Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

ЗАПОРІЖЖЯ

Участь Запоріжжя в політичних справах Гетьманщини

Запоріжжя до повстання Богдана Хмельницького було тісно зв'язане з козаччиною і являло собою головний осередок, з якого виходили політичні почини. За Богдана Хмельницького воно втратило політичне значення. В Січі стояли тільки невеликі залоги козаків під проводом кошового отамана, якого призначав гетьман. Характеристично, що в 1654 році, коли відбувалася присяга Москві, Хмельницький не вважав за потрібне привести до присяги запорожців тому, що вони "люди маленькі".

Але Запоріжжя почало відігравати значну ролю в загальному житті Украйні, і сюди сходилися опозиційні елементи, незадоволені політикою гетьманів. Хмельницький міг своєю твердою рукою тримати порядок на Запоріжжі, але після його смерти, коли почалася боротьба за булаву і обраний був Іван Виговський, запорожці виступили з протестом: чому їх не покликали до обрання гетьмана. Кошовий отаман Яків Барабаш звернувся до Москви з доносом на Виговського. Його підтримав Полтавський полковник Мартин Пушкар. Москва, яка завжди розпалювала соціяльні суперечки в Україні, поспішала підтримати всякого роду опозицію проти старшини. Тому підтримувала вона і Запоріжжя, яке виступало проти гетьмана «ляха», що потурав старшині. Що далі йшло соціяльне розбиття України, то більше висувалося Запоріжжя на керівне місце і часто відігравало при цьому неґатевну ролю, виступаючи на боці Москви проти власної старшини.

Проте, на Запоріжжі ве було сталої орієнтації і політика його постійно хиталася. Контакт з Москвою не всіх задовольняв, навпаки він викликав обурення тієї частини козаків, які ставилися вороже до політики Москви й розуміли небезпеку її для України. На Запоріжжі існувала протилежна орієнтація, а саме — на допомогу Криму та Туреччини. Тому під час боротьби Дорошенка з Польщею запорожці виставили проти нього молодого писаря Петра Суховія (Суховієнка), якого підтримували татари, і вів проголосив себе гетьманом під протекторатом Криму.

Типовим представником Запоріжжя другої половини XVII ст. був Іван Сірко, що кілька разів був кошовим отаманом. Він був талановитим стратегом, полководцем, але як дипломат завдав багато шкоди справі визволення України і в критичні моменти нищив її успіхи. Нападом на Крим в часі Конотопської перемоги він примусив татар покинути Виговського і тим позбавив його помочі союзників-татар. Сірко повторив цей маневр 1667 року під час облоги Дорошенком Підгайців, де засів Ян Собеський: нападом на Перекоп Сірко примусив татар зрадити Дорошенка. Наслідком цієї зради була капітуляція Дорошенка, Це не перешкодило в 1669 році Сіркові перейти на бік Дорошенка. А служачи інтересам Москви, він того ж року побив відділ татар, що служили Дорошенкові. Така «хитка» політика Сірка відштовхнула навіть Москву від нього, і після того, як Сірко виставив свою кандидатуру на гетьмана, його заарештовано і заслано на Сибір. Правда, звідти його незабаром звільнили, і він продовжував свою деструктивну й згубну ролю на Запоріжжі, де завжди знаходив прихильників. Помер він у 1680 році.

Андрусівське перемир'я 1667 року поставило Запоріжжя під спільний протекторат Польщі та Москви, але фактично Запоріжжя залишалося незалежним. Так само було, коли після підписання «вічного миру» Москви з Польщею року 1686 віддано Запоріжжя в підданство Москві: це підданство мало тільки номінальний характер і Запоріжжя вело свою власну політику.

За гетьманування Мазепи Запоріжжя, під проводом кошового Гордієнка, стало в опозицію до гетьмана, бо запорожці противилися політиці Мазепи в соціяльних питаннях і в питаннях відносно Москви. Кость Гордієнко, людина освічена, принципова, був твердим противником союзу з Москвою. Після переходу Мазепи до шведів Гордієнко, не зважаючи на особисті розходження з гетьманом Мазепою, перейшов до Карла XII, привівши з собою 8.000 козаків. Це мало величезне значення, піднісши повстання Мазепи в очах народу і забезпечивши гетьмана значною військовою силою.

Внаслідок приєднання запорожців до Мазепи повстали майже ввесь Полтавський полк, завжди тісно зв'язаний з Запоріжжям, частина Слобожанщини та Правобережної України. До запорожців пристали: Переволочна, Келеберда, Нехвороща, Маячка, Нові Санжари та ін. Кость Гордієнко розсилав листи всюди, де міг знайти підтримку, і закликав українців приєднуватися до шведів. Щоб «до бунта не допускать», Петро відрядив на Полтавщину три драгунських полки і козаків із Стародубського та Ніженського полків.

До Січі прибуло посольство від Миргородського полковника Д. Апостола, щоб підняти козаків проти Гордієнка. Це їм не вдалося. Проте, настрій серед запорожців не був однаковий, і Гордієнко мав там багато противників, які на початку квітня 1709 року обрали кошовим Сорочинського. Але Москва на цьому програла: новий кошовий належав до кримської орієнтації, ворожої Москві.

Тоді Петро вирішив знищити Запоріжжя. Три полки під командою полковника Яковлева спалили Келеберду, 18 квітня здобули Переволочну, зруйнували замок і порубали з тисяча запорожців, а багато їх потонуло в річках. Знищено було Старий і Новий Кодак. 11 травня було взято і зруйновано Січ. Нелюдську жорстокість проявили москалі, катуючи запорожців, глумлячись навіть над покійниками, яких викопували з могил. Все це свідчить, що тут мала місце помста лютого ворога. Але — на кому мстався він? На тих запорожцях, які не пішли до шведів!

Гордієнко з козаками ввесь час був із Мазепою, брав участь в Полтавській баталії, відступав до Бендер і залишився при гетьманові Пилипі Орликові. Запорожці брали участь у 1711 році в невдалому похода на Правобережну Україну, а після того пішли «під татарську протекцію» і заснували Січ в Олешках.