- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная Экономика Книги Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г. |
Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.
2.4. ЕКСПЕРТНО-АНАЛІТИЧНА ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК
Л. В. Руденко
Для сучасного рівня економічної інтеграції країн властива інтернаціоналізація економіки, перш за все в сфері бізнесу. Сьогодні більшість найзначніших корпорацій є мультинаціональними (транснаціональними). Вільям Ріплей визначає ТНК як корпорації, що є національними за капіталом, але інтернаціональними за сферою своєї діяльності, здійснюваної за кордоном відповідно до місцевих законів і особливостей [4, с. 162]. Разом із тим, працюючи в одній і тій самій галузі, одні компанії досягають успіху, у той час як багато інших, навіть маючи не гірше устаткування і технологію, переживають кризу (компанії України та інших країн колишнього СРСР не є винятком і дають можливість навести велику кількість таких прикладів).
А. Томпсон і А. Стриклед [3, с. 2 — 4], узагальнивши результати аналізу управлінської практики ТНК у різних країнах, виділили низку істотних положень, дотримання яких характеризують високорезультативні компанії, недотримання прирікає компанії на невдачу.
Перш за все це наявність чіткої стратегії, яка повинна бути наріжним каменем управління будь-якої компанії (рис. 1).
Рис. 1. Вплив використання методів стратегічного управління на результативність діяльності ТНК
Важливо зазначити, що позитивна кореляція між схильністю менеджерів до використання методів стратегічного управління і результативністю є наявною не тільки щодо керівництва корпорації в цілому, а й кожної її дочірньої компанії, оскільки цілі їх мають бути конгруентними.
Одним із головних питань стратегічного управління транснаціональною корпорацією є проведення аналізу діючого бізнесу з точки зору його перспективності й потенціалу довгострокової прибутковості. Наявність стратегії зумовлює необхідність переосмислення традиційних підходів і методів системи управління, окремих її функцій, підсистем і параметрів, зокрема економічного аналізу (рис. 2).
Рис. 2. Параметри системи управління ТНК
Нині докорінно змінюються цільова орієнтація, предмет і методи економічного аналізу. Практична необхідність вивчення факторів зовнішнього і внутрішнього економічного середовища корпорації, кон’юнктури ринку та його адаптивності, оцінки потенційної прибутковості різних комерційних пропозицій та оцінки ступеня підприємницького ризику суттєво впливають на методику й організацію аналітичних досліджень (рис. 3).
Рис. 3. Вплив факторів на організацію аналітичних досліджень діяльності організації
Модель комплексного аналізу потребує реконструкції згідно з його новою функціональною роллю. Йдеться не про зниження функціональної ролі економічного аналізу як самостійної функції управління, а лише про зміну його цільової орієнтації в рамках оптимальної організаційної моделі управління (рис. 4). Такі зміни потребують докладного вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду в цій сфері.
Рис. 4. Модель стратегічного управління
Новим напрямком вітчизняної економічної теорії і практики є концепція експертно-аналітичної діагностики, яка знайшла широке застосування в країнах із розвиненими ринковими відносинами і, на нашу думку, має великі перспективи розвитку в Україні. Актуальність дослідження сутності нового напрямку економічного аналізу експертно-аналітичної діагностики (ЕАД) зумовлена формуванням нової концепції мислення й управління на мікроекономічному рівні, появою практичного попиту щодо вирішення завдань прикладного характеру.
Сутність системи експертно-аналітичної діагностики полягає в децентралізованій аналітичній обробці економічної інформації на основі використання ПЕОМ з метою розроблення ефективної фінансової стратегії корпорацій. Необхідність експертно-аналітичної діагностики виникає з тієї причини, що керівництво корпорацією потребує професійної оцінки різних комерційних пропозицій з точки зору їх потенційної прибутковості й можливості порівняння варіантних доходів, у надходженні оперативної інформації, що дає можливість контролювати реальне виконання конкретного управлінського рішення.
Разом зі зростанням значення економічної інформації загострюється проблема аналітичності економічних процесів. Це, в свою чергу, визначає методологічний рівень аналізу і доцільність реалізації його функціональних можливостей щодо оцінки, діагностики, пошуку тощо.
