Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

КУЛЬТУРА ПРОТОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ТА СЛОВ’ЯНСЬКИХ ПЛЕМЕН

1. Характеристика культури протослов’янських племен. Основні етапи.

2. Матеріальна культура слов’янських племен. Господарство, побут, спосіб життя.

3. Міфологія і вірування як феномен слов’янської культури.

4. Культуротворчі та державотворчі процеси в слов’янських племенах.

Характеристика культури протослов’янських племен. Основні етапи

Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. Найтривалішим був період її розвитку від палеоліту і до прийняття християнства. На чому базувалась українська культура, які чинники були її культуротворчими елементами?

Перш за все це природні умови і, зокрема, ріки: Дніпро, Дністер, Дунай, Буг, Десна, Рось, дрібніші річки. Як і народи цивілізацій Стародавнього Сходу, які селилися на побережжях Нілу, Тигру та Євфрату, Інду, Хуанхе, наші пращури також облюбували собі для проживання береги річок. Саме тут виникли найдавніші поселення. Річки давали рибу для харчування, були шляхами сполучення (влітку на човнах, узимку на санях), засобами для зближення окремих племен і торгівлі між ними. Ріки — один з головних чинників економічного і культурного життя, а пізніше і політичного.

Другим важливим чинником був м’який, помірний, сприятливий для проживання клімат. Він сприяв успішному формуванню не тільки матеріальної культури (світу зроблених речей), а й духовної. Помірний клімат найсприятливіше впливає на голосові зв’язки, розвиток голосу, співучості, формування мелодійної української мови. Саме такий клімат вплинув на дві найспівучіші нації світу — українську та італійську. Наші пращури виражали свої емоції через спів і працюючи, і відпочиваючи.

Третім природним чинником був ліс. Він давав дрова, мед, дьоготь, хутро для одягу. Ліс — це база для полювання, бортництва і джерело матеріалів для будівництва житла, човнів, виготовлення речей домашнього вжитку. Крім того, ліс давав змогу швидко сховатись від ворогів. Він був також елементом духовної культури, своєрідної міфології (на відміну від інших цивілізацій), самобутніх релігійно-демонологічних уявлень про світ і світобудову.

Інший чинник формування культури наших предків — степ, лісостеп. Він був не тільки основним елементом для розвитку культури землеробства, а й споконвіків — джерелом небезпеки від ворогів-кочівників. Азійські орди спустошували плодючі землі, руйнували поселення, забирали населення в рабство. Така небезпека для України існувала аж до ХVІІ ст.

Ще одним природним елементом культуротворчості на заході України були гори. Вони захищали населення і формували своєрідність і самобутність нашої культури. Саме завдяки горам була зупинена татаро-монгольська орда.

Однак з найдавніших часів наша культура вбирала в себе елементи і впливи інших культур. Можна виділити дві групи впливів на формування основної бази української культури. У найдавніші часи — це доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські. Потім пізніші — античні, германські, римські, візантійські, західноєвропейські впливи. Усі ці впливи акумулювала в собі самобутня вже в найдавніші часи наша культура. Українську культуру єднають зв’язки з Причорномор’ям. Крім того, у ранній період нашої культури особливу роль відігравало географічне положення, територія, міграційні процеси.

Україна — географічний центр Європи. Усі шляхи з Заходу та Сходу перетинали її: Великий шовковий шлях, шлях з варягів у греки, шляхи до Передньої Азії. Територія мала відкритий характер, особливо зі Сходу, це відбирало, гальмувало її сили. Протягом століть одні племена змінювали чи витіснювали інші, один етнос переливався в інший. Але покоління людей виростало одне за одним, абсорбуючи все від попередніх. Культурні здобутки постійно передавалися нащадкам.

Культурний, біогенетичний процес на нашій етнічній території не знав перерви. Основою його завжди було автохтонне, місцеве населення, яке вбирало в себе всі впливи, переосмислювало їх і творило свою культуру. Кіммерійці, скіфи, сармати, роксолани, анти, гуни, слов’яни, половці, татари та інші брали участь в етногенезі українців і в їх культуротворчих процесах. Але ядро протягом тисячоліть залишалось, історична пам’ять постійно еволюціонувала.

Учені вважають, що територія України була залюднена майже мільйон років тому. Це доводить відкриття Королевської стоянки в Закарпатті, де виявлено 16 культурних шарів, 100 тис. знахідок, серед яких знаряддя кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів. Учені дотримуються двох підходів до питання про походження українського народу; автохтонічний і міграційний. Прихильником автохтонічного були В. Хвойка (археолог), дослідник етногенезу В. Петров. У наш час цю платформу відстоювали М. Брайчевський, Г. Василенко, Б. Рибаков, М. Чмихов.

Можна назвати такі етнокультурні етапи в дохристиянській культурі України:

1. Дотрипільська доба (до V тис. до н. е.);
2. Трипільська доба (V—III тис. до н. е.);
3. Післятрипільська (II тис. до н. е.);
4. Скіфо-сарматська (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.);
5. Слов’янська (I тис. н. е.);
6. Доба Русі-України (від VII ст. н. е.).