Главная История Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

б) Освіта

Початків освіти треба шукати в дуже давніх часах, коли, за словами чорноризця Храбра, «чертами и резами писали»

У 860-861 рр. св. Константин знайшов у Херсонесі Євангелію та Псалтир, написані «руськими письмени». Після того було в Україні якесь «Іванове» руське письмо, бо були ряди, грамоти, ітро які згадується в договорі з греками року 911. Це свідчить, що грамотність була вже в IX столітті.

Ми не знаємо, яке це було «Іванове» письмо. Але відомо, що існувало дві системи слов'янського письма, які вживалися в Україні. Давня система — «глаголиця» — укладена св. Кирилом, вживалася мало, принаймні збереглося небагато її пам'яток, хоч зустрічаються в рукописах ХІ-ХV ст. окремі літери, речення, писані глаголицею.

Після вигнання з Моравії (885 р.) учні св. св. Кирила та Методія, осівши в Македонії та Болгарії, створили абетку, в якій синтезували глаголицю з грецькою абеткою, і назвали її іменем творця першої слов'янської абетки — «кирилицею». Літери глаголиці та кирилиці мали також числове значення. Кирилиця дуже швидко заступила серед слов'ян глаголицю.

Перші школи постали в XI ст.: Володимир заклав школу «для

дітей вищої чади» при Десятинній церкві, а Ярослав у Новгороді — для «старостів та попівських дітей». Далі не маємо згадки про зорганізовані школи, але, безперечно, вони існували гіри єпископських катедрах, при манастирях. Є згадка, що Янка заснувала школу для дівчат при Янчиному манастирі, а Євфросинія Полоцька мала школу при манастирі в Полоцьку.

Очевидно, ці та інші, невідомі нам школи ширили елементарну грамотність не лише серед еліти, але й серед нижчих шарів суспільства. У Гніздовському могильнику X ст. біля Смоленська знайдено уламок глиняного посуду з написом: «горухша» Відомі написи на Овруцьких прясницях, наприклад, у Києві знайдено напис: «Потворив пряслень», у Вишгороді — «невесточь». В Києві знайдено горщик XI ст.з написом: «благодатнеша плона корчага сия». Зустрічаються імена майстрів на різних виробах, наприклад, на мідяних арках із Вщижа на Чернігівщині є ім'я майстра —: Константин; на хресті княгині Євфросинії Полоцької — ім'я майстра Богша; відомі написи на плитах Десїятинної церкви в Києві — зразок кирилиці.

В Новгороді знайдено багато приватних листів на берестовій корі ХІ-ХЇЇІ ст., т. зв. «берестяні грамоти». Можливо, були такі в Україні

Цікаві написи на каменях: межових — по кордону Тьмутороканського князівства 1030-1040 рр. та 1068 року — на камені, що його поставив Гліб в Тьмуторокані. Дуже важливі написи на стінах св. Софії в Києві, Видубицького манастиря, церкви св. Пантелеймона в Галичі та ін. Це т. зв. «графіті» — написи, надряпані гострим шильцем на вогкому тиньку: там. були молитви, імена, окремі речення; часто пустотливі Робила їх, звичайно, молодь, що відвідувала церкву. До цього треба додати, що були.види ремесел, які вимагали доброї грамоти, наприклад, іконописне, бо на іконах завжди були написи над святими.

Всі наведені приклади свідчать, що грамотність не обмежувалася боярами та духовенством. (До речі: в церковних уставах застережено, що сини священиків, які не навчилися грамоти, вибувають із духовного стану й рахуються декласованими — ізгоями).

Крім «грамоти» в вузькому розумінні - вміння читати та писати — знали також аритметику. Новгородський диякон Кирик року 1136 обчислив, скільки днів минуло від створення світу — 29.120.652.

В «руській Правді» подано обрахунки приплоду худоби на сотки тисяч. Це свідчить, що знали чотири правила аритметики, знали й дроби.

Коло наукових заінтересувань в Україні не було широке родничі науки цікавили мало; відоме невелике число творів, присвячених природі: це — «Фізіолог» — збірник з короткими розповідями про реальні та фантастичні тварини й рослини. Переклади з болгарської та грецької мов існували вже в ХІ-ХП ст.: збірник «Шестоднев», присвячений окремим царствам природи, відповідно до днів їх творення. «Шестоднев», складений Василіем Великим, був перероблений болгарським екзархом Іваном. В різних збірниках В статті на природознавчі теми. Можна констатувати зародки медичних знань. При дворі Володимира Мономаха був лікар-вірменин, який мав велику практику. У Києво-Печерському манастирі був лікар, св. Агапіт, і коли вірменин не вилікував Володимира Монома-ха, той просив Агапіта приїхати до Чернігова. Лікував Агаггіт «зіллям». У князя Святоші був лікар Петро Сурянии, з Криму; він переїхав до Києва і там «лікував много».

Твір Козьми Індокоплова (VI ст.), перекладений у Києві в ХП ст., давав деякі відомості з космографії та географії. Відомі його відписи з багатьма малюнками. До творів географічного характеру треба зарахувати «Житиє и хождение Данила, Руськия земли игумена». В 1106-1108 роках він їздив до Святої Землі і докладно описав місця, які проїздив, зокрема Єрусалим, Йордан. Цей твір був одним із найпопулярніших в Україні.