Проблема полягає в дослідженні сутності й визначенні характеру функцій, що реалізуються системою експертно-аналітичної діагностики, у пошуку зон взаємоперехрещення і щільності взаємозв’язку пріоритетної аналітичної функції з іншими функціями управління: плануванням, контролем, організацією та керівництвом, а також в обґрунтуванні місця, ролі та можливостей реалізації експертно-аналітичної діагностики як аналітичного напрямку в рамках аудиту (рис. 5).
Експертно-аналітичну діагностику можна охарактеризувати наступним чином:
— експертно-аналітична діагностика є самостійною системою, що інтегрує аналітичну, контрольну, прогностичну, управлінські функції на рівні конкретної корпорації в рамках внутрішнього аудиту;
— аналітична функція експертно-аналітичної діагностики не обмежується традиційною прогностичною чи регресивною оцінкою умов, що склалися, а дозволяє корпорації регулювати внутрішні темпи зростання для досягнення запланованої економічної ситуації залежно від поставлених цілей;
Рис. 5. Взаємозв’язок пріоритетної функції аналізу з іншими функціями управління
— реалізуючи аналітичну функцію як пріоритетну в рамках внутрішнього аудиту, експертно-аналітична діагностика здійснює контрольну функцію як спосіб нагляду за процесом виконання управлінських рішень і виявлення ступеня відхилень від поставлених цілей;
— управлінська функція передбачає оперативне втручання в економічну ситуацію у разі виникнення відхилень від поставлених завдань;
— експертно-аналітична діагностика як самостійна управлінська система реалізує своє функціональне навантаження або локальним підрозділом експертно-аналітичної діагностики, або експертом-аналітиком у складі відділу внутрішнього аудиту підприємства.
Таким чином, експертно-аналітична діагностика як інструмент ефективного управління визначає не лише стратегію розвитку підприємства, а й кінцевий фінансовий результат його діяльності.
Перспективні прогностичні оцінки фінансового стану ТНК є наслідком вивчення фінансових результатів господарської діяльності підприємства з метою визначення їх можливих значень у майбутньому. Це є особливий вид аналізу, який повинен забезпечити керівництво корпорації інформацією на майбутнє для вирішення завдань стратегічного управління. Доцільно провадити аналіз середньострокової перспективи на два-три роки й аналіз довгострокової перспективи на п’ять років і більше. (Зазвичай у практиці ТНК прийнято для упорядкування бізнес-плану прогнозувати економічні показники об’єкта на три-п’ять років.)
Вихідним пунктом оцінки є визнання факту деякої спадкоємності (або визначеної усталеності) змін показників фінансово-господарської діяльності від одного звітного періоду до іншого. Тому інформація, використовувана для перспективної оцінки, береться також із бухгалтерської звітності.
Складною проблемою варто вважати упорядкування довгострокового прогнозу. Тут виділяються два моменти: а) ризик господарської діяльності й б) ризик прогнозу. Ризик (а) може бути знижений завдяки залученню до групи експертів практичних робітників. Другий вид ризику (б) можна зменшити завдяки використанню накопиченого досвіду, а також різноманітних імітаційних розрахунків господарської діяльності об’єкта за допомогою ЕОМ.
Перелік прогнозованих показників може суттєво варіювати. Зокрема, може бути зроблена прогнозна звітність або прогнозуватись якийсь окремий показник — обсяг реалізації, прибуток, грошовий потік та ін.
Складовим елементом багатьох методик прогнозування є прогноз якогось певного показника. Найпростіша техніка прогнозування ґрунтується на застосуванні неформалізованих методів, в основі яких лежать експертні оцінки, одержані за допомогою різноманітних за складністю статистичних методів опрацювання даних (рис. 6). Формалізовані методи прогнозування можна розділити на дві великі групи (залежно від виду використовуваної моделі), засновані на застосуванні або стохастичних, або жорстко детермінованих моделей.
Серед стохастичних моделей найбільше поширення одержали лінійні моделі, реалізовані в рамках: а) простого динамічного аналізу; б) багатофакторного регресивного аналізу; в) аналізу за допомогою авторегресивних залежностей.
