Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Міфологія

Міфологічна свідомість, яка в період свого формування безпосередньо пов’язана з шаманістичним світоглядом, магією, первісними ритуалами, стала об’єктом спеціальних досліджень у ХХ ст. Міф як особлива форма освоєння світу людиною посідає чільне місце в концепціях Е. Кассірера, К. Леві-Строса, О. Лосєва, Я. Голосовкера, К. Г. Юнга, М. Еліаде.

Міфові притаманна своєрідна логіка, поетика, цілісність, зв’язок з ритуалом. Центральні образи перших міфів — світове дерево, світове яйце, світила, стихії (вода, вогонь та ін.), тварини, фантастичні істоти. Героями міфу виступають боги, духи та люди. Деякі стрижневі сюжети — творення світу, мандрівки в потойбічний світ, історія близнюків, потоп — присутні в більшості давніх і пізніх міфологічних та релігійних систем, фольклорі та літературі. Наприклад, образ яйця через слов’янську міфологію перейшов і до християнських звичаїв, шлях до країни померлих описують «Тибетська книга померлих» та Данте, дивовижні подвиги героїв стали надбанням казок та легенд. Ось початок одного з міфів про створення світу: «Спочатку було море. Усе тонуло в темряві. Не було ні сонця, ні місяця, ні людей, ні тварин, ні рослин. Саме лише море. А море було Матір’ю… А Мати не була ні людиною, ні річчю, ні чимось іншим. Вона була духом усього того, що настане. Вона була також думкою і пам’яттю…» [26, с. 33]. Так уявляють собі початок існування жерці племені когі, яке живе в горах Колумбії. Цю легенду та знання про закони Матері-Природи вони отримали від своїх предків, а ті — від пращурів. Можливо, подібними були міфи людей неоліту.

Деякі дослідники вбачають у міфах давніх і «колискових» народів передусім історичні та етнографічні особливості становлення певного племені або етнічної групи. Але, не виключаючи такого підходу, слід зазначити, що існують інші інтерпретації міфології. Наприклад, К. Г. Юнг уважає, що міфи відтворюють у специфічний спосіб структуру психічного світу людини. У його концепції архетипів колективного, несвідомого міфологія стає картою людської психіки, а дослідження міфів може розповісти про певні комплекси, які нібито притаманні людській психіці на всіх етапах її становлення.

На думку Я. Голосовкера, вища пізнавальна властивість розуму — це імагінація (творча уява). І саме вона, а не логіка, послідовність, систематичність, характеризує геніальні прояви в історії людського пізнання. Якщо підходити до міфу з цієї позиції, то ми побачимо, що він, з одного боку, сам є витвором людської фантазії і творчої уяви, а з другого — дає можливість тому, хто сприймає міф, осмислювати його, а відтак і світ, з допомогою все тієї ж творчої уяви. А те, що закони формальної логіки втрачають своє значення в атмосфері міфа, поступаючись місцем своєрідній, але не менш цілісній його логіці, є лише свідченням розмаїття способів інтелектуального освоєння світу.

В історіях, подібних оповідці племені бакуба про розкриття таємниці вогню, дослідники вбачають закономірності розвитку та трансформації міфу: «Керікері уві сні побачив бога Мбоома, який навчив його здобувати вогонь тертям двох паличок. З того часу, коли в селищі згасали вогнища, Керікері продавав вогонь, призначаючи дуже високу ціну. Це дратувало все плем’я, і вождь звернувся за допомогою до своєї дочки. Вона закохала в себе володаря таємниці і одного разу, коли вогнища знову згасли, прийшла до Керікері і сказала, що їй холодно. А коли той на її очах розпалив вогнище, зі сміхом утекла і розкрила таємницю племені» [7, с. 80]. У цій історії ми не відчуваємо тієї таємничої урочистості, яка була притаманна для космогонічних міфів або міфів про перших людей. Так суспільна свідомість поступово перетворювала міфи на легенди, перекази, казки.

Отже, розвиток міфології спричиняє виокремлення з неї різних форм насамперед словесної творчості: епосу, драми, казки, легенди, а пізніше — літератури. Поява науки в античному світі певною мірою зумовлена опозицією до міфологічної свідомості [9].

Але міфологічне мислення не зникло і в наш час, щоправда, дослідники по-різному інтерпретують міфи сучасності, їх значення для розвитку суспільної свідомості. Свій аналіз феномену НЛО К. Г. Юнг назвав «Один сучасний міф. Про речі, які спостерігають на небі», підкреслюючи тим самим своєрідну актуальність міфологічного способу світосприйняття.

