Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

2. Російсько-японська війна

Протягом останнього десягитіття XIX ст. питання Далекого Сходу набуло великої ваги у загальній політиці російського уряду. Року 1891 закладено величезну залізницю, яка й сполучала Европейську Росію з Владивостоком, при чому частина шляху йшла через китайську територію. Протягом 90-их років Далекий Схід був вузлом, в якому збігалися економічні інтереси інших держав, у першу чергу Японії, яка домагалася панування над Манджурією, Кореєю, Монголією, Сахаліном, Забайкаллям. Інтереси її зударялися з інтересами Росії, яка року 1898 взяла від Китаю в оренду Порт-Артур. Готуючись до війни, Японія, що мала підтримку збоку США та Англії, а почасти й Франції, напружувала всі сили на підготову до війни. Росія поставилася до війни легковажно. Міністер внутрішніх справ Плеве казав: «нам потрібна маленька переможна війна» тому, що перемога допоможе подолати внутрішні заворушення. 27 січня 1904 року японські судна напали на російську ескадру у Порт-Артурі. Так почалася війна. Росія не була готова до неї. На Сході було мало військ, не було укріплень; постачання не було зорганізоване. З самого початку армія зазнавала невдач, поразок.

Невдачі на фронті викликали все більші заворушення в Україні. На заводах організувались зібрання, на яких робітники ухвалювали резолюції проти царизму, вимагали свободи совісти, свободи слова, свободи зборів. Царський уряд пішов на поступки. Призначений замість забитого міністра внутрішніх справ Плеве, князь П. Святополк Мирський заявив про нову політику уряду — «політику довіря». Була зм'якшена цензура. Чимало земських діячів повернуто з заслання і дозволено скликати у листопаді 1904 року земський з'їзд. На цей з'їзд приїхали голови земських управ, земські «гласні». Зізд визнав за конечне «народне представництво» з законодавчими правами. Земський ліберальний рух охопив Чернігівське, Полтавське та Харківське земства. У 1904 році земські діячі заснували «Союз Визволення».

Наприкінці 1904 року однією з форм, в якій громадянство виявляло свої бажання, стали бенкети, влаштовувані прогресивною інтелігенцією, часто за дарективою «Союзу Визволення». На бенкетах виступали оратори і ухвалювали резолюції, «адресі», в яких говорилося про необхідність скликання народних представників. На бенкеті у Києві приват-доцент Железнов уперше точно оформив вимогу конституції. Наслідком бенкетів були, звичайно, репресії, звільнення урядовців з посад тощо. Проте уряд поволі йшов на поступки.

12 грудня 1904 року був оголошений царський наказ про поступове зрівняння селян у правах з іншими станами, про заведення державного «страхування» — асекурації робітників, поширення прав земських та міських установ, перегляд законів про старообрядців та жидів.

18 лютого 1905 року був оголошений царський рескрипт на ім'я міністра Булигіна про потребу притягти до обміркування законів обраних населенням людей. Тут уперше обіцяно введення народного представництва, але з дуже обмеженими функціями — тільки «законосовещательными». Ця «Булигінська» Дума, що її скликано в серпні 1905 року, нікого не задовольняла.

У кінці 1904 року Рада Міністрів обмірковувала справу скасування цензурних обмежень українського слова. Рада запитала думки Академії Наук, Київського та Харківського університетів і Київського генерал-губернатора. Усі відповіді були за скасування обмежень. Відповідь Київського університету склав В. Антонович. Академія Наук відповіла докладною, ґрунтовно складеною запискою, центром якої була славетна записка М. Грушевського. Навіть Синод дозволив надрукувати Євангелію українською мовою (переклад Морачевського) і дав гроші на видання.