше половини обсягу торгів) і акції (трохи менше 1/3). Інші інструменти — депозитні, ощадні й інвестиційні сертифікати, облігації підприємств і державних позик — відіграють незначну роль. Сам ринок поки що переважно виконує невластиві йому функції вирішення проблеми неплатежів (фінансові векселі) і формування, а також перерозподілу власності в процесі приватизації. Основна ж функція — мобілізація фінансових ресурсів реалізується слабко.

Ключову роль на ринку цінних паперів відіграють акції, хоча вони і не посідають поки що провідного місця. Обсяги акціонерного капіталу і в номінальному, і в порівнянному обчисленні (з урахуванням знецінювання інвестицій унаслідок інфляції) неухильно зростають як у результаті розвитку приватизації, так і залучення ресурсів через додаткові емісії акцій. Переважна частина акціонерного капіталу — понад 90 % — концентрується в нефінансовому секторі.

Організований ринок цінних паперів в Україні охоплює лише 7 % його обсягів. Він включає 7 фондових бірж і 2 торговельно-інформаційні системи. І хоча на будь-якому ринку має бути конкуренція, подібна інфраструктура просто набагато перевищує незначні масштаби самого ринку. Первинний ринок обслуговують переважно біржі, вторинний — торговельно-інформаційні системи, на які загалом припадає більше половини організованого ринку. Подібні структурні пропорції пов’язані з тим, що багато суб’єктів ринку поки що протидіють його відкритості, боячись загубити контроль над рухом акціонерного капіталу. За п’ять років створена досить надійна обслуговуюча інфраструктура, — сформовані інституції професійних торговців, реєстраторів і створена Національна депозитарна система. Важливу роль у цьому процесі на початковому етапі відіграли комерційні банки.

Головним завданням подальшого розвитку ринку цінних паперів є його насичення реальним товаром — цінними паперами, які будуть вільно продаватися і купуватися за прозорості функціонування ринку і захисту інтересів дрібних інвесторів. Необхідна оптимізація структури ринку за всіма напрямами і за видами фінансових інструментів, за співвідношенням як між організованим і неорганізованим ринком, так і між біржовим і позабіржовим обігом, і за секторами економіки.

Процес формування страхового ринку України мав нестійкий характер — спочатку стрімке зростання чисельності страхових компаній, потім настільки ж значне їх скорочення. Фінансова криза і розвиток конкуренції привели до створення відносно дієздатних (наскільки це можливо в умовах України) страхових компаній. Обсяги страхового ринку розвиваються досить стабільно. Разом з тим поки що це один із найбільш обмежених сегментів фінансового ринку. Страхові платежі відносно ВВП становили на кінець 2001 р. трохи більше 1 %. У цілому страховий ринок охоплює менше 10 % страхових ризиків.

Недостатньо обґрунтованими є пропорції у використанні страхових платежів. У 2000 р. страхові виплати перевищували страхові платежі більше ніж у 5 разів. Це пов’язано з формуванням значних страхових резервів, які у 2,4 раза перевищували стра­хові виплати. Подібна ситуація, що пов’язана з завищенням страхових тарифів, украй негативно позначається на розвитку страхового ринку.

Суттєві зміни відбулися в структурі страхових послуг. Значно скоротилася роль добровільного особового страхування, яке у середині 90-х років охоплювало біля половини ринку і за страховими платежами, і за виплатами, а в останні роки — менше 1/10 за страховими платежами і менше 1/3 за страховими виплатами. При цьому істотно підвищилася роль добровільного майнового страхування, яке нині перевищує 2/3 за обсягом страхових платежів і становить майже половину за страховими виплатами.

Стабілізації страхового ринку України сприяє розвиток системи перестрахування. У 2000 р. було перестраховано біля половини всіх ризиків. Особливо важливим стабілізуючим чинником було те, що майже чверть усіх ризиків була взята на себе перестраховиками-нерезидентами. Одним з ключових завдань розвитку страхового ринку є формування його інфраструктури — розвиток системи посередницьких послуг через страхових брокерів і створення рейтингових агенцій.