Значно ширші були зацікавлення читачів в галузі гуманітарних наук. Головним чином це були переклади з грецької та болгарської мов. До них належать візантійські хроніки Івана Маґали, Георгія Амартоля, Георгія Сінкеля — всі вони були відомі вже в XI ст. Були переклади «Історії юдейської війни» Иосифа Флявія. Широко розповсюджені були «Бджоли» — збірники .сентенцій та коротеньких оповідань з моралістичними заувагами; з'являються «Бджоли» вже пізніше, в ХІП ст.

Зустрічалося чимало оповідань: надзвичайно цікавий твір «Варлаам та Йоасаф» — властиво історія Будди; перекладено з грецької мови у Києві не пізніше як у XII ст. «Девґенієве діяніе і «Повість про премудрого Акіра»

У ХІІІ ст. приходять повість «Стефаніт та Іхнілат» в перекладі з грецької мови, зробленому можливо в Болгарії, та «Оповідання про Індійське царство» — в перекладі з латинської мови, зробленому в Галичині, а також «Александры» — історія Олександра Македонського.

Широкою популярністю користалися твори церковного характеру. Перекладали житія святих, проповіді і, зокрема, апокрифи, серед них — «Хожденіе Богородиці по мухах», апокрифічні Євангелії Никодима та Якова.

Було дуже багато творів, перекладених в Україні. «Перекладна література була в кожному разі численна і різноманітна, а перекладницька діяльність у старій Україні — широка», — дає резюме проф. Д. Чижевський.

Ця широка перекладницька праця була можлива тому, що в Украші-Русі було багато людей, що знали чужі мови. На першому місці, звичайно, стояло знання грецької мови. Вона була потрібна для перекладання книг, для стосунків з митрополитами, частиною духовенства, для самостійного читання грецьких авторів, для дипломатичних відносин з Візантією і т. д.

Знайомство з грецькою мовою полегшували т. зв. схедарії — Зложені за грецькою абеткою словники з поясненнями слів, синонімів. Це був свого роду вищий курс граматики, — якщо не справжня наука, то крок до неї. Про знання схедаріїв згадував митрополит Клим, кажучи, цю є чимало людей, які можуть «рещи алфу, а віту також».

Грецькою мовою не обмежувалося знайомство з чужими мовами. Ще Володимир Мономах писав, що батько його, Всеволод, знав п'ять мов. До цього спонукали заінтересування чужомовною літературою і практичні вимоги життя: численні шлюби з чужинцями, і торговельні й дипломатичні стосунки. Зокрема поширене було знання латинської мови. Цікаві спостереження проф. В. Погорелова над перекладами Євангелії: перекладач з грецько! мови звертався в разі неясності до латинської.

На знайомство з латинською мовою вказують переклади житій святих: папи Стесрана, Віта, Бенедикта Нурсійського, Аполінарія Ра-венського, Римського Патерика, а також багато латинських термінів у церковній мові: алтар, церква, хрест, біскуп, пастир, псалтир, орар і т. д. Князь Михаїл (1151-1176), син Юрія Довгорукого, володів грецькою та латинською мовами, як рідними. Роман Ростиславич, князь київський (помер 1180 р.) утримував школи для священиків, де були вчителі греки та латини. Зокрема широко розповсюджене було знання латини в Галицькому князівстві.

Безперечно, були люди, що володіли німецькою мовою, принаймні в головних містах; цього вимагали торговельні стосунки. Значно більшим було знайомство з слов'янськими мовами, насамперед — болгарською, яка залишила значний вплив на формування літературної мови України Руси. Вплив чеської мови помічався на слов'янських перекладах з латинської мови. П. Погорєлов вважає, що київські «глаголицькі уривки» (кінця IX або початку X ст.) перекладав з латини чех, як і деякі слов'янські молитви до святих — Віта, Вацлава та Людмили. Борис перед смертю читав житіє св. Вацлава. Природно, що знали й угорську мову.

У Х-ХПІ ст. можна констатувати існування значного гурту людей, що їх можна назвати «книголюбами». Літописи подають імена князів, що любили читати, збирали бібліотеки. Такими були — Ярослав, Святослав (Збірник 1076 року був укладений на підставі його книгозбірні), Володимир Василькович. Свої книги Святослав (Святоша) Чернігівський передав їх Києво-Печерському манастиреві, коли став його ченцем. Патерик Печерський розповідає про ченця Григорія, який мав багато книг,- їх у ньсо крали, і тоді вія також подарував їх манастиреві, а сам став знову купувати книжки.

В середині XI ст. Іларіон називав свою авдиторію «до преизлиха наситившеюся премудрости книжної». Звичайно, він мав на еліту, вищий шар суспільства, але важливо, що такий, шар був. Порівняти з тим слова Клима Смолятича, який писав пресвітерові Фомі, що в Києві є гурт людей, обізнаних з античною літературою. Він сам був знайомий з ГомерОм, Аристотелем, Платоном. Знав античну літературу й Кирило Турівський.

Були добре освічені й ланки. Так, дочка Михаїла, князя Чернігівського, Евфросинія-Теодула (1212-1250), вчилася у боярина Федора. Вона, «хоч не в Афінах училася, але афінської премудрости навчилася; філософії, реторії, граматики». Скінчила життя черницею. Полоцька княжна Євфросинія (1173)) переписувала книги, заснувала бібліотеку при церкві св. Софії.

Літопис вносить цікаві нюанси характеристик: митрополит Іван П — «бисть муж хитр книгам и ученью»; Кирил II — «учителей зіло и хитр ученью божественних книг»; Іларіон — «книжник»; Клим — «бисть книжник и философ так, якоже в Руской землі не бяшеть», а Борис — тільки «бяше грамоті научен».