| | Розділ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО
Глава 16
ПРАВОЧИНИ
Параграф 1. Загальні положення про правочини
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи
багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може
бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для
особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших
осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з
цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох
або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів,
застосовуються загальні положення про зобов'язання та про
договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або
суті одностороннього правочину.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для
чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим
актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може
суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не
встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова
письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін
засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля
сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються
сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які
підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової
форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на
підставі усного правочину з другою стороною, видається документ,
що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій
формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не
суперечить договору або закону.
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у
листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного
або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами,
уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю,
законом або іншими актами цивільного законодавства, та
скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого
копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога
власноручного підпису допускається у випадках, встановлених
законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою
згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога
їхніх власноручних підписів.
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою
не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину
у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується
нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка
має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням
причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка
його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не
вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений
відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання,
проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі
1. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у
двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206
цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова
форма.
Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину
1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає
нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом
або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається
відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і
послуг за державні кошти" (1490-14), на вимогу замовника
підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом
або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на
вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в
якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише
такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим
статтею 203 цього Кодексу.
4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин
з її участю може бути нотаріально посвідчений.
(Стаття 209 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2664-IV
(2664-15) від 16.06.2005)
Стаття 210. Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках,
встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його
державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію,
порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів
встановлюються законом.
Стаття 211. Місце вчинення правочину
1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце
вираження волі сторони;
2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину
встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.
Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки
пов'язуються з настанням певної обставини
1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої
невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо,
настане вона чи ні (скасувальна обставина).
3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала
сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що
настала.
4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона,
якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Стаття 213. Тлумачення змісту правочину
1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною
(сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити
рішення про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове
для всього змісту правочину значення слів і понять, а також
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не
дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст
встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі
змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї
статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка
вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст
попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами,
звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового
договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 214. Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право
відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо
такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права
підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин,
мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках,
передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі,
якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в
якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються
законом або домовленістю сторін.
Параграф 2. Правові наслідки недодержання сторонами при
вчиненні правочину вимог закону
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент
вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена
законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого
правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин
може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може
бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім
тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана
повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на
виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні
майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість
того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій
стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони
підлягають відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою
цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі
умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів
недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які
встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного
правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного
правочину з власної ініціативи.
Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин
правочину
1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком
недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна
припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього
недійсної частини.
Стаття 218. Правові наслідки недодержання вимоги щодо
письмової форми правочину
1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка
встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім
випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або
оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими
доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення
суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його
недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми,
укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона
підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий
правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення одностороннього
правочину
1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне
посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде
встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його
вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала
обставина, яка не залежала від її волі.
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору
1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору,
що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або
часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його
нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не
вимагається.
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою
особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками
(усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або
опікуном.
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про
його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій
стороні.
2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий
правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на
користь малолітньої особи.
3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з
повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути
особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона
одержала за таким правочином від малолітньої особи.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки,
завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення
правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони.
Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані
повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у
натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент
відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна
з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим
правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна
відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами)
або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або
втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна
поведінка.
6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з
малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою
статті 222 цього Кодексу.
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину
неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності
1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її
цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку,
встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом
заінтересованої особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні
особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе
одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості
повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за
цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для
відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані
відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою
сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину.
Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною
особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за
межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна
дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності
без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку,
встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом
піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде
встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного,
членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону
зобов'язаний утримувати.
Стаття 224. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу
органу опіки та піклування
1. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
(стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.
2. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути
визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає
інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або
піклування.
Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною
фізичною особою, яка у момент його вчинення не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не
могла керувати ними
1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент,
коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї
особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні
права або інтереси порушені.
2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила
правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може
пред'явити її опікун.
3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент
вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду,
завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.
Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною
фізичною особою
1. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений
недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221
цього Кодексу.
У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші
правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.
2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною
особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено,
що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.
3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові
недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а
в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість
майна за цінами, які існують на момент відшкодування.
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане
недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно
не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість,
якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину, сприяла винна поведінка опікуна.
4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові
недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду,
якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або
недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.
Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою
правочину, якого вона не мала права вчиняти
1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного
дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого
права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати
їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який
порушує публічний порядок
1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,
якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод
людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або
юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,
територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом помилки
1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо
обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та
обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим
призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного
значення, крім випадків, встановлених законом.
2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася
в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати
другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці,
зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом
обману
1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону
в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша
статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом
недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,
які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує
їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати
другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що
завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом насильства
1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі
внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку
другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або
психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй
збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у
зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у
результаті зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою стороною
1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості
представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом
недійсним.
2. Довіритель має право вимагати від свого представника та
другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної
шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок
зловмисної домовленості між ними.
Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом тяжкої обставини
1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї
обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом
недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого
правочину.
2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються
наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка
скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій
стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з
вчиненням цього правочину.
Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину
1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення
правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання
іншого правочину, який вони насправді вчинили.
2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами
для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили,
відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який
сторони насправді вчинили.
Стаття 236. Момент недійсності правочину
1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним,
є недійсним з моменту його вчинення.
2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки
передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у
майбутньому припиняється.
| |
|
|
~600470+1120В особовому складі