Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

9.6. Військово-промисловий комплекс

Україна успадкувала від колишнього СРСР значний військово-промисловий комплекс (ВПК). До України відійшла майже третина колишнього союзного ВПК. Власне оборонна промисловість України представлена 700 підприємствами. Основу ВПК України на момент розпаду Союзу PCP становили 344 організації, в тому числі 205 виробничих об'єднань та організацій, із загальною чисельністю зайнятих 1 млн 450 тис. чол.

Серед підприємств ВПК в першу чергу підтримки потребують ті, які вже тепер або у найближчому майбутньому можуть бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Саме їм потрібна «фінансова ін'єкція». Так, в Україні достатній розвиток отримали радіоелектроніка, ракетно-космічна, танкова, суднобудівна та деякі інші галузі промисловості.

Особливістю української економіки є те, що комплекси налагоджених високотехнологічних виробництв, наявна висококваліфікована робоча сила, досить високі якість загальної та спеціальної освіти і рівень розвитку науки, значний інтелектуально-творчий потенціал суспільства були реалізовані переважно в системі ВПК. Його подальша деградація торкнулася понад 2 млн чол., які працювали на 2000 підприємствах, в науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро. При цьому українська частина союзного ВПК не мала замкненого циклу виробництва з більшості своїх виробів (70—80 відсотків кінцевої продукції випускалося в Російській Федерації і до 80 відсотків комплектуючих виробів постачались з інших союзних республік).

Ще одна особливість ВПК — розгалужена мережа закритих міст-невидимок, а також містоутворюючих номерних підприємств і науково-виробничих центрів. Такі потужні центри є практично в усіх великих і в ряді середніх міст України. Ці особливості певною мірою враховані при розробці Державної програми конверсії з метою залучення потенціалу ВПК до розвитку цивільного виробництва.

В Україні передбачено реструктуризувати 33 підприємства, серед яких маріупольський «Азовмаш», київські заводи ім. Артема та ім. Петровського, Харківський завод ім. Малишева, що раніше виробляв 800 танків за рік. Підлягають реструктуризації Запорізький титаномагнієвий комбінат і Нікопольський південнотрубний завод, а також ряд підприємств інших галузей економіки.

Зарубіжні фірми виявляють посилений інтерес до підприємств українського ВПК. Фахівці з Західної Європи, а передусім із США, намагаються здобути наші найновітніші військові технології. Це дало б їм змогу значно зменшити свої військові витрати й ліквідувати відставання в тих сферах, де воно мало місце (передусім у створенні міжконтинентальних балістичних ракет з головними частинами, що розділяються). З цієї точки зору особливий інтерес виявляється до харківських підприємств «Хар-трон» і «Комунар», «Південмаш», Павлоградського машинобудівельного заводу, де випускалися ракети СС-24.

Україна є розробником бойового залізничного ракетного комплексу (БЗРК), який стоїть на озброєнні ракетних військ стратегічного призначення Росії. За своїми характеристиками ракета СС-24 «Скальпель» БЗРК схожа на американську МХ, ні в чому їй не поступається.

Іноземні компанії виявляють інтерес до об'єднання «Мотор-Січ». їх цікавлять українські технології, зокрема, двигун, розроблений для літака АН-70. Невеликий за габаритами, але дуже потужний (14 тис. к. с.) гвинтовентиляторний двигун може підняти у повітря літак вантажопідйомністю 30—35 т на короткій злітно-посадочній смузі.

Прагнення керівників ряду підприємств і об'єднань акціонуватися з зарубіжними фірмами для випуску українізованого варіанта їхніх виробів, не обумовивши їхньої участі, несе в собі небезпеку. Не виключається ризик технологічно розірвати військову промисловість на окремі ланки, що може визначити нашу технологічну залежність.

Важливою проблемою ВПК є демонтаж і утилізація озброєння. Світовий досвід свідчить, що в цілому утилізація боєприпасів — процес об'єктивно збитковий. Через це практично в усіх країнах вона провадиться за державними програмами і з дотацією з бюджету.

Виконавцями робіт з утилізації озброєння є дві організації: Асоціація підприємств і закладів «Співдружність» і Акціонерне товариство закритого типу «Еллаєнт-Київ». Виробництво цих підприємств є досить енергомістким. Зростання цін на енергоносії та транспортні витрати з часом може призвести до нерентабельності їхньої діяльності. Одним із шляхів збереження рентабельності виробництва може стати наближення засобів переробки до джерел сировини або місць концентрації утилізованих матеріалів, що сприятиме скороченню транспортних витрат. Створення центрів утилізації безпосередньо на місцях зберігання боєприпасів не тільки економічно вигідне, а й забезпечує робочі місця військовослужбовцям звільненим у запас з лав збройних сил, за місцем їхнього проживання.

Доходність утилізації можна підвищити і більш глибокою переробкою отриманої вторинної сировини. Вартість вилучених із сфери озброєння матеріалів значно зростає в напівфабрикатах і виробах цивільного призначення. Так, якщо раніше латунні гільзи реалізовувались як металобрухт, то тепер їх переробляють на латунний лист, ціна якого на світовому ринку становить 3 тис. дол. за 1 т проти 1,9 тис. дол. у злитках.

Україна почала виготовляти устаткування для утилізації боєприпасів. АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. Фрунзе» налагодило виготовлення устаткування для двох різноцільових виробництв. На Донецькому заводі гумотехнічних виробів організовано виробництво з вилучення тротиломістких вибухових речовин із боєприпасів за допомогою інертного теплоносія. Є можливості застосувати в процесі переробки боєприпасів лазер та лазерно-радіаційний метод.

Вигідне військово-технічне співробітництво України з іншими країнами дасть можливість створити відповідну інфраструктуру для торгівлі зброєю та військовою технікою. Це зумовлено кількома чинниками.

1. На території України в момент набуття незалежності залишилися великі запаси зброї та військової техніки, розміри яких набагато перевищують потреби забезпечення національної безпеки країни.

2. Підприємства ВПК України мали обмежені можливості щодо випуску зброї та військової техніки із закінченим циклом виробництва (3—4% всієї номенклатури зброї радянського виробництва). За цих умов торгівлю зброєю слід розглядати як джерело додаткових коштів, що необхідні для проведення реструктуризації ВПК країни.

3. Україна володіє досить високим науковим потенціалом у сфері розробки нових зразків зброї та військової техніки і технологій з їхнього виробництва. У період реструктуризації ВПК найбільш раціональним напрямом використання цього потенціалу є розробка і виробництво на кооперативній основі комплектуючих елементів для модернізації зразків зброї та військової техніки. Так, Україна і Росія могли б спільно виробляти найсучасніше устаткування і реалізовувати його зацікавленим країнам з обопільною вигодою.

Отже, серед численних підприємств військово-промислового комплексу пріоритетними можуть бути ті, які здатні своєю продукцією підтримувати безпеку держави, конкурентоспроможні на світовому ринку.