Рис. 6. Складові прогностичної оцінки фінансового стану ТНК
Складовим елементом методики прогнозування фінансового стану є узагальнення методів і практики регулювання фінансових результатів засобами, що легально існують у рамках чинного законодавства і нормативних документів у галузі міжнародного бухгалтерського обліку.
Перед менеджерами ТНК постає завдання — обрати такі прийоми врахування, які дозволяють найбільш доцільно обчислити фінансові результати і на законних підставах знизити податки до бюджету.
Впливати на фінансові результати в рамках облікової політики можна різноманітними шляхами: регулюванням оцінок активів (майна) підприємства, вибором джерел списання отриманих результатів, розподілом прибутків і затрат між суміжними звітними періодами тощо.
Основною метою побудови такої звітності є оцінка фінансового стану компанії на кінець планованого періоду. Прогнозна звітність може будуватися в типовій або консолідованій номенклатурі статей. Точність прогнозу значною мірою визначається якістю експертних оцінок динаміки окремих показників. На підставі аналізу даних минулих періодів прогнозується кожна стаття (консолідована стаття) балансу і звіту про фінансові результати: розраховуються обороти по кожній статті, потім виводиться кінцеве сальдо. У результаті складається прогнозна фінансова звітність на кінець планованого періоду.
Прогнозна фінансова звітність застосовується для різноманітних цілей і, зокрема, для визначення припустимих темпів нарощування виробничої діяльності, для обчислення необхідного обсягу додаткових фінансових ресурсів із зовнішніх джерел тощо.
Сучасна економічна наука має у своєму арсеналі велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників. Проте для прогностичних оцінок фінансового стану суб’єкта ТНК потреба в більшості з них відпадає. Розглянемо три основних підходи до прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства компанії: а) розрахунок індексу кредитоспроможності; б) використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв; в) прогнозування показників платоспроможності (рис. 7).
Рис. 7. Прогнозування можливості банкрутства
Метод розрахунку індексу кредитоспроможності був запропонований у 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman) [2, с. 98]. Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу (Мultiple-discriminant analysis — МDА) і дозволяє в першому наближенні розділити компанії на потенційних банкрутів і небанкрутів.
Індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал компанії і результати її роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z) має вигляд:
Z = 3,3 K1 + 1,0 K2 + 0,6 K3 + 1,4 K4 + 1,2 K5,
де показники К1, К2, К3, К4, К5 розраховуються за такими алгоритмами:
Критичне значення індексу Z розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки і склало 2,675. Із цим розміром зіставляється розрахункове значення індексу кредитоспроможності для конкретної компанії. Це дозволяє провести межу між компаніями і висловити судження про можливе у найближчому майбутньому (два-три роки) банкрутство одних (Z < 2,675) і достатньо стійкий фінансовий стан інших (Z > 2,675).
Відомі й інші подібні критерії, зокрема, британські вчені Тафлер (Taffler) і Тишоу (Tishaw) запропонували в 1977 р. чотири- факторну прогнозну модель [1, c. 141].
Розрахунок індексу кредитоспроможності в найбільш закінченому вигляді можливий лише для компаній, що котирують свої акції на фондових біржах. Крім того, орієнтир на якійсь один критерій, навіть дуже привабливий із позиції теорії, на практиці не завжди виправданий. Тому багато значних аудиторських фірм та інші компанії, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використовують для своїх аналітичних оцінок системи критеріїв. Безумовно, у цьому є також свої мінуси — набагато легше прийняти рішення в умовах однокритеріальної, ніж у багатокритеріальної задачі. Водночас будь-яке прогнозне рішення подібного роду незалежно від числа критеріїв є суб’єктивним, а розраховані значення критеріїв носять скоріше характер інформації до роздумів, ніж спонукальних стимулів для прийняття негайних рішень вольового характеру.
Як приклад, можна навести рекомендації Комітету з узагальнення практики аудиту (Великобританія), що містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Базуючись на розробках провідних аудиторських фірм і пристосовуючи ці розробки до конкретної специфіки ведення бізнесу, можна рекомендувати таку дворівневу систему показників.