Отже, узагальнюючи, зазначимо, що первісна культура була першою відомою формою освоєння та осмислення світу людиною. На її ґрунті приблизно з V тис. до н. е. в різних регіонах Землі почали розвиватися культури давніх цивілізацій — у першу чергу на Близькому Сході, в Індії, Китаї, у Середземномор’ї, трохи згодом в Америці. Але певні риси, які виникли в первісну добу, існують і тепер, перш за все в культурі «колискових» народів. Також їх знаходять у духовному світі цивілізованої людини: сучасному мистецтві, міфології, релігії. До первісної культури звертаються під час аналізу світу дитинства, у процесі розроблення психологічних, філософських та синтетичних концепцій розуміння людини як унікальної істоти, її можливостей та перспектив.

Один з перших аналітиків первісної культури Дж. Фрезер писав: «Зрештою ми не дуже й відрізняємось від цих людей, і багато чим з того справжнього і корисного, що так ретельно зберігаємо, ми зобов’язані нашим дикунам-пращурам, які накопичили і передали нам у спадщину фундаментальні уявлення, котрі ми схильні розглядати як дещо самобутнє та інтуїтивно дане… Помилки пращурів були не якимись нісенітницями або нападами безумства — вони були гіпотезами, зумовленими свого часу даними досвіду, але які не витримали випробування часом. Тому ми вчинимо розсудливо, якщо будемо споглядати з вибачливістю на думки та звичаї менш цивілізованих народів, як на неминучі помилки в пошуках істини. Це дасть нам право на поблажливість, якою коли-небудь доведеться скористатися і самим» [31, с. 298].

Література

• Алпатов М. В. Всеобщая история искусств. Т. 1. — М., 1948.
• Білоусько Ю. Україна давня (Євразійський цивілізаційний контекст). — К., 2002.
• Гроф С. Исцеляющие возможности музыки. — М., 2000.
• Дельоз Ж., Гваттарі Ф. Капіталізм і шизофренія: Анти-Едіп. — К., 1996.
• Деникен Э. фон. Воспоминания о будущем. — М., 1991.
• Дюркгейм Е. Первісні форми релігійного життя (Тотемна система в Австралії). — К., 2002.
• Иорданский В. Б. Хаос и гармония. — М., 1982.
• Казанцев А. А. Собрание сочинений: В 3 т. Т. 1. — М., 1976.
• Кессиди Ф. Х. От мифа к логосу. — М., 1973.
• Кликс Ф. Пробуждение мышления. — М., 1983.
• Кремо М., Томпсон Р. Неизвестная история человечества. — М., 1999.
• Кууси П. Этот человеческий мир. — М., 1988.
• Леви-Строс К. Структурная антропология. — М., 1985.
• Леві-Строс К. Первісне мислення. — К., 2000.
• Магия глазами ученых и чародеев. — М., 1992.
• Ранние формы искусства: Сб. статей / Под ред. Е. М. Мелентинского. — М., 1972.
• Мазин А. И. Традиционные верования и обряды эвенков-орочонов. — Новосибирск, 1984.
• Менжулин В. И. Мифологическая революция в психоанализе. — К., 1996.
• Мириманов В. Б. Первобытное и традиционное искусство. — М., 1973.
• Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. — М., 1988.
• Морен Э. Утраченная парадигма: Природа человека. — К., 1995.
• Окладников А. П. Утро искусства. — Л., 1967.
• Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації. — К., 1996.
• Першиц А. И., Монгайт А. Л., Алексеев В. П. История первобытного общества. — М., 1982.
• Попович М. Нарис історії культури України. — К., 1998.
• Ромеро Ф. Охоронці космосу. Дев’ять світів // Кур’єр ЮНЕСКО. — № 7. — 1990.
• Сид Дж. и др. Думая как гора: на пути к совету всех существ / Дж. Сид, Дж. Мэйси, П. Флеминг, А. Наэсс. — М., 1994.
• Симонов П. В., Ершов П. М., Вяземский Ю. П. Происхождение духовности. — М., 1989.
• Тейлор Е. Первобытная культура. — М., 1989.
• Топоров В. М. Епоха світового дерева // Всесвіт. — 1977. — № 6.
• Фрэзер Дж. Золотая ветвь. — М., 1980.
• Фрейденберг О. М. Миф и литература древности. — М., 1978.
• Чмихов М. Давня культура: Навч. посібник. — К., 1995.
• Чмыхов Н. А. Истоки язычества на Руси. — К., 1990.
• Хюбнер К. Истина мифа. — М., 1996.
• Элиаде М. Космос и история. — М., 1987.
• Юнг К. Г. Архетип и символ. — М., 1991.
• Карл Ясперс. Смысл и назначение истории. — М., 1991.