До першої групи належать критерії та показники, несприятливі поточні значення або динаміка, яких свідчать про можливі у найближчому майбутньому значні фінансові ускладнення, у тому числі й банкрутство. До них належать
- повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності; перевищення певного критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;
- надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;
- стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;
- хронічна нестача обігових коштів;
- перевищення розмірів позикових коштів над установленими лімітами;
- хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами (щодо своєчасності повернення позичок, виплати відсотків і дивідендів);
- висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;
- наявність понаднормативних товарів і виробничих запасів;
- погіршення відносин з установами банківської системи;
- використання (вимушене) нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;
- застосування у виробничому процесі устаткування із закінченим терміном експлуатації;
- потенційні втрати довгострокових контрактів;
- несприятливі зміни в портфелі замовлення.
До другої групи входять критерії і показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний; водночас вони вказують, що за певних умов, обставин або неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршитися. До них належать
- втрата ключових співробітників апарату управління; вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;
- недостатня диверсифікація діяльності корпорації, тобто надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від якогось одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активів тощо;
- надмірна надія на можливу й прогнозовану успішність і прибутковість нового проекту;
- участь корпорації у судових розглядах із непередбаченим результатом;
- втрата ключових контрагентів;
- недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного відновлення підприємства;
- неефективні довгострокові угоди;
- політичний ризик, пов’язаний із діяльністю ТНК у цілому або її дочірніх підрозділів.
Не всі з наведених критеріїв можуть бути розраховані безпосередньо за даними бухгалтерської звітності, потрібна додаткова інформація. Що ж до критичних значень цих критеріїв, то вони повинні бути деталізовані за галузями й підгалузями, а їх розробка може бути виконана після накопичення визначених статистичних даних.
На підставі наведеної системи критеріїв приймаються рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним; про наявність реальної можливості боржника відновити платоспроможність; про наявність реальної можливості втрати платоспроможності ТНК, якщо вона найближчим часом не зможе виконати зобов’язання перед кредиторами.
Зазначені рішення приймаються за результатами аналізу та незалежно від наявності встановлених законодавством зовнішніх ознак неплатоспроможності підприємства.
Якість прогнозу залежить від кількості прогнозованих показників, точності експертних оцінок, кількості варіантів моделювання, наявного програмного забезпечення.
Прогнозування економічної ситуації, планування стратегії розвитку — продукт не стільки інтуїції, скільки професійних знань, суворого математичного розрахунку. Прогнозування — це складна наукова дія, наближена до відбору за допомогою ПЕОМ з багатомільйонної комбінації цифр саме тих, які вписуються у визначений алгоритм. І як це не парадоксально, такий складний суспільно-психологічний показник, як попит на ринку, перенасиченому товарами і послугами, передбачати навіть у середньостроковій перспективі не так уже й складно. В той же час довгострокові прогнози зовсім не можуть бути бездоганно точними, в них завжди є вагома частка невизначеності. Отже, цінність прогнозування полягає не в спроможності вдосконалити стратегічні рішення, а в основному в можливості досягнути згоди в рамках самостійної структури із загальних організаційних питань.
Планування і стратегія розвитку ТНК з метою виходу на світові ринки багато в чому залежить від мети й орієнтації її найвищого керівництва, його організаторських можливостей та інтуїції. Багато компаній прагнуть до негайного прибутку, не приділяючи особливої уваги довгостроковим перспективам, визначенню власної стратегії розвитку. Але це можливо лише на дуже короткому етапі функціонування компанії. Із загостренням іноземної конкуренції на національному ринку кожна компанія стикається з необхідністю кращої орієнтації в роботі на світових ринках.
Література
- Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1996.
- Altman E.I. Corporate Financial Distress. — New York: John Wiley, 1983.
- Thompson А., Stricklanel А., Strategic Manadgment: Concepts and Cases, Business Publications, 1987.
- William Z. Ripley, Main Street and Wall Street (Houston, Tex.: Scholars Book Co., reprintet 1972).
Created/Updated: 25.05